«Тікайте швидше, біжіть!»
«Хрю-хрю!»

Помісь ящіролюда своїм криком змусила свиню кивнути й утікти.

«...»

Помісь ящіролюда мовчки дивилася на тріщину Хвилі, поки свиня, що евакуювалася, не втекла на безпечну відстань. А тоді, не поспішаючи, зарубала трупоїда з виміру, що наблизився.

«Усі! Не розбігайтеся хто куди, тримайтеся купи! Тут монстрів немає, і нас охороняють досвідчені бійці!»

Кролячий чоловік скеровує селян туди, де я та пан філоріял розгорнули охоронне кільце. Це не те, що я очікував. Треба було вести їх далі за село, подалі від тріщини Хвилі!

«Хрю-хрю»

Лінива свиня, звідкись діставши табличку, що вказувала напрямок утечі, який визначив кролячий чоловік, стоїть стовпом. Наскільки ж можна бути лінивим!

«Ейрст-щит! Щитова в'язниця! Справді, монстри лізуть без ліку. Вольф!»
«Ва-а-ав!»

Батько, всівшись на заспокоєного Вольфа, віддає накази, використовуючи виставлені щити як опори. Його постать, що рухається вздовж і впоперек, виглядає доволі ефектно. Батько зістрибнув із Вольфа й приземлився поруч із поміссю ящіролюда.

«Якщо Вольф тут, то яка б шальна стріла не прилетіла — нічого дивного. Сіон, до боса Хвилі... зможеш сходити?»
«...Тобто наказуєш залишити позицію?»
«Я вірю, що Рен та Іцукі впораються, але Сіон, ти ж насправді теж хочеш піти, правда?»
«Я...»
«Якщо маєш відповідь — іди. Тобі ж не терпиться, так? Вольф, ти теж.»
«Ва-а-ав!»
«Батьку, а що мені робити?»
«Мотоясу-кун хоче захищати філоріялів, хіба ні»

Ой, він про це знає. Якщо чесно, я хотів би якомога чистіше прикінчити вимірну химеру. Але якщо вкласти забагато сили, м'ясо розлетітися — тож треба регулювати. Ціль має бути точною.

«Ну... хотілося б усе закінчити, поки королівські вояки не прибули. Часу обмаль. Сіон...»
«...Зрозумів. Дякую за турботу. Ходімо, Вольфе!»
«Ва-а-ав!»

І ось так помісь ящіролюда та Вольф побігли.

«Ха-а-а-а-а-а! Гх!»
«Вав!»

Великого вимірного трупоїда, якого в цьому циклі, що лишився в Мелромарку, прикінчила Сакура-тян, помісь ящіролюда й Вольф зарубали з легкістю й побігли далі.

«Навіть великого монстра — так просто... Обоє вміють.»
«Тео теж хоче здобути бойову славу? Навіть якщо королівство не оцінить, я бачу. Можу й там доповісти.»
«Не те щоб мені нецікаво, але там немає місця, де я міг би проявити себе. Сіон і Вольф настільки сильні. До того ж там і Кро, тож навряд чи довго триватиме.»
«Добре б так і було.»
«Радше важливо, як захистити розгублених селян без поранень. Вояки можуть напасти на Іватані-сама, тож хай селяни тримаються там, куди може перекинутися небезпека.»

Кролячий чоловік звертає до Батька усмішку, що аж пашить аурою «прямо від учителя». Це та сама усмішка, якою старша сестра іноді дарує Батька.

«Тео... ну ти й...»
«Я просто вважаю, що люди цієї країни на таке здатні. Тож ми, захищаючи селян, зробимо їх свідками й постраждалими, якщо вояки нападуть.»
«Ха... знай міру в своїх темних іграх.»
«Вважай це мистецтвом виживання.»
«Справді, язик у тебе добре підвішений, Тео.»
«Це Іватані-сама та інші мене навчили.»

Хе-хе... кролячий чоловік усміхається. Якщо придивитися здалеку, то з боку замку вояки... їх мало. Що ж сталося? Я так подумав, але, згадавши: коли ми прибули в цей цикл, я ж прикінчив вояків і того так званого командира лицарів у прикордонній фортеці. То ці втрати ще не заповнили? Чи, можливо, серед переодягнених розбійниками послідовників Трьох Героїв були й справжні вояки, тож тепер серйозно бракує людей? Схоже, що Слон і Кіл, які мали прибути окремим загоном, прибудуть раніше. Кіл верхи на Луне-тян дедалі ближче.

