«Ну, якщо Юкі питиме, то буде клопітно. У різних сенсах»
«Он як?»
«Так. Оце... якщо вона поїде в нетверезому стані, то це вже не жарти... і ще питання — якщо Мотоясу вип'є і сяде в карету, це вважатиметься керуванням у нетверезому стані? А якщо Юкі вип'є — то це теж? Хто з них кермує?»
«Це ж Юкі, хіба ні? Вона просто сидить, а от якщо випустить колеса й поїде — тоді вже точно порушить закон»

Кролячий чоловік, наче п'яний, відповідає на питання Батька.

«Так... мабуть»
«То ж продовжуймо!»
«ВОФ! За те, що всі прийшли в мої володіння!»

Під гасло Вольфа ми раз-по-раз ковтали алкоголь. І так, пляшки одна за одною прибували до кімнати, і всі весело галасували. Аж ось кролячий чоловік, добряче захмелівши, повалився на підлогу. Чи то через брак досвіду, але він здався першим. Під кінець він лише гигикав.

«Хр-р-р...»
«Тео заснув. Що ж, він не звик пити, тож нічого не вдієш»
«ВОФ! Один вибув!»

Вольф приймає переможну позу. Батько легенько накриває кролячого чоловіка ковдрою.

«Спить у подобі кролика. Це в людей-звірів таке правило — коли напиваються, повертаються до справжньої форми?»

Батько, примовляючи, яке ж миле личко в Тео, коли він спить, питає в Панди.

«А? У кожного по-своєму. Алкоголь відновлює магічну силу, тож дехто через зайву напругу перетворюється на звіра, а дехто — навпаки, розслабляється й змінює подобу»
«Он воно що. Тобто не можна сказати, що п'яний обов'язково покаже справжнє обличчя»
«А от про монстрів кажуть, що з них маска спадає»
«Зрозуміло. Оце, виходить, і є різниця між людьми-звірами та монстрами»
«Ще п'ємо! ВОФ!»
«Хм. Не дозволю тобі робити, як заманеться. І взагалі — що ти робитимеш із тим, хто не п'яніє, скільки б ти його не частував?»
«ВОФ. Коли ніч стане глибокою, він сам захоче спати. Треба лише зачекати»
«Он воно що... Це ти добре придумав»

Крокодилячий чоловік і Вольф, зблиснувши очима, раз-по-раз ковтають алкоголь. А тим часом Юкі...

«Так, пане Мотоясу! Пийте ще!»

Вона щосили підливає мені в чашу — це добре, але якщо я питиму забагато, то сам сп'янію.

«П'ю!»

Але я мушу виправдати сподівання Юкі. До речі, Батько розважається, легенько смикаючи вуса сплячого кролячого чоловіка з його сяючим обличчям.

«Він захмелів так, що не нудить — отже, все гаразд? Тео теж непогано зміцнів»

Він найслабший до алкоголю. Але ж не зовсім непитущий, тож є куди рости.

«Пха-а! ВОФ!»
«Ще!»

Вольф і крокодилячий чоловік далі п'ють без упину.

«Хм, Сіон, мабуть, накопичив стрес? П'є якось незвично. А Еклер стільки не п'є»
«Пан лицар якось програв Ермело в керуванні володіннями, напився й упав, скаржачись на долю»
«А, он воно що. Я ще думав, чого це він якось пив із Ларсою. Але ж Вольф і Сіон тримаються напрочуд довго»

Кімнатою вже валяється безліч порожніх пляшок.

«І все ж, у цьому є щось приємне — наче ми всі разом у подорожі»
«Здається, так думаєш тільки ти»
«Справді? А, і ви двоє — не пийте на порожній шлунок, краще щось закусіть»
«ВОФ!»
«Знаю»

На закуску принесли й рештки їжі.

«І все ж, знаєш, бенкет у західному фентезійному замку з перевертнями та ящіролюдами — це теж має свою атмосферу»

Батько явно насолоджується цією розмовою.

«Схоже, цього разу проводжати нікого не треба»
«Хр-р-р... Пане Іватані, м-м-м...»

Спираючись на сплячого кролячого чоловіка, Батько продовжує пити з Пандою.

«Цікаво, що скаже рід, коли дізнається, що ви пиячили в кімнаті голови родини»
«ВОФ! Жодних проблем!»

Вольф, піднявши чашу до Панди, відрізав. Схоже, на бенкеті на честь Героя Щита все прощається.

«ВОФ! П'ятдесят швидких віджимань!»
«Хм! Приймаю виклик! І Герой Списа теж!»

Вольф і крокодилячий чоловік змагаються — хто програє, той п'є.

«Не програю! Трясуся-трясуся!»

Це ж віджимання! Аж трясе!

«Ого, вони зовсім сп'яніли»
«Ще! Ще!»

Панда ляскає в долоні.

«А ти що тут робиш?»
«Хм? Просто міряю прикраси, які пасували б трохи захмелілій Ларсі»
«Цить, ну що з тобою вдієш»

Панда, у гарному настрої, дозволяє Батькові чіпляти на себе всілякі дрібнички.

«Я перший зробив п'ятдесят!»

Цього разу в віджиманнях переміг я.

«Як і личить панові Мотоясу! Ось, тримайте!»
«О! П'ю!.. Стривай? Юкі, якщо я переміг, то мені не обов'язково пити... е?»

Юкі, чи то я переміг, чи то програв, завжди підносить мені чашу. Так не можна, Юкі. Якщо так піде далі, я програю Вольфу та іншим. Хоча, Вольф і решта теж п'ють, бо програли, тож у підсумку все має зрівнятися. Так минає ніч, і Батько дедалі частіше позіхає, аж починає куняти. Він зазвичай не спить, але в таких місцях йому стає нудно, і він засинає. Не звертаючи на нього уваги, ми з крокодилячим чоловіком і Вольфом продовжуємо змагання. П'ємо, не поступаючись один одному, але сьогодні Вольф напрочуд міцний. Раніше, до того як він почав говорити, він плакав, напившись, і рвав бандану, намотану на голову, а тепер тримається.

«Гх... ще... у-у-у...»

Крокодилячий чоловік, програвши в маленькому змаганні, гучно п'є просто з бочки.

«О-о-о!»
«Пане Мотоясу! Чудово! Ось, ще одну!»
«Ой... Юкі, коли я перемагаю, я не п'ю»

Іноді Юкі, навіть коли я виграю, просить мене випити ще — і це справді важко. Я зараз впаду... Здається, таке вже було колись, але я не можу засмучувати Юкі. Жеребкування, камінь-ножиці-папір, картярські ігри — змагання тривають. У перемогах і поразках усі приблизно рівні. Тож усе вирішує те, хто міцніший до алкоголю.

«Хр-р-р...»

Батько вже спить, прихилившись до кролячого чоловіка й Панди. Панда дивиться на сплячого Батька з якимось ніжним поглядом і посміхається... чи мені здається?

«Ого-го, характер видно»

Панда, наче спостерігаючи з висоти, п'є після кожного змагання, але й не думає падати. Старша сестра, якщо не рахувати Батька, неймовірно міцна, але й Панда не поступається. Коли вона напивається, то змінює режим, але, схоже, до цього ще далеко?