«Грр… Ха… Ха…»

Іцукі, якого мало не поглинула ненависть, що клекотіла з глибини душі, усе ж утримався — не можна втрачати розум — і, перемінивши лук на мілке дихання крота, устояв на ногах. Стрілою він розбив ланцюги, що тримали крота на вазі, і підхопив його на руки.

«Іцукі…-сан… ви…?»
«Вибачте. Я не Наофумі, Герой Щита, якого ви чекали… Я — Герой Лука, той, хто звинувачував Наофумі».

Кріт звів погляд на труп аристократа.

«Усе гаразд. Це моє рішення. Еміє, так само, як і ви були готові пожертвувати собою, я хотів урятувати вас».

Це зраджувало її бажання — віддати життя за когось іншого.
І ціною цього стало вбивство людини.
Він вирішив діяти не в ім'я справедливості, а заради людини, що стояла перед ним.

Навіть якщо хтось скаже, що він помиляється, навіть якщо лук перестане визнавати його Героєм — він не пошкодує про це рішення.
Хай обзивають злом — нехай собі.

Він відкинув справедливість.
Тож більше не триматиметься за засоби.
На цьому шляху не потрібні терези, що міряють правоту.

Нехай засоби неправильні, нехай егоїстичні, нехай зухвалі — байдуже… Більше він не дозволить їхньому насильству тривати.
Навіть якщо з'явиться той, хто каратиме його самого — йому байдуже.
Є те, що він захищатиме, навіть якщо доведеться здолати того, хто стане на заваді.
Іцукі поклявся: щоразу, коли хтось стане на цьому шляху, він натягуватиме тятиву.

«Еміє, навіть якщо ви заперечите мене… я вже вирішив».

Тим, кого не можна пробачити, він винесе вирок — без огляду на добро чи зло.
Це не місія, дана кимось, і не почуття справедливості.
Нехай це буде зло, нехай попереду лише темрява — якщо той, кого він хоче врятувати, буде врятований, цього досить.

«Фе-е-е… П-поруч такий гуркіт… Що сталося?»
«Тьху…»

Іцукі зрозумів, що для порятунку крота й утечі звідси бракує рук, і попрямував до того, чий голос, судячи з життя тут, заслуговував на довіру. Пострілом він зніс замок на дверях і вибив їх ногою.

«Фе-е-е-е?!»

Увійшовши до кімнати, він натягнув лук на Ліску й мовив:

«Раз уже так сталося, наказую вам допомогти нам утекти звідси. Розумієте, що буде, якщо опиратиметеся? Голос піднімете — уб'ю… Ви хороша людина. Я не зроблю вам зла. Тож, якщо можливо, слухайтеся спокійно».
«Фе-е-е?! Щ-що взагалі…»

Погрожуючи Лісці, Іцукі привів її до кімнати, де вбив аристократа.

«Фе—»
«Тепер зрозуміло? Я можу передбачити, що станеться, якщо лишити вас тут. Я поведу вас силоміць».

Звісно, була й імовірність, що Ліску звинуватять у злочині. Іцукі, усвідомивши правду, виявив і таку обачність. А ще — за час перебування тут він переконався в порядності Ліски.

«Тож, Еміє, утікаймо звідси. Відмови не приймаю. Що б не сталося, я вас урятую».
«Іцукі-сан…»

Кріт стрибнув йому на плече, і Іцукі, пригрозивши Лісці, наказав узяти крота на спину. Далі — швидко, без жодного звуку, відновивши SP, він скористався скілом маскування й тихо покинув маєток, а тоді й місто.

«А далі я вже за течією — змусив Лісію нести Емію, ми втекли в безпечне місце, перев'язали рани, дочекалися, поки сили відновляться, і вже тоді дісталися сюди. Лісії я розповів, що я — Герой Лука, і вона допомагала мені з покупками в містах».
«Бу-бу…»
«Ну, дорогою сюди я повбивав кількох аристократів і торгашів, які мені не сподобалися, тож супутників побільшало».
«Ти, поки ми не бачилися, пережив чимало… гм, важких речей, Іцукі».

