Зрештою...

«Вуф! Нічия, Сіон!»
«Знаю, гик!»

Гуль-гуль — і крокодиляк випиває.

«Ось. Пане Мотоясу!»
«О-о-о-о! Оце так!»

Я теж випиваю до дна, як пропонує Юкі.

«Фу... Як воно!»
«Зробив, пане!»

Уп... очі вже ходять ходором...

«Ву-уф! Наступний ра... ра... раунд...»

Вольф уже геть п'яний, язик заплітається, але він випиває і хоче продовжити — а крокодиляк стоїть і навіть не ворушиться.

«Вуф?»

Вольф махає рукою перед мордою крокодиляка, але той ані пари з уст.
Завмер із кухлем у руці.

«Вуф! Пе-пе-перемога!»

Вольф видає переможний клич. Хотів сказати «перемога», але не вийшло.
Без сумніву, він геть п'яний і за мить звалиться.

«З-залишився... гик... лише... Герой... Списа»

Вольф хитаючись дивиться на мене, але в мене перед очима все крутиться, і я перекидаюся й не можу підвестися.
Ох... я ж намагаюся триматися, але все одно все пливе.
Я розумію, що відбувається. Маю розуміти. Але... о-о-о.

«О-о-о»
«Вуф»

Вольф уже збирається оголосити перемогу, але я ще не здався!
Тут не можна програвати!

Вольф дивиться на мене, що качаюся по підлозі.

«Я... ще... можу...»
«Ву-ф-ф-ф. Якщо переживеш оце — тоді продовжимо»

У нього язик заплітається!
Не радій так рано!
Ох... Дістати списа, Бріонак... ні, треба терміново прийняти ліки від сп'яніння.

«Герой Пала, що є джерелом сили, наказує. Перечитай усе суще і зміни його подобу»
«Феє... уп... морф»
«Що—!?»

Бух! Вольф угатив у мене Феє-морфом.
І я перетворився на Кролепня.

«О-о-о...»

Ох... Я не встиг відповісти.
Ні, я міг би, але через сп'яніння голова не варить і сили немає.

«Пане Мотоясу...»

Юкі стурбовано дивиться на мене, коли я виповзаю з одягу.

«Ву-ф-ф-ф! Ану, швидко назад!»
«Ґню-ню... за-раз... о-о-о...»

Я намагаюся підвестися, але в попереку немає сили.
І коли я силкуюся встати, Вольф хапає мене за шкірку.

«Щ-що ти ро-биш...»
«Пане Мотоясу!?»
«Вуф»

І тоді Вольф спокійно передає мене Юкі.

«Моя перемога! Забирай додому, роби що хочеш»

А потім ще й піднімає великий палець і чомусь підштовхує Юкі в спину.

«...Пане Мотоясу, на жаль, сьогодні ви програли»
«О-о-о...»

Ще ні! Юкі! Не відступай зараз!
Я ще можу! Дай мені підвестися!
Я відкриваю рота, щоб сказати це, але голос не виходить, а перед очима все крутиться.
О-о-о... Па-а-андо-о!

«Хр-р-р...»

Панда, хоч і не п'яна, сидить із Батьком на колінах, гладить його й спить.
Ах ти ж! Маючи силу перемогти всіх тут, чого ти так розслабилася?

«Ходімо, пане Мотоясу. Сьогодні відступаємо»

Юкі підводиться й несе мене до виходу.

«О-о-о... ні... не мо-жу... о-о-о»

Не хочу! Не хочу! Юкі, куди ти мене нес-е-еш!

«Ву-ф-ф-ф!»

Вольф уже ніс сплячого Батька до ліжка, а коли поклав — підняв кулак у переможному жесті.
А тоді мене понесли, і Батько зник із поля зору.
О-о-о... Відчуття, ніби суперник забрав Батька, промайнуло в голові — і водночас моя свідомість почала згасати.

«А!?»

