Отже, я переміг на колізеї.
Тобто, тепер у мене побільшає панів філоріялів.
Оце так удача!

Поки я так розмірковував, отримуючи біля стійки колізею мішечок із призовими грошима, позаду, трохи осторонь, якогось оточили свині... Хто ж це був?
Схоже, той слабак із першого раунду стояв, похнюпившись.

«Дідько... Що це за тип?! Цей колізей точно проклятий якоюсь підступною дебафною магією!»
«“““Хрю-хрю-хрю! Хрю-хрю!””»
«Інакше я не міг програти. Дідько, якщо я тут не переможу, то не зможу врятувати ту дівчинку. Я надто послабив хватку, щоб не світитися!»

Це ж класичне виття переможеного пса.
Мені до цього немає діла.
Тримаючись подалі від свиней, я попрямував до виходу.

«Хрю!»

Гм? Здається, якась свиня на мене показала, але не варто звертати уваги.
Утім, якщо вони вчепляться, буде клопітно.
Тож, пробираючись крізь натовп, я знімаю маску за допомогою Клоукінг Ленс.
Вона забруднилася від поту, тож її треба добре вимити.

Філоріял-маска — це таємний воїн.
Ніхто не має знати моєї справжньої особи.

Хоча... ще зарано повертатися додому.
Вирішив зазирнути до гільдії Зелтбула.
Треба перевірити, скільки довіри я заробив у Зелтбулі завдяки перемозі на турнірі, і доповісти Батькові.
У Зелтбулі, зокрема серед авантюристів і торговців, довіра має велике значення.
З моїми результатами вже давно пора, щоб мені легко влаштували підвищення класу.

З такими думками я оглядаю приміщення гільдії Зелтбула.
Гм? На дошці оголошень висить записка мовою Мелромарка: «Терміново прошу зв’язатися».

«Авантюристка Майн, прохання зв’язатися».

Ось воно що.
ХА-ХА-ХА!
Жодних червоних свиней у цьому світі не існує!
Хтозна, хто це, але нехай собі вічно просить зв’язку!

Подумавши так, я перевірив свою зароблену довіру в гільдії й того дня вирушив додому.
Того вечора старша сестричка старшої сестри, добряче напідпитку, чіплялася до Батька, і чомусь мене змусили скласти їй компанію в вечірній чарці, поки вона не звалилася під стіл.
Хоч я й маю стійкість до сп’яніння (малу, середню, велику, найбільшу) завдяки звільненню списа, але проти неї я безсилий.

«Кх... Це вже межа».

Я гепнувся, і хоч заплющив очі, світ переді мною крутився всіма кольорами веселки, і в цьому сяйливому світі я стежив за Філонькою, що літала в небі.

«““Мотоясу-у! Ха-ха-ха-ха!””»
«Філонька така кумедна-а...»
«О? Мотоясу звалився... Схоже, найшвидше його замовкнути — нацькувати Садіну, щоб та його доканала»
«Не варто так часто підставляти Мотоясу-куна під старшу сестричку. Мені від цього зовсім не весело»
«Ну, Мотоясу ще й тікати швидкий... Тож цього разу я змусив його пити, використавши Філо як приманку»

Кх... Скільки б я не сильнішав, у випивці я проти старшої сестрички старшої сестри та Батька — як немовля.
Колись я хочу випити з Батьком до самого кінця.
І ось так, дивлячись на Філоньку, що танцювала переді мною, моя свідомість поринула в темряву.

За кілька днів мене запросили на Темний колізей як позаштатного бійця... щоб протидіяти тим, хто влаштовує там безлад.

«Тьху! Філоріял-маска! Знову ти!»
«Це вам варто казати».

Виявляється, якийсь Севен... Бол чи то Драгон Ол, щоб заграбастати великий приз, намагався силоміць пролізти на Темний колізей і влаштувати там безлад.
Тож мене покликали як охоронця.
За перемогу дають особливу винагороду, та й становище Батька зростає, тож не брати участі було б нерозумно.

І ось цей Севенбол дістався аж до півфіналу Темного колізею.
Притягнув із собою своїх свиней-поплічників.
Формат бою — два на два, але я виходжу сам.
Для таких, як вони, мене одного цілком досить.

«Знову ти тут! Але цього разу так просто не буде!»

На відміну від перших разів, у ньому немає ані краплі холоднокровності.
Хіба не важливо поєднувати холодний розум із палким серцем?

О? На мене наклали магію послаблення.
Але з таким рівнем проблем не буде.

«Можете накладати скільки завгодно. Ваші атаки мені вже набридли до нудоти».
«Хрю-хрю-хрю!»

