«А, хазяїн! Шоколадка сма-а-ачна!»

Коли я почав допитуватися, Лафмі фиркнула, а тоді посміхнулася й відкрила рота.

«Невже не розумієш?»
«Не загадуйте загадок!»
«Гадаю, ти справді не розумієш... Що саме я роблю?»
«Ох-ох, не здатен зрозуміти моїх зусиль. Герою Щита, ти надто розпестив Філо».
«Стривай, до чого тут розпещеність і оце навчання на нахабне дівчисько?»

Отже, оте дивне, чого вона навчає Філоньку, називається "вихованням нахабного дівчиська". Батько ж у нас усезнаючий!

«Слухай, спочатку вона була досить жвавою, але чи то через оточення, чи через надмірний спокій — Філо поступово стає схожою на Сакуру. Вона розсіяна, тож я виховую її, щоб вона лишалася Філо».
«Шоколадку! Наха-а-абно прошу!»

Філонька вимагає в Лафмі шоколадку. Лафмі клацає пальцями — пінь! — і кидає Філоньці ще шматочок.

«Стає схожою на Сакуру... Це ж інша її можливість, так?»
«Саме так. Лагідна філоріялка. Дуже часто буває розсіяною».
«Тут не Сакура, а Філонька!»

Що вона верзе, ця Лафмі?!

«Тому я й кажу: ця Філо через мирне оточення стає схожою на Сакуру. Поглянь на цей розсіяний вираз!»
«М-м-м?»

Філонька їсть шоколад із дуже щасливим, відстороненим обличчям. Звісно, у подобі пані філоріялки.

«Я робив усе можливе, щоб вона лишалася Філо, але це лише тимчасовий захід. Якщо господар такий — вона поступово стане Сакурою».
«Це ти так натякаєш, що я дурень?»
«Хіба я таке казав? Якщо тебе не шмагає несправедливість світу й усі тебе захищають — то так і буде».

Лафмі верзе щось незрозуміле.

«Втім, інколи небезпечні ситуації теж важливі... Але поки що достатньо легкого коригування, тож я її так і виховую».
«Хіба від цього вона не стане якоюсь іншою Філо?»
«Без дещо радикальних методів коригування не вийде. Зазвичай достатньо навчити казати "нахабно" — і все... Але ця лагідність — то все ж таки Сакура».
«Бу-у... Відчуваю, що про мене кажуть щось погане...»

Ой. Філонька протестує, бо Лафмі її дражнить, але цей слабкий протест справді нагадує Сакуру. Це свідчить про те, що Філонька й Сакура — та сама істота, але ж вони різні!

«Може, дозволити їй накидатися на Героя Спису? Але це надто сильні ліки, останній засіб. Найгірше, якщо вона зламається. Тож краще вже нехай буде Сакура в подобі Філо».
«Визволь Філоньку!»
«Я й так її визволяю. Від тебе».

Кх! Отже!
Колись я точно змушу її поплатитися!

«Можливо, причина в тому, що вона сповнена, але немає нікого, хто б викликав у неї справжній інтерес. Трохи згодом вона зустріне того, хто її зацікавить. Тож тримайтеся до того часу. Герої».

Отже, Лафмі! Чи не чекаєш ти часом на приїзд своєї нареченої?!
Не дозволяєш мені навіть торкатися Філоньки, а наречену збираєшся приймати з почестями — що це за подвійні стандарти!

«До речі, у першому світі Філо в цей час була дошкульною на язик. Кажуть, її мрією після підвищення класу було навчитися дошкуляти отрутою».

Отже, у Філоньки була така мрія. Говорячи про отруту, згадую Мідорі та Хійо серед філоріялок. Звісно, пані філоріялки вправні в знешкодженні отрути, і їхнє чуття в цьому також високе. Пам'ятаю, як Батько, коли готував, використовував силу Мідорі та інших не лише для пришвидшення дозрівання м'яса через природний відновлювальний потенціал, а й для підсилення смаку отрутою.

«М-м-м...? Ку-у...»

Щойно я відвернувся — Філонька вже заснула. Чути миле сопіння. Батько, дивлячись на таке щасливе спляче обличчя Філоньки, криво всміхається й зауважує Лафмі:

«Вважатимемо, що це твій метод коригування, але не навчай Філо своїх штучок, гаразд?»
«Тримаюся в межах допустимого. Я думав, що, побачивши трьох рабів-підлеглих Героя Щита, вона відчує кризу, але, схоже, її основа — то все ж Сакура».

Раптом я згадую Вольфа та крокодилячих чоловіків, яких бачив раніше.

«677... 678...»

Крокодилячий чоловік мовчки піднімав чималу вагу на зібраному тренажері для жиму лежачи. Брязь! Брязь! — лунало безперестанку.

«770... 771...»

За ним Вольф тримав обома руками штангу з величезними млинцями й робив вправу, схожу на важку атлетику. Звісно, з урахуванням підсилення Героя вага була ще більшою. Це обладнання настільки важке, що його возять на спеціальному візку, який тягнуть кілька філоріялок. Батько казав, що, можливо, варто збудувати окремий спортзал десь біля села Панди — оце той тренувальний простір крокодилячих чоловіків.

«Ха... Ха... Ха...»

У цьому ж просторі кролячий чоловік бігав у подобі кролика. Простір заполонив запах поту, але серед них були й Еклер та інші. Побачивши це, я згадав, як у ті дурні часи на острові Карміла радів побаченню зі старшою сестрою, а коли зайшов до кімнати — вона тренувалася. Філонька тоді відпочивала. Ось так вони всі серйозно зосереджені на фізичному вдосконаленні. Звісно, обладнанням у цьому тренувальному просторі можна користуватися вільно. Кіл спробував підняти щось із цікавості, але застогнав від ваги, а коли захотів накачати м'язи — Лунька відмовила й забрала його. Рен та Іцукі? Ха-ха! Їх там немає. Мабуть, не хочуть бути серед поту. Але Рен із першого світу, певно, приєднався б. До речі, Батько приносив їм перекуси, поки вони тренувалися. Крокодилячі чоловіки радісно приймали частування. ...І знову я подумав: можливо, ті, хто має той самий потенціал, що й старша сестра, серед підлеглих Батька виростають саме через такі тренування? Останнім часом м'язи Вольфа, крокодилячих і кролячих чоловіків, здається, значно збільшилися. Хіба вони не перестаралися з м'язами, навіть якщо Батько їх любить? Схоже, вони збираються стати горами м'язів. Може, старша сестра теж була м'язистою, але приховувала це магією? Коли я про це подумав, то зрозумів, що, можливо, так і було. Адже старша сестра теж була захоплена віджиманнями. Оте віджимання на одному пальці... Коли я прийшов у село, а старша сестра повернулася, вона стояла на одному пальці вниз головою. А ще балансувала на пальці, стоячи на голці. Це було неймовірне тренування зосередженості. Але мені більше до вподоби весело бігати й бавитися з пані філоріялками. Під час практичних тренувань із ударами ногами я ухиляюся й блокую. А-ха-ха-ха... У-ху-ху-ху... Бігати з ними пляжем — це так чудово. О? Здається, у спогадах Батько з першого світу дивиться на мене лагідним поглядом.

«Так... Ти виглядаєш набагато щасливішим, ніж у тій спітнілій тренувальній залі».

Е-хе-хе... Саме так.