«Здається, я трохи впився від нещасть, на які дивився... Що ж, якщо я вже можу говорити напідпитку, то, мабуть, трохи одужав. Продовжу розповідь».

— промовив він із самоіронією.

Згодом... Іцукі прокинувся від відчуття прохолоди.

«У...»
«Отямилися?»

Кілька разів кліпнувши затуманеними очима, Іцукі нарешті сфокусував погляд — і побачив, що кріт-звіролюдина тримає його голову на колінах і перев'язує рани.
Іцукі озирнувся, сподіваючись, що все це було сном, але знову усвідомив, що він у в'язниці в маєтку аристократа.

«Як змогла, зупинила кров і надала першу допомогу...»
«Ви...»
«Мене звати... Еміа=Нілвен=Лісера=Тереті=Куаріз. Я, як і ви, прибула сюди як рабиня».

Іцукі, все ще в напівнесвідомому стані, розмовляв із крітом, який доглядав за ним.
Від турботи й уваги, яку виявив кріт, вислухавши всю його розповідь до кінця, Іцукі вперше за довгий час відчув тепло й розплакався.
Кріт так і лишився тримати його голову на колінах, ніжно присипляючи.
Після того почалися дні катувань.

«Ану! Панно Айвіред, завдайте й цим грішним дияволам священного спокутного удару!»
«Не хочу! Я... нізащо, що б не сталося, цього не зроблю!»

До речі, Ліску, яка захищала Іцукі, щодня викликали на місце катувань Іцукі й наказували бити його батогом, але вона щоразу голосно відмовлялася.
Схоже, цей аристократ намагався навчити Ліску, як це весело — катувати звіролюдей.
Це як та штука: спочатку відмовляєшся, а потім поступово втягуєшся, і вже не вирватися.
Але Ліска, що б не сталося, не робила цього й навіть коли її саму били батогом, гордо стояла на своєму. Кажуть, аристократ був від того дуже розлючений.
Іцукі теж завдяки її мужній поведінці міг вірити, що справедливість ще існує у світі.

«Уперта тварюка!»

Оскільки Ліска вперто відмовлялася, її просто відвели до іншої кімнати.
Аристократ, повернувшись, із ще більшою люттю катував Іцукі, зокрема й батогом.

«Аааааа!?»
«Ха! Кричи голосніше!»
«С-стійте! Пан Іцукі ще не відновив сили! Так він просто помре!»
«Не заперечуй! Хм! Тоді наступним будеш ти, бо багато базікаєш! Не думай, що легко відбудешся!»
«Д-добре! Я... прийму покарання за пана Іцукі!»

Іцукі, який внутрішньо полегшено зітхнув, що біль припиниться, пізніше зізнався, що відчув сором за себе в ту мить.
Але Іцукі, знесилений від побоїв, не міг навіть поворухнутися — його просто пожбурили в камеру, де він і лежав, корчачись від болю.

«У-у... Пані Еміа... Вибачте...»

Кріт мовчки лагідно всміхнувся Іцукі, який говорив ледь чутним голосом, і похитав головою.
«Усе гаразд, ви не винні».
Від такого ставлення Іцукі знову заплакав.

«Що за цирк ви тут влаштовуєте, звірюки!»

Бах! — аристократ активував печать раба й стиснув кріта болем.

«Аааааааа—!?»
«Хм! Показуєте мені щось неприємне! Ніч буде довгою, тож готуйтеся!»

І так, просто перед очима Іцукі, катування кріта тривало довго.
Кріт, побитий до напівсмерті, ледве дихав, але витримав усе, і їх обох кинули в камеру.

«У-у... Па-ні... Еміа...»
«Ха-ха... Ви... в порядку, пане Іцукі?»
«Я...»

«Чому все так?» — Іцукі, забувши про всі минулі дні, поринув у відчай від теперішньої ситуації, але водночас його думки були сповнені турботою про кріта, який узяв на себе покарання за нього.
Кріт був у жахливому стані: шерсть скуйовджена, тіло вкрите незліченними ранами.
Іцукі, звісно, теж був виснажений не менше.
Щоразу, коли він намагався використати магію, шию стискало, не даючи цього зробити.
«Хоч би це...» — Іцукі скористався навичкою приготування зі свого лука, щоб створити ліки, і покотив їх до кріта.

«Це... лікувальна мазь. Будь ласка, скористайтеся нею».

Поки аристократа не було поруч, Іцукі думав, що треба хоч трохи загоїти рани, і використав усі наявні ресурси.
Кріт узяв мазь, що підкотилася, і... своїм знесиленим тілом почав наносити її на рани Іцукі.

