На луці за містом пришвартований дирижабль.
Пам'ятаю.
Як і минулого разу, нас заманюють усередину, щоб улаштувати пастку.

«А, представники країн — сюди, а Герої, будь ласка, сідайте на той дирижабль».
«Чому це?»

Королева звертається до солдата Фобрея, який їх супроводжує.
Солдат Фобрея, своєю чергою, вдає здивування від такого запитання й кривиться.

«Поки Герої проводитимуть нараду, представники країн мають опрацювати подальший план в окремій кімнаті».
«Хіба не краще, щоб Герої були присутні?»
«Звісно, під час перельоту можна буде обговорити все. Але Герой Бича запропонував, що є теми, які можна обговорювати лише між Героями, і поради, якими варто поділитися лише між собою».

Тобто він натякає, що в присутності королівських осіб і представників Героям напружено й важко говорити, а між Героями — легше порозумітися й налагодити взаємодію.
Тому, мовляв, краще, щоб Герої були разом.
Але... знаючи про вчинки Такто, нам цілком зрозуміло, що це пастка.
Якби ж то Герої справді могли розслабитися.

«...Зрозуміло. Тоді, пане Іватані, пане Кітамура, покладаємось на вас».
«Прошу, заради світу, сідайте швидше... О, хвилинку».

Коли Батько й ми зі своїми супутниками вже збиралися піднятися на борт судна, до якого нас вели, солдат зупинив наречену Батька.

«Ви, якщо не помиляюся, принцеса цієї країни, Мельті Мелромарк. Прошу вас сісти на корабель разом із королевою».
«Не хочу».

Наречена вхопилася за край плаща Батька й відмовилася.
Але солдат не відступає.

«Благаю, прошу вас».
«Вона — моя супутниця, якщо ви не помітили?»

Батько з неприязню насупив брови.

«Я розумію, що як Герой ви налагодили дружні стосунки з королівською родиною. Але є розпорядження, щоб Герої трохи відпочили подалі від можновладців, тож прошу...»

Ані кроку назад.
Це воно.
Мелромарк, Сілтвельт і сам Такто ще не наважилися на відкриту війну, тож намагаються прибрати королівських осіб із поля зору, щоб не викликати підозр.
Бо якщо не вдасться все приховати — буде ризик.

Минулого разу, певно, мали план приховування.
Але тепер королева й наречена постійно поруч, тож не можна просто підставити двійника чи обдурити магією — своїх же не проведеш.

«Мельті, не завдавай клопоту панові Іватані. Ходімо, приготуємось».

Королева манить її рукою.

«Але...»

«Натомість я хотіла б, щоб одну з супутниць пана Іватані, подругу Мельті, відрядили як охорону до нас».
«Справді. Для Сакури, мабуть, краще бути з Мельті та іншими».

Батько непомітно наказує Сакурі охороняти їх.
Он воно що, королева теж подумала.
Справді, немає жодної гарантії, що вони не зашкодять не лише нам, а й представникам Мелромарка чи Сілтвельта.
Тож краще приставити когось як охорону.

«Е-е? А як же Наофумі?»
«Усе гаразд! Ґаеріон захистить Наофумі!»
«Бу-у!»

Щойно суперник озвався, Сакура заперечила.
А ти взагалі мовчи.

«Ґаеріон, будь ласка, помовч. Віндія, доглянь за Ґаеріон».
«Угу».
«Сакуро... прошу тебе, подбай про Мельті та всіх інших».

Батько з натиском попросив Сакуру.
Вона, зрозумівши його намір, кивнула.

«Гаразд!»

Завдяки присутності Сакури наречена відпустила Батька й пішла до королеви.

«Тоді покладаємось на вас».
«Так».

Незважаючи на поспіх, у всьому відчувається продуманість.
Якби це справді була нарада — можна було б лише посміятися.
Ми піднімаємося сходами, туп-туп.

«Ой!»

Щойно ми піднялися, почувся звук, ніби королева спіткнулася.
Це... навмисно.
Вона намагається виграти якомога більше часу й переконатися, що все гаразд.
А ще той дід із породи Ґенму плентається з удавано старечою ходою, прикидаючись немічним.

І ось ми ввійшли всередину дирижабля.
Кіл збуджено крутить головою на всі боки.

«Як той корабель, коли ми пливли на острів Карміла».
«Ну, це ж дирижабль. Слово "корабель" спільне, тож дещо схоже».
«Але кімнати, певно, інші».
«Ну... багато чого іншого? Я, до речі, теж уперше на дирижаблі».
«Наофумі хоче подорожувати небом? Ґаеріон покаже!»
«Хм... ну, на спині в Ґаеріон, мабуть, було б весело».
«Ґаеріон запам'ятає ці слова Наофумі на все життя!»
«Що запам'ятає?!»

Отак безтурботно ми просуваємось усерединою.
Атмосфера — точнісінько як минулого разу.
Якби ж Такто справді дбав про порятунок світу, то було б добре, але моє чуття каже протилежне.

Тож чи не варто мені заздалегідь підготувати заклинання, щоб миттю ввійти в бойову готовність?
Ми проходимо широким коридором, і нас приводять до місця, схожого на оглядовий майданчик.
А там, як і завжди, Такто розвалився в кріслі, виставивши вздовж стіни свиней.

«Нарешті з'явилися».

Ну справді... Невже в цього типа немає жодного іншого плану, окрім цього?
Я вже й не знаю, що сказати.

«Ем... нас запросили, тож ми прийшли, але нарада буде тут?»

Батько, схоже, теж переконався в своїх підозрах і посилив пильність.
Кіл, асистентка, суперник і Юкі з рештою теж переходять у бойову готовність.

«А? Ха-ха-ха! То Чотири Священні Герої — просто наївні квіточки!»

Такто підводиться з крісла й заводить руку за спину.
Безсумнівно, збирається випустити пазурі.

«Чотири Священні Герої, що зняли печаті з чотирьох духів! Ви так само винні! Я врятую світ, тож здохніть!»

І Такто збирається застосувати свій єдиний відомий прийом.
Але перш ніж він це зробить, я швидко віддаю один... наказ.

«Мисливець за коханням наказує. О, зброє почту. Відгукнися на поклик Мисливця за коханням, розірви пута нерозумної сили та прокидайся».

Пазурі в руках Такто засяяли.

«— Позбавляю тебе статусу почту!»

Один, два, три, чотири... О, через час, певно, на один більше, ніж минулого разу.

«Щ-що?! Що відбувається?! Г-гх... Сила зникає! Щ-що ти наробив?!»

Семизіркова зброя випадає з рук Такто й зависає навколо нас.
Я ще не віддав наступного наказу.
Навіть без нього вони скоро вирвуться самі, але спершу — переговори.
Так чи інакше, мобільність цього дирижабля не можна недооцінювати, і хоч вони трохи поступатимуться, але як негайна бойова сила на них можна покластися.

«Ха-ха-ха, усе точно як я передбачав. Наївні квіточки? Це тобі варто почути».
«Що?!»
«Шкода. Якби ти чесно хотів урятувати світ, усе було б інакше. Але щоб ти вислухав нас, я спершу забрав у вас вашу самовпевненість».

Якби вони, дурні, спробували влаштувати нам пастку — я б забрав Семизіркову зброю й, тримаючи її як козир у переговорах, змусив би їх пообіцяти вполювати Фенікса й Духа Черепахи.
А як покарання за пастку — примусив би їх покаятися.