«Давно не бачились, як справи в крамниці?»
«Та от чутки, що Хвиля наближається, тож справи йдуть потроху».
«Це добре».
«Ну, а я чув дещо про тебе, Ань...»

Погляд господаря зброярні ковзнув до гібридного ящеролюда й кролелюда, що стояли за Батьком, а також до Вольфа.

«А... було багато всього, тож тепер я приглядаю за хлопчиками на побігеньках і керую цирковою виставою при работорговці. Завдяки цьому мені видали рабів як бойову силу».

Відповів Батько з гіркою усмішкою.

«Навіть попри те, що Герой Списа поруч?»
«Ну, тут теж усе непросто. Є певні обставини».
«Не надто гарна робота, як на мене».

Кролелюд з обуреним виразом обличчя ступив крок уперед, коли господар зброярні нахмурив брови.

«Ні, це зовсім не погана робота. Завдяки їй я зміг зустріти пана Іватані, тож умови в нас доволі гарні».
«О-о, он воно як».
«Я бачу цей погляд — ви думаєте, що мене змушують так казати. Це зовсім не так. Завдяки пану Іватані мої навички значно покращилися, і я навчився і наук, і бойових мистецтв, і всього іншого. Безглуздих наказів він майже не віддає».
«Гей, Тео».

Кролелюд поклав руки на прилавок, жестикулюючи так само, як це роблю я.

«Тож, пане Іватані, що саме ви сьогодні хотіли придбати в цій зброярні...?»
«Хм... Не можу збагнути, чому Тео цікавиться тим, що я збираюся купувати...»

Побачивши цю сцену, господар зброярні засміявся.

«Ха-ха-ха! Досить жваві у тебе супутники. Якби не сказав, що вони раби, нізащо б не здогадався!»
«Так, саме так».
«...Не перегинай палку. Через тебе я втрачаю пильність, і це проблема».

Гібридний ящеролюд зітхнув і зробив зауваження кролелюдові.

«Вау».

А Вольф тим часом розслаблено чухав задньою лапою шерсть.

«Тож що ти збираєшся купувати?»

Гібридний ящеролюд, узявши з полиці сокиру й оглядаючи її, запитав у Батька.

«Ну... хотілося б укомплектувати всіх зброєю та обладунками».
«А ти сам?»
«А пан Іватані?»
«Ку-у-ун?»

Раби дружно втупилися в Батька.

«Я поки що думаю, що мені вистачить шкіряних обладунків, які я роздобув».

Спорядження, яке можна використати в Мелромарку, обмежене. Тож доведеться носити речі, відібрані в розбійників із Трьох Героїв.
До речі, оскільки ті розбійники зникли безвісти, до нас часто приходять із перевірками, але вони вже поневолені в Сільтвельті, тож зв'язатися з ними неможливо.
Це їм відплата за егоїстичну "справедливість".

«Відхилено. Гей, приготуй для нього найкраще з військового бюджету».
«Згоден. Просимо подбати про пана Іватані в першу чергу, перед нашою зброєю та обладунками».
«Вау-вау».

Гібридний ящеролюд схопив Батька за плечі ззаду й потягнув до прилавка, а кролелюд і Вольф рушили слідом.

«Стоп, а хто тут господар, ви взагалі розумієте?»
«Це неважливо. Я й раніше думав: хоч би яким міцним ти не був, це не означає, що можна нехтувати собою. Зрозумій це».
«Саме так. Пан Іватані — Герой, який командує всіма. Якщо ви не будете більше дбати про себе, ніхто не знає, що може статися під час Хвилі».

Вони кажуть щось таке, ніби старша сестра докоряє Батькові.

«За задумом, саме ти маєш носити найкраще спорядження. Якщо ватажок загине, прикриваючи собою інших... ті, кого він захищав, опиняться в біді».

Гібридний ящеролюд докоряв Батькові суворим тоном, з важким підтекстом.
Кажуть, Батько тоді зрозумів, що саме мав на увазі ящеролюд.
Батько Еклер під час Хвилі став на чолі загону, бився, щоб дати жителям час на евакуацію, і загинув у бою.
Схоже, він мав на увазі саме це.