«Н-не мене, а себе спершу...»
«Усе гаразд...»

Мазь подіяла, і рани Іцукі поступово почали загоюватися.
Але сили не поверталися.
Закінчивши обробляти Іцукі, кріт залишком мазі трохи підлікував і власні рани.

«Чому... у вас же рани набагато серйозніші...»

Іцукі, у якого хоч і відрізали половину хвоста, але стан був не таким жахливим, як у кріта, запитав.

«Я більше не хочу... тремтіти від страху чи тікати...»
«Що це означає...»
«Коли на моє село напала зграя мисливців за рабами, усіх або вбили, або забрали. І серед цього... я бачив, як убивали моїх рідних, мою сім'ю, але тремтів від страху й нічого не міг зробити».

Кріт із відстороненим поглядом розповідав про своє каяття.

«Дитина плакала, коли в неї на очах убивали батьків, а я нічого не міг для неї зробити. У тієї дівчинки мати була вагітна, а їй просто розпороли живіт на очах у дитини... Тому тепер, якщо я бачу, що хтось поруч страждає, і можу стати на його місце — я вже задоволений».

Це була реальність полювання на рабів, про яку розповів кріт. Іцукі усвідомив, наскільки зарозумілим він був досі.
Звісно, він думав, що скасує інститут рабства й покарає тих, хто використовує рабів.
Але він ніколи не замислювався, що мисливці за рабами чинять такі жахливі речі. Це було для нього чимось далеким.
«Таке ж було і в минулому на Землі, а тут інший світ, тут магія, фентезі — тож рабство тут не дивина», — таке в нього було легковажне ставлення.
Він навіть не уявляв, як живуть ті, кого це стосується безпосередньо.

«З якою ж наївною справедливістю я жив...» — і водночас Іцукі був глибоко вражений серцем цього кріта, який прагнув рятувати інших більше, ніж себе.
Згодом кріт, закінчивши перев'язувати Іцукі, склав долоні разом і підніс молитву до неба.

«Благаю, хай Герой Щита врятує нас від цієї трагедії...»

Від молитви кріта Іцукі, мабуть, зрозумів, ким є герої цього світу.
І водночас він зрозумів, наскільки сильно напівлюди й звіролюди покладають надії на Наофумі, Героя Щита, — і як люди цієї країни намагаються ці надії розтоптати.
Так, для пригноблених напівлюдей і звіролюдей надією був Герой Щита... І якщо цей герой виявиться негідником — цього буде достатньо, щоб знищити їхні сподівання.
Саме тому Герой Щита мусить бути мерзотником.
Іцукі згадав події дуелі — і перед очима постали обличчя Червоної Свині та Покидька.
«Он воно що... Отак вони, люди, і влаштовані».

«Я ж кажу: вам варто нарешті на власні очі побачити, що це за країна. Звинувачувати когось — це легко й приємно, правда? Якщо ви герой, то хіба не повинні бути милосердним?»

Слова кроля-чоловіка глибоко-глибоко встромилися в серце Іцукі.
А потім — слова Батька.

«Я мав на увазі саме те, що сказав. Знаєш, є така мудрість: найжорстокішою людина стає тоді, коли впевнена, що вона — на боці справедливості. Бо коли ти переконаний, що правий, тобі все можна. Саме така впевненість робить людину безмежно жорстокою».

Іцукі на власній шкурі відчув, наскільки жорстокими можуть бути ті, хто впевнений, що мучити напівлюдей і звіролюдей — це справедливо.
Батько — работорговець. Раби, які щиро віддані Батькові... вони, певно, справді його шанують.
Печать раба на тілі кріта не реагує на погані слова про аристократа.
Іцукі думав, що печать раба — це щось на кшталт промивання мізків.
Мовляв, не можеш говорити погано, але накази виконуєш беззаперечно.
Таке в нього було розмите уявлення.
До речі, кажуть, є аристократи, які, як отой, що катує зараз Іцукі, самі б'ють батогом, а є такі, що випускають рабів як здобич на своїх землях і полюють на них.

Тобто Батько та його люди мали рацію, а він помилявся.
Батько бачив речі такими, якими вони є, а йому показували лише те, що зручно... Ні, радше він сам обирав бачити те, що зручно для його наївного почуття справедливості, — так подумав Іцукі.

Але скільки б він не каявся, вже пізно.
Адже він сам відкинув і відштовхнув спроби Героя Щита — надії цих людей — та його підлеглого кроля переконати його.

І тоді сталася подія, яка прорвала дні катувань Іцукі.