Схоже, він у команді з огидною свинею в костюмі покоївки.
Скільки б таких не навели, їм мене не здолати.

«Хрю!»

Свиня-покоївка та Драгон Ол кинулися вперед під звук гонгу, що сповіщав початок бою.
Рухаються трохи жвавіше, ніж зазвичай.
Певно, на них наклали допоміжну магію.

«Знову той самий тупий таран?»
«А ось і ні! Цього разу не думай, що твоя підступна магія послаблення, яку ти щоразу використовуєш, спрацює. Тепер ти —»

Він щось бурмоче про магію послаблення, але ж вона накладена на мене.
І що з того? Нема чого панікувати.
Я звичним рухом опиняюся за спинами свині-покоївки та Севендракона...

«Дарма намагаєшся зайти зі спини!»

Схоже, він прочитав мій задум, тож я змінюю траєкторію.
Обходжу спереду й вибиваю їх списом, як бітою.

«Хрю?!»
«Гуа-а-а-а-а!»

І щойно вони відлітають до стіни, я миттєво промовляю заклинання.
А, і треба не забути замаскувати все так, щоб не впізнали Героя.

«Драйфа: Швидкісний вогонь».

Випускаю магію, що стріляє десятками доволі слабких вогняних куль.
Зазвичай я не прихильник атак із такою низькою потужністю.

«Таку магію я відіб'ю миттєво...»
«Тому й кажу — ви запізнилися».
«Що?! Перш ніж магія...»

Вогняні кулі летять так повільно, що аж позіхати хочеться.
Заклинання я скоротив до мінімуму, щоб не помітили.
Я обганяю ці повільні кулі й караю дурня, який уже котрий день не вгамовується.

«Гуа-а-а-а-а-а!»
«Хрю-ю-ю-ю-ю!»

Встромивши спис по разу в кожне плече, я відстрибнув убік.
Щойно вони застогнали, як моя магія наздогнала їх.

«Що—»
«Хрю-й-й?!»

Драйфа: Швидкісний вогонь влучила в команду драконо-свині-покоївки, і коли вони вибухнули в полум'ї, я повертаюся до них спиною й приймаю фірмову позу.
Ставлю списа й завмираю в гордовитій позі пана філоріяла.

«Кве-е-е-е-е-е-е!»

Фух... Вийшло якнайкраще.

«««О-о-о-о-о-о-о-о-о-о!»»»

Темний колізей вибухнув оплесками та схвальними криками.
Водночас пролунав глухий стукіт — команда свині-покоївки-бола гепнулася на підлогу.
Вони повністю без тями.

До речі, як там звали цього бійця? Я зовсім забув.
Може, варто вже запам'ятати?
Завтра, коли побачу, спробую згадати.

«ПЕРЕМОЖЕЦЬ! ФІЛОРІЯЛ-МА-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-АСК!»
«О-о-о-о-о-о!»
«Кве-е!»

У цю мить я став героєм.
Реакція глядачів одразу показала, скільки лиха вони наробили.

І ось так я сьогодні знову заробив гроші, а становище Батька зміцнилося.
До речі, Батько за останні кілька тижнів став відомим у Зелтбулі як загадковий торговець, що раптово здобув популярність, і до нього там ставляться з повагою.

І не лише завдяки моїм успіхам на колізеї: він займається перевезеннями з панами філоріялами, постачанням їжі через біопланти, співпрацює з торговцем монстрами та відомим ювеліром, опікується медичною допомогою найманцям — усе це широко, але швидко просуває його вгору.
Кажуть, що старша сестричка старшої сестри вже має добрі перспективи з підйомом затонулого корабля.
І до отримання вільного доступу до Драконового Годинника лишилося зовсім трохи.

І все це менш ніж за місяць після прибуття до Зелтбула... Батько — неймовірний.
З такими думками я виходжу зустрічати Батька, який повертався з одноденної торгової поїздки возом, який тягнула Філонька.

«Філонько! Батьку! З поверненням! О?»

На голові Філоньки, що повернулася, красується знайомий, милий чубчик.
О-о-о-о-о... Це ж означає, що...

«Хрю... Це так дратує, як у списника».
«Скільки можна казати — терпи. Мотоясу ж переробив ту маску, орієнтуючись на тебе з майбутнього, тож таке цілком могло статися».
«Хрю».
«Хрю».

Не хрюкай разом із ледачою свинею, Філонько.
Між тобою і нею — прірва, як між небом і землею.
Знай своє місце.

«Хм... Світ повний див, і це так складно».
«Це точно. А, Мотоясу».

Я пильно дивлюся на Філоньку, але вона чомусь глибоко натягнула каптур і сховала обличчя.
Вона мила, коли соромиться, але я хотів би бачити її більше.

