«Рен, що з вами таке?»
«Ні, я подумав — а чи не були ми в першому світі такими ж, як оцей Ко?»
«Що ви маєте на увазі?»
«Придивіться уважніше. Якби я, Іцукі та Мотоясу поводилися з Наофумі так, як оцей Ко...»
«А-а... он воно що...»

Тобто я, Рен та Іцукі ставилися б до Батька як до нікчемного щитоносця... Так.
Саме як у першому світі.

«Тобто ми в майбутньому, схоже, геть не сприймали Наофумі всерйоз, як оцей Ко?»
«Особисто мені хотілося б це заперечити, але якщо припустити, що це правда, то це дуже дратує...»

І до того ж не один Ко, а всі троє нас.
А ще ж додайте сюди червону свиню, Покидька та Трисектів...
Навіть якби на місці Батька був хтось інший, зірватися було б цілком природно.

«На-но!»

О? Суперниця почала говорити.
Зараз у мене немає часу звертати на тебе увагу.
Мовчи, кажу.

«Гм? Ґаеріончик почав видавати якісь дивні звуки»
«...Прошу, до-бре... на-но!»

Вона щось кокетливо виляє хвостом.
Яка ж хитра.
Тебе тут не кликали.

«"На-но" — це закінчення? То вона все-таки починає говорити»
«Ага. Ґаеріон, ти станеш такою ж величнозною, як тато»
«До-ручу, на-но!»

Інтонація все ще трохи дивна.
Потім суперниця, граючись із кротом, каже:

«Ґаері-он, за-хища-тиме від філоріяла, на-но!»
«Он воно що, Ґаеріончик усе правильно розуміє»
«На-но! Ґаері-он хоче, щоб Наофумі сподо-бався, на-но!»
«...»

Почувши цю відповідь, Батько застиг із натягнутою посмішкою.
Асистентка теж геть спантеличена.

«Пан Ко безпосередній, а от Ґаеріон, схоже, все прораховує»
«Схоже, вона каже, що захищатиме Імію, щоб сподобатися мені...»
«У нас з'являються цікаві супутники. Вітаю, Наофумі»
«Це не надто тішить...»
«На-но!»

Від самовихваляння суперниці ми з паном філоріялом роздратувалися.
І ось так того дня ми міцно спали в готелі.

Настав наступний ранок.
Цього ранку Батько теж побавився з Сакурою та іншими, а тоді почав збиратися.
Суперниця теж приєдналася, і гра була доволі палкою.

«Що ж, сьогодні вже точно треба їхати до Фобрея»
«Так... чесно кажучи, це невідкладно. У Мелромарку точно відбувається щось дивне»

Еклер із серйозним обличчям передає свою думку.

«Так, я розумію. Розповідь Мотоясу трохи розходиться з тим, що ми дізналися, і до того ж ми самі проводили розвідку в країні»
«Так, варто вирушити якомога швидше»
«Щодо цього... Мені минулий Батько дав чимало доручень, тож можна спершу виконати їх?»
«Щось сталося?»
«Щоб якнайшвидше й найефективніше вирішити проблему у Фобреї»
«Гм? Мотоясу, не міг би ти пояснити простіше?»
«Зараз»

Я пояснив суть того, чого навчив мене минулий Батько.
Здебільшого про Такто та його свиней-поплічників, а також про методи протидії.

«Здатний відбирати Священну зброю... Тобто він часто лютує, намагаючись нашкодити в цих циклах?»

Після короткого пояснення Рен із замисленим обличчям промовив це.

«Саме так. Минулий Батько казав: "Він думає, що ми якісь боси, з яких випадає зброя"»
«Справді, є такі ігри. Я теж у такі грав»
«І хто він такий?»
«Він — ворог»
«Такі існують... Пане Кітамуро, як звати цього типа?»
«Його звати Такто»
«Такто... Я чула, що він геній із Фобрея»

Еклер доволі обізнана.
Як і личить лицарю.

«Він щоразу викликає нас і, мов завчений урок, обстрілює залпом»
«Ну, це ж одна й та сама людина. Думки в нього однакові. Хоча... хіба що ситуації різні»
«Саме так. Він стріляє за будь-яких обставин»
«...Дуже войовничі люди, так?»

Це вже набридло.
Тож минулий Батько й поділився зі мною мудрістю.
Хотілося б зробити все, як він казав.

