«Г-г-гх… Братику! Ні, братику Меча! Чи це нормально?! Братику Вольфе!»
«А-а…»

Рен розгублено глянув у бік Батька. Таке саме обличчя, як коли до нього чіплялася Курочка. Схоже, він усе ж відчуває атмосферу.

«Той, хто має владу, іноді мусить усувати тих, хто порушує гармонію. Вуф»

Вольф теж, схоже, розуміє ситуацію, тож намагається навчити Кіля.

«Слухай! А як же Луна? Те, що вона дракон, не рахується!»
«Хм-м… Якщо Кіль-кун попросить, то битиму, поки не спіймаю дракона й не заберу її назад?»
«Це… мабуть, не можна»

І тут Батько перервав розмову й обійняв Кіля.

«Що таке, братику! Відпусти! Вінді ж шкода! Вона нічого поганого не зробила!»
«Ну, бач…»

Батько наблизив губи до вуха Кіля й тихо пояснив ситуацію.

«Що?!»

А тоді приклав палець до губ, мовляв, це секрет. Я знаю, що це звичка доброго Батька. Аж серце стискається. І отой батько-дракон просто полетів собі геть.

«Ааааааааааааааааа!!»

Покинута помічниця зайшлася голосінням, наче ридала навзрид. За деякий час Батько звернувся до неї.

«Вінді. Тобі ж нема куди йти, тож… хочу, щоб ти пожила в нас, гаразд? Кіль-кун теж там, тож побудеш із нами трохи й подумаєш, що робити далі»
«Хлип…»
«Тут тобі лишатися не можна, і самій тобі буде небезпечно, правда ж?»

Чи слухала вона Батькову пропозицію — невідомо, але помічниця далі плакала, аж поки, знесилена, не заснула. Ну, все йде тим самим шляхом, що й коли батько-дракон доручав її Батькові. Але цікаво, чому вона завжди потрапляє саме до Батька. Коли я її відлупцював, він її не забирав! Дивно. Так чи інакше, Батько вирішив спускатися з гори, несучи помічницю на спині.

Коли спустилися, селяни вийшли зустрічати.

«Зниклих у цьому селі не виявлено, але…»
«Хрю»
«А, це не дитина з вашого села, а моя рабиня. Ось, знайшов її»
«Т-то так. І що… у горах водяться дракони, тож… ви з ними не зустрічалися?»
«…Ні. Тож і мої рабині не постраждали»

Батько спокійно збрехав.

«Т-то добре. Це чудово»

Ці люди — з тих, що кинулися б грабувати скарби, якби Рен убив батька-дракона. Мабуть, Батько не хоче показувати їм жодної слабкості. Або ж він припускає, що вони раді були б побачити поранених напівлюдей чи звіролюдей. До речі, кажуть, із цим селом трохи торгують, тож дискримінації тут менше — це, мабуть, єдина їхня чеснота.

«Тоді перепрошую за клопіт під час святкування. Завтра, якщо захочете, заходьте подивитися на цирк»
«Т-так»

І ось так Батько поклав сонну помічницю на ліжко у возі за цирковим наметом.

«Ну що ж…»
«Братику, ти справді забереш Вінді з собою?»
«Мене ж попросили. Той дракон… хоч вони й зналися лише мить, він хотів довірити Вінді комусь, хто прийшов би рятувати її аж у небезпечні драконячі гори»

«Ти молодець», — і Батько погладив Кіля.

«Це я все зіпсував своїм галасом, і тому Вінді, яка так любила свого… ну…»
«Саме тому, що він її любив. Той дракон-батько дбав про Вінді, тому й так зробив. Не завжди щастя — бути разом… Іноді саме через любов треба відпустити»
«У-у…»

Кіль, схоже, не міг із цим змиритися.

«Це було батьківське серце — він розумів, що лишатися в драконячому гнізді для Вінді не на користь. Мені самому… це теж трохи ріже вухо»

До речі, Батько якось казав, що в Японії батьки його не контролювали, але в ключові моменти балували. Він сам себе називав неробою чи то F-рангом? Казав, що жив ледачкувато. Але я тепер точно знаю, що це не так. Він же підробляв на різних роботах, і знайомі казали, що хотіли б найняти його на майбутнє. Навіть такий тупуватий, як я, розуміє, що Батько — зовсім не ледар. Серед тих ледачих свиней були такі, що якісь дивні бізнеси крутили, але Батько був набагато активніший. Та й годі уявити, щоб такий діяльний, як Батько, був неробою. Рен якось сказав, що Батька називали «рабом рабів».

«Дівчина, яку виховав дракон… Це ж прямо історія якась»

Кролячий чоловік аж очі засяяли, слухаючи історію помічниці.

«Для Тео це, мабуть, чудове виховання?»
«Так, трохи некоректно, але вона наче персонаж із казки… До речі, вона ж не рідна ваша донька, правда? Бо жодних драконячих рис у неї немає»
«Ага. Схоже, він підібрав її колись і виростив»
«Он воно що… І все ж цікаво, якою б вона виросла. Ну от, наприклад, чи є у неї історія, схожа на пана Іватані, якби він не зустрів мене, Шіон і Вольфа?»

Кролячий чоловік ніби ненароком прощупує Батька.

«Щось та й могло б бути. А як гадаєш, Мотоясу?»
«Авжеж. Рен, ти ж, певно, приблизно уявляєш, що могло б статися?»

І я перекидаю тему на Рена.

«…Не знаю. А, годі шукати якісь там можливості — це безглуздо!»

Рен, на якого перевели тему, відмахнувся.

«Він же попереджав не ходити в гори… Отже, вона стала його ворогом?»
«Я ж сказав — ні!»

Рен, схоже, і сам здогадався з розмови помічниці з батьком-драконом. Але я не забув, як він полегшено видихнув!

«Тоді можливе майбутнє: батька вбито, скарби гнізда розграбовано, братів убито, вона падає в рабство, а потім, набравшись сили, намагається вбити Героя… Сумна месниця, так?»

Не вгадав. Ну, Рена він лупцює по колу, але ж не вбиває.

«Вуф»

Гей, Вольфе, чого це ти на мене дивишся? Так, я повбивав купу драконів, ворогів пана філоріяла, але батька-дракона я не вбивав!

«Що? Хтось збирається вбити тата Вінді?»

Недотепа Кіль питає в Батька.

«А, це ж братик Списа! Скільки б філоріяли його не ненавиділи, не можна таке робити! Якщо збираєшся — я не дам! Луна й усі інші, якщо зробите таке — братики вас посварять, тож не робіть»
«Луна не буде»
«Я такого не робив»
«А хіба ні? А як же те масове вбивство, коли ти вів мене з собою?»

Кролячий чоловік гомінливий.

«То неправда?»

Навіть крокодилячий чоловік, що повернувся до намету, питає мене.

«Мене обурює, що всі вважають мене причиною! Я невинний!»
«Ви самі винні, що на вас так думають. Так чи інакше, пане Іватані. Вам же довірили ту дівчину»
«Ага. Тут свої обставини… ну, Кіль-кун до неї прив’язався, тож він і попросив»
«Он воно що. Довірити її після такого побиття — або він знає своє місце, або знав, що Герой Щита — людина з принципами. Прозорливість… око на скарби в нього точне»

Дракони зазвичай асоціюються з демонами чи злом, але в цьому є щось драматичне, — кивнув кролячий чоловік.