«Тож що б не сталося, ти не маєш права вчиняти так, щоб загинути. Тому спершу вирішимо з твоїм спорядженням, а вже потім — з нашим».
«Вау!»
«...Гаразд-гаразд, зрозумів. От же ж...»

Батько, вдаючи роздратування, прокашлявся й звернувся до господаря зброярні, який спостерігав за всім із посмішкою.

«Добре, коли між своїми такі стосунки, га?»
«Авторитет мені підтримувати стає дедалі важче, і це проблема».
«Це ж і добре, що ти такий, Ань. Герою Щита за самою роллю важливо, щоб поруч були надійні супутники. І найкраще, коли вони тебе цінують, як на мене».
«Хотілося б вірити... Ну, тоді почнімо з мого спорядження, а далі вирішимо, що робити».

Батько не переставав криво всміхатися.
Поки вони вели цю розмову, я перевірив, що там Юкі та Куро.

«Ва-а, Темний Мечник... Єдиний розріз, що сяє в темряві ночі».

Куро схопила меч, виставлений на полиці, й завмерла в позі.

«Хм-м...»

Схоже, Куро щось не влаштовує.
До речі, я ще не представив Рена. Це не тому, що я про нього забув.

«Лідер, якого поважають, — це важливо. Юкі теж має прагнути стати таким лідером, до якого всі звертаються з пропозиціями, але це складно, правда ж?»
«Філоріяли люблять, коли все безтурботно й весело. Я думаю, усі поважають Юкі. Надійний лідер, так? Мотоясу?»
«Саме так. Завдяки Юкі нам дуже допомагає».
«Я старатимуся ще більше!»
«Гей, Юкі, а як ти думаєш про це?»
«Куро, годі вже зациклюватися лише на позах. Мечем орудувати набагато складніше, ніж здається».

Схоже, Куро досліджує, як саме треба тримати меч, щоб це виглядало круто.

«Я думаю, що найкрутіше — це як у тата Одата, коли він "шурум-бурум" — як "Вихор крил <Торнадо Кукінг>", коли він затискає ножа й робить так».

"Вихор крил <Торнадо Кукінг>" — це прізвисько, яке Куро дала своєму прийомному батькові-панді.
Вона ж дивилася на нього з блиском в очах, коли він разом із Батьком виконував акробатичну кулінарію.
Це було яскраве шоу, відмінне від акробатичної кулінарії Арка та Батька, і воно теж збирало чимало глядачів.

«Скільки в нас грошей?»

Ось і розмова про військовий бюджет.
Батько жестом показав, що хоче поговорити наодинці, і поманив мене пальцем.
Тож ми втрьох почали обговорювати це по секрету.

«Якщо рахувати гроші, які можна використати в країні, то загалом можемо викласти понад тридцять золотих».

О-о... Батько, як і личить, непогано заробляє на цирковій справі.
Останнім часом вони ще й відкрили кіоск із їжею за пропозицією Ледачої Свині. Це пов'язано з тим, про що щойно казала Куро.
Схоже, там справи йдуть ще краще, і заробіток цілком достатній.
До того ж у допомозі бере участь і прийомний батько-панда.
Кажуть, що навіть гості з темного кулінарного світу Зельтбуля, почувши чутки, шикуються в чергу, щоб скуштувати.
Під час яскравих кулінарних шоу в кіоску на чайові не скупляться, і крамниця процвітає.
Якби можна було потрапити в час, схожий на цей цикл, можливо, варто було б попросити Батька відкрити кіоск і працювати разом із прийомним батьком-пандом.

«У... щось мене морозить».
«Застудилися?»

Батьку, якщо ви втомилися, то, будь ласка, відпочивайте як слід.

«Ні... думаю, це просто так здалося. Я думаю, що нам вистачить спорядження в межах трьох золотих, бо ми й так багато заробили».
«Ну ти й заробити встиг, Ань, за такий короткий час».

Коли він займався торгівлею, то все, від заготівлі лікарських трав і до всього іншого, робив власноруч.
А коли справа йде про цирк, який крутиться на людях, то навіть якщо казати, що це не прибутково, обставини зовсім інші.
До речі, гроші за покупку рабів уже виплачені через Сільтвельт.
Торгівля розбійниками — доволі вигідний бізнес.