«Ми просто хотіли повернути цю дитину туди, де їй належить бути...»

Отак авантюристи виправдовуються.
«Туди, де належить» — яке ж абстрактне формулювання.
Це до работорговця?
Та й взагалі, вона ж і так тут була з самого початку, тож «належне місце» — це хіба не це гніздо?

До речі, зараз, у цю саму мить, кругленький монстр із домішкою дракона погрожує нам, а помічниця обіймає його, наче захищаючи.
Вона розгублено переводить погляд то на Кіля, то на Батька.

«Судячи з вашої попередньої розмови, я в це не вірю... Вибач, але цю дитину і...»

Батько оглядає гніздо.
З живих монстрів у гнізді лишився тільки той, якого обіймає помічниця.

«А яйця...»

На голос Батька авантюристи, мовлячи: «Це наша здобич!», притиснули до себе яйця, що лишилися.
Батько глибоко зітхнув.

«Тоді монстра, що поруч із цією дитиною, захищатиму я».
«А-але ж...»

Коли ватажок авантюристів спробував заперечити, Батько, попри те що обличчя ховав каптур, пронизав його поглядом.

«Якщо це захист, то хто б це не робив — різниці нема, правда ж? Чи ви, бува, не збиралися зайнятися чимось іншим, а не захистом, поки я не бачу?»
«У-у... з-зрозуміло. Але ж це напівлюдина, що тримається разом із монстром. Чи не небезпечно це?»

Не звертаючи уваги на слова авантюриста, Батько попрямував до помічниці.

«Ґау-у-у-у-у...»

Монстр, якого обіймала помічниця, загарчав, коли Батько наблизився.

«Не хвилюйся, я нічого не зроблю».

Монстр розгублено дивиться на Батька, який лагідно простягає руку.
Я ж знаю.
Батько з тих, кого монстри люблять.
Звісно, монстр є монстром, і не можна повністю виключати, що він нападе, якщо не використати печать монстра.
Чи це він сказав помічниці?

«Слухай... тобі, вам обом, краще звідси піти. Інакше можете вскочити в ще більшу халепу. Тож прошу, ходімо зі мною».