«Тож повернімося до теми — минулий Наофумі щось тобі доручив?»
«Саме так»
«Тоді я спокійний. Мотоясу, коли йдеться про те, чого навчив Наофумі, діє доволі вправно. Ми просто спостерігатимемо, не втручаючись»
«Справа Мелромарка теж є, тож це ніби твій план, але я все одно перевірю, що це за план»
«Але що там станеться... І взагалі, чи можна перемогти такого здібника?»
«Нинішні ми цілком можемо перемогти. Адже в першому світі Батько, застосувавши методи посилення Чотирьох Священних і двох Семи Зірок, розніс його вщент»
«Наофумі? Як?»
«Коли в нього тимчасово відібрали зброю, він міг атакувати»

Тоді я був в окремому загоні разом з Іцукі й бився з Хвилею, тож деталей не знаю.
Але під час підготовки ми кілька разів тренували бої.
І з'ясували, що низька бойова міць Батька — наслідок впливу щита.

«Тобто для нас, хто знає всі методи посилення зброї, це не проблема. Тоді можна не хвилюватися»
«Але ж поплічники наробити лиха можуть, правда? Про це теж чув від Наофумі?»
«Чув. Можете не перейматися»
«Зрозуміло. Тоді вирушаймо. Мотоясу, покладаюся на тебе»

І ось так ми вирушили до Фобрея.
Це ж зовсім поруч.
Після в'їзду до Фобрея ми на ногах пана філоріяла мчали найшвидше до столиці по мощених дорогах великої країни.

«Через те, що дороги мощені, майже не трясе»
«Так. Із таким покриттям і заколисування не буде...»
«Я вже звик»
«На-но-о»

Суперниця з асистенткою на спині впевнено летить попереду.
Усе йде добре.

«Далі не пустимо! Фальшиві герої!»

У дорозі на нас вийшла ціла орда вбивць із Трисекти, але нинішнім нам вони не рівня.
Я, Іцукі та Рен з воза викошували їх далекими навичками.
А ритуальну магію Батько блокував, виставляючи щити, мов парасольки.

До того ж суперниця та пан філоріял заздалегідь відчували ритуальну магію, тож ми знали про неї наперед.
За бойовою міццю вони були незрівнянно слабші за армію Мелромарка, з якою ми билися в минулому циклі.
Тож наступного ранку ми вже наблизилися до столиці Фобрея.

«Справді, як і казав Мотоясу, це країна з розвиненою наукою»
«Тут є автівки. Це повний стимпанк... чи що?»
«Схоже, тут продають і вогнепальну зброю. Он там була крамниця з пістолетами»
«Іцукі ж уміє стріляти, правда?»
«Перекваліфікуватися в ковбоя?»
«Ви знову за своє?»

Коли мова заходить про Фобрей, Батько та Рен іноді дражнять Іцукі.
А Іцукі не ображається, лише криво всміхається.

«Ось він, Фобрей...»
«Іміє, ти вперше тут?»
«...Так»

Батько питає в крота, який визирає з воза на місто.

«Неймовірно. Іміє, тобі вже щось стало цікаво?»
«Хм-м...»
«Якщо захочеш щось дізнатися — кажи. Я теж допоможу»
«Дякую»

Тут суперниця підлетіла й сіла на край воза.
Не можна сідати без дозволу!

«На-но! Тут повітря якесь погане!»
«Схоже, тут є парові машини. Через викиди диму повітря, мабуть, забруднене»
«Але я бачила дивні літаючі штуки!»
«Кажуть, тут є літаки та дирижаблі. Мабуть, і літуни теж є»
«...Людські технології — це щось неймовірне»

Асистентка теж, витріщивши очі, здивовано роздивлялася місто.
Але ж ти теж людина. Щоправда, напівлюдина.
Ти, бува, не вважаєш себе драконом?

«Оце столиця найбільшої країни цього світу. В онлайнових іграх такі міста є, але коли бачиш на власні очі — лишаються самі захоплені слова»

Сказав Батько, дивлячись на все, мов на дивину.
Рен та Іцукі мають схожі обличчя.
Еклер, схоже, вже тут бувала — вона показує напрямок пану філоріялу, який тягне віз.

«Спершу варто довести, що ми Чотири Священні Герої, а вже тоді йти до замку. Поїхали до штаб-квартири Церкви Чотирьох Священних»
«А, це та релігія, яка щиро вірить у Чотирьох Священних Героїв?»
«Через вплив Трисекти мені важко вірити будь-якій релігії»

Слова Іцукі слушні.
В моїй уяві це теж релігія, яка ні риба ні м'ясо.
Церква Чотирьох Священних — не ворог, радше союзник.
Але насправді я не знаю, що то за організація.

«Можна піти просто до замку, але я вважаю, що надійніше спершу офіційно підтвердити свій статус»

До речі, у першому світі Батько, не бажаючи морочитися, переклав усе на королеву.
Ну, бо в нього був перепуск через її обличчя.