Коли я отямився, то лежав у ліжку Юкі, згорнувшись у пуховій перині у подобі Кролепня.
Я підвівся, виповз із пуху Юкі й глянув надвір — сонце вже стояло високо, а голова просто розколювалася від болю...

«Пане Мотоясу! Доброго ранку!»

Помітивши, що я прокинувся, сяюча Юкі бадьоро привіталася.

«Доброго ранку»

О-о-о, голова болить... Приготувати ліки від похмілля — справа не з легких.
Навіть магія зцілення не одразу справляється з похміллям.
Воно сильно впливає навіть на вимову заклинань.
Але тут не можна відступати.
Я швидко повернув собі подобу й попрямував до Батька через замок Вольфа.
І тут...

«А, Мотоясу, доброго ранку. Щось ти запізнився. Снідатимеш?»

Батько сидів у нижній залі разом із Пандою, кроляком, крокодиляком, Слоном і Вольфом, роздивляючись якусь мапу.

«Ох...»
«О-о-о...»
«Ву-у-у...»
«Ви всі, включно з Мотоясу, надто багато випили»

Батько з докором дивився на нас, що мучилися з похмілля.

«Не знаю, чого ви так змагалися...»

Слон теж дивився з подивом. До речі, він уже разом із Ко.
Здається, вранці я чув, як Ко прийшла до Слона.

«Ба-тьку. Нічого... не сталося?»
«Що саме?»

Батько зробив вигляд, що нічого не розуміє.
Треба випитати у Вольфа, що ж там сталося.
Я глянув на Вольфа — а він сидить із дуже розчарованим виглядом.
О? Невже Панда завадила?

«Я так старався перемогти, а в результаті нічого...»

Тихо пробурмотів Вольф, блідий як стіна.

«А, ну так. Вольф лежав біля моїх ніг і піднімав кулак. Сіон стояв, а Тео теж валявся. Схоже, всі ви пиячили до безтями, кожен зі своїм химерним стилем сну»
«Т-так...»
«А ще біля мене спала пані Раса. Здається, вона на мене дивилася, а вона така мила, тож я взяв її за руку й заснув далі»
«Пандо?»
«А? Не називай мене милою. Я прокинулася в туалет, а коли повернулася — вони всі спали, як він і каже. А тоді я глянула на його сонне обличчя й хотіла піти до своєї кімнати, але він учепився мені в руку й не відпускав. Тож довелося лягти поруч. Фу-у-у...»

Виявляється, коли Батько побачив сонне обличчя Панди, він уві сні схопив її за руку.
І не відпускав, тож Панді довелося спати поруч із ним.
Але позіхає вона так, ніби й не спала! Пандо!
Коли я допитав Вольфа, він зізнався, що качався біля ніг і не прокинувся.
А ще визнав, що сонний Батько вчепився в нього, і він не міг поворухнутися. Тобто його використали як обіймашку.
І він, схоже, був не проти.
Виявляється, він корисніший, ніж я думав. Треба тиснути далі.

«А Мотоясу, значить, пішов із Юкі?»
«Т-так!»

Я підтвердив раніше, ніж Юкі встигла відповісти.
Не можу ж я сказати, що Вольф перетворив мене на Кролепня, а потім я звалився п'яний і мене понесли!

«Змагатися, хто більше вип'є, — це добре, але якщо наступного дня так мучитися, то треба знати міру»

Батько, який нічого не розуміє, повчає нас.

«...Так, ви маєте рацію. Вольфе»
«Ага, принаймні я зміг заснути в халаті»
«Ву-у-у... Я ще не закінчив»
«Ви впертий... ох...»

Нам лишається лише мовчки кивати.

«Ну, головне, що ви так весело потоваришували»

А я, мовляв, узагалі не п'янію.
Батько, який почувався трохи осторонь, запам'ятався мені цим.

До речі... Юкі чомусь була в чудовому настрої.

І ось так ми провели кілька днів у рідному домі Вольфа, коли раптом до Вольфа надійшло якесь замовлення.