Батько дивиться на Іцукі зі співчуттям. І, ніби навмисне, з-під плаща показує відрізаний кінчик хвоста. Мовляв, це правда.

«Це взаємно, хіба ні? Ви ж Герой Щита, на якого полює ціла держава».
«Н-ну, так…»
«Непросто йому, бач… Хвоста половини нема».
«Час від часу трапляються типи, які хочуть відрізати вуха чи хвости напівлюдям і звіролюдям. Приводять такий аргумент — мовляв, так вони стають ближчими до людей…»

Сказав крокодилячий чоловік.

«Жахливо…»

Батько знову кинув співчутливий погляд на хвіст Іцукі. Втім, Батько в кожному циклі так само дбає про поранених рабів — лікує їхні рани всілякими способами. Починаючи зі старшої сестри, він і до мешканців села ставився досить уважно. До речі, в цьому циклі це кролячий чоловік і Вольф.

«Отак я, дурень, якого ця країна використовувала як заманеться, і прозрів — саме так, як і планував той Усауні».
«Т-так».
«Бу-бу-бу-бу…»

Судячи з того, що Юкі-тян переклала розповідь Ліски, той аристократ чинив щось украй жорстоке, і, як з'ясувалося під час утечі, кілька напівлюдей уже загинули. Іцукі й каже Лісці, що це не справедливість, але, схоже, Ліска прикипіла до нього — він промовляє спиною. Дорогою він, кажуть, чемно й лагідно підтримував Ліску. Час від часу він намагався відпустити її на волю на знак подяки за допомогу, але Ліска, здається, так і тримається поруч.

«У Наофумі теж є причина робити таке, правда ж? Я більше не сумніваюся у вас — тож розкажете? Чому ви вдаєтеся до работоргівлі?»
«У мене ситуація інша, ніж в Іцукі… Але так. Усе почалося з того, що я врятував дівчину, яку катували як рабиню».

Батько згадує, як рятував старшу сестру.

«Я так і думав. У цій країні безліч подій, яких Наофумі наодинці не врятує».

Іцукі, схоже, все добре розуміє. До речі, кріт, якого захистив Батько, так і липне до нього. Показує, що прив'язався.

«Звісно, я вважаю, що пережив щось неймовірне, але такий досвід тут — звичайна річ. Однак я багато чого з цього виніс».
«Не обов'язково бути настільки категоричним… Але радий, що з Іцукі вдалося порозумітися».
«Так… Однак, схоже, я зрозумів, що зневажаю людей як істот».
«Гм?»

В очах Іцукі, звернених до Батька й Рена, відбивалася пітьма, глибша за звичайне прокляття.

«Якщо подумати — почати з тих, хто в моєму колишньому світі оцінював мене лише за здібностями, потім ті, хто використовував мене лише через титул Героя, а ще ті, хто з радістю запускав магію в Наофумі… Варто лише згадати їхні обличчя — і в мені щось розростається. Ах… Мене нудить від цих створінь».

На прокляту зброю це не схоже, але з Іцукі щось негаразд.

«Наофумі, ви ж Герой напівлюдей і звіролюдей. Я почав вам страшенно заздрити. Так, цей світ заслуговує саме напівлюдей і звіролюдей. Після того, як я знищу цю країну, я хочу стати захисником їхньої держави».
«Гей, Іцукі?»

Іцукі роззирається навколо.

«Але той клятий кріль… Наофумі, де той кролячий вухастий, що весь час чіплявся до мене?»

Кролячий чоловік миттю розвертається й намагається втекти. Та Іцукі вмить помічає це й стрілою прибиває його тінь до місця.

«Кх! Тіло!»

Чоловік одразу вираховує, чому не може рухатися, і світловою магією звільняється — але Іцукі вже наздогнав його й заскочив на спину.