«Ну що ж, встигнемо закінчити, поки Кіл-кун та інші не прибули? Мотоясу-кун, готуйся.»
«Зрозумів. Юкі-тян! Доручаю тобі охорону пана філоріяла та решти!»
«Зрозуміла!»

То на кому ж мені дістатися до місця? Ні... а може, зробимо це тут?

«Тоді я пішов! Режим драйву —»
«Відхилено! Мотоясу-кун, це ж номер, який ти колись покажеш.»

Тьху... Батько заборонив мені влаштовувати прем'єру.

«Тоді Ко, прошу тебе.»
«Е-е, Ко хоче лишитися й захищати цих діток!»

Ко каже, що хоче захистити сільських дітей. Ого... у цьому циклі Ко відчуває набагато сильніше бажання захищати дітей, ніж в інших. Коли ми лишалися в Мелромарку, вона ж була така ласунка. Це теж заслуга виховання Слона?

«Ко, цих дітей можна лишити нам.»
«Еге ж, давай швидше закінчимо з Хвилею. До речі, гарна нагода підганяти Сіон та інших.»
«У-у... зрозуміло-о»

Ко, з виглядом вельми неохочим, узяла мене на спину й побігла. І ось ми дісталися до тріщини Хвилі.

«То-о! Темний Святий Герою — Темне Знищення Богів і Демонів!»
«Не вигадуй назви технік самовільно!»

Кро-тян, несучи на спині Рена, спритно крутила вимірну химеру й вимагала, щоб він завдав фінального удару.

«Ва-а-ав!»
«Гх!»

Тим часом помісь ящіролюда й Вольф, кожен зі свого боку, саме вчасно вгатили по голові вимірної химери й відтнули її. Чимала міць.

«Ґа-а-а-а-а-а!»
«Краще, ніж я думав»

Іцукі теж, схоже, випускає стріли, засліплюючи її. Цей вимір виглядає доволі легкою здобиччю.

«Тоді я пішла-а»

Шух! — Кро-тян прискорюється за допомогою магії прискорення, якою так добре володіють філоріяли, зокрема й Філонька, і проноситься повз.

«Ґа, ґа-а-а—!?»
«Бу-у, вийшло не Темне Знищення Богів і Демонів, а Темний Демонобійний Кіготь-о-о»
«Не вигадуй, не вигадуй мені безглуздих назв!»

Тієї ж миті з глухим стуком вимірна химера сконала. Фінальний штрих я зроблю як слід. Я негайно вдарив по тріщині Хвилі й надійно заспокоїв її. Бордове небо зникло, і стало ясно.

«Ну, ось так усе й вийшло»

Її прикінчили ще до мого прибуття. Зростання Кро-тян — то щось. Щодо помісі ящіролюда та Вольфа — ну, вони принаймні не заважали, хіба ні?

«Що... у-у... „ось так усе й вийшло“...»

Гуп — Рен зіслизнув зі спини Кро-тян.

«Рене-сама!»
«Темний Святий Герою, що з тобою-о?»
«Мене... нудить...»

І Рена вивернуло просто на місці. А, зрозуміло. Він уперше сів на спину пана філоріяла й захитався. Рен так і лежить, знесилений.

«Це ж благородне філоріяльне захитування. Той, хто не звик, завжди так.»
«Якщо так шалено крутитися, то й захитає. Радше дивно, що він узагалі втримався й воював, а не злетів.»

О? Іцукі звертається до Рена без жодної ворожості. Схоже, Рен непогано проявив себе на спині Кро-тян. Але все це завдяки Кро-тян. Хай буде вдячний.

«О-о! Знову сідай на Кро й ступай Шляхом Темряви <Темна Легенда> як Темний Святий Герой!»
«Не жартуй... ги...»
«Рене-сама!»
«Ой лишенько, тоді Кро тебе донесе-е»
«Н-ні! Не треба! Я в порядку! Ги... ну що, ділимо здобич порівну!»

Коли Кро-тян запропонувала донести його, Рен, усе ще блідий, хитаючись, підвівся й почав демонструвати, що він бадьорий.