«Я щойно помітив на голові Філоньки щось знайоме».
«А... Вчора ми ночували просто неба між містами. Я думав відправити Філо вартувати вантаж і повернутися, але вирішив, що іноді можна й інакше...»

Батько, розповідаючи це, зізнався, що вони натрапили на великого пана філоріяла.
Тобто вони справді зустріли великого філоріяла.

«О-о, ви зустріли великого пана філоріяла! Я теж хотів би його побачити!»
«Хіба не ти, з твоєю манією на філоріялів, був би для цього більш придатним?»
«Так, мабуть. Проте великі пани філоріяли зникають, щойно їх помічаєш».
«Знаючи тебе, ти б точно щось утнув».
«Здається, у минулому циклі Батько чомусь тримав мене за руки».
«Он воно що... Добре, що тебе там не було».

О?
І що це мало означати?
Поки я спантеличено кліпав, Батько, проігнорувавши мене, мовив:

«Ну, так чи інакше, Філо отримала ще одне посилення здібностей, тож усе добре».
«Цього разу я точно втечу від списника!»
«То що, Філонько, сьогодні теж побачення?! Батьку! Коли вже будуть готові мої шини?!»
«Шини?!»

Філонька повернула голову до Батька.
Саме так.
Я ж просив Батька розробити шини для режиму їзди.
Щойно нові шини будуть готові — я покажу вам другий режим.
Впевнений, вам сподобається.

«Це ж ти сам їх розробляєш».
«Філо теж нелегко».
«У-у... Філо хоче більше гуляти».
«То, може, підемо зі мною?»
«Хрю! Не підходь!»

О-о, Філонька бігає ще швидше.
Мені теж треба дедалі більше вдосконалюватися.

«Сонце вже сідає, чули? Досить бавитися... Треба готувати вечерю».
«Я допоможу».
«Дякую. Раби, які люблять готувати, вже зробили підготовку. Давай швиденько приготуємо».

Ось такі були приємні вечірні клопоти.

Я думав, що день на цьому закінчиться, але вночі сталося ось що.
Саме коли я збирався вийти, щоб завітати до помешкання панів філоріялів, до будинку, де жили Батько та решта, прийшли якісь люди, схоже, підлеглі торговця монстрами.

«Що таке?»

Батько вийшов відповісти.
Ну, якби я втрутився, було б лише гірше.
Усі торговельні справи я лишаю Батькові, тож мені краще просто чекати.
Поки я так чекав, поки розмова закінчиться, Батько почав збиратися надвір.

«Що сталося?»
«А, є і хороші, і погані новини».

Хороші й погані новини?
Що могло статися так пізно вночі?

«Погана новина — що зараз буде зібрання в гільдії темних торговців Зелтбула».
«Зібрання о такій порі?»

Старша сестра питає Батька.
Хоч Зелтбул і називають містом, що не спить, але це справді не час для зібрань.
Хоча, можливо, саме тому це й погані новини.

«Ага, термінове. Не знаю, що там сталося».
«А хороші новини які?»
«На цьому зібранні, найімовірніше, мене призначать на певну посаду в гільдії темних торговців. Тоді доступ до Драконового Годинника стане вільним».

О-о! Нарешті настав час, коли Батька визнають!
Тепер пани філоріяли зможуть полювати, не турбуючись про обмеження рівня.

«Ой, Наофумі-тян, та ти робиш кар'єру. Неймовірно швидко, чи не так?»
«Ну... Слухай, Садіно. Ти вмієш розбиратися в людях, тож ідеш зі мною. Рафталіє, ти з Еленою наглядатимеш за Мотоясу, Філо та мешканцями села».
«Ви даєте мені неймовірно важке завдання! Пані Елена ж завжди спить! Вона точно нічого не робитиме!»

Це правда.
Ледача свиня завжди ледарює.
А от я та Філонька — працьовиті, тож можете на нас покластися.

«Усе гаразд. Я віддам наказ через печать раба. Забороню їй спати, поки я не повернуся, тож доведеться потерпіти. Якщо будете чемні — привезу гостинців».
«Я не дитина!»
«Добре-добре. То, Мотоясу».

Батько чомусь тицьнув у мене пальцем.

«Сидіти тихо, не ганятися за Філо й не лізти в її кімнату, поки я не повернуся. Зрозумів?»
«Так!»

Накази Батька — закон.
Цей Мотоясу виконає їх за будь-яку ціну.

«...Ти справді зрозумів? Ну, гаразд».

І ось так Батько разом зі старшою сестричкою старшої сестри вирушив у справах.

Героїнь Севен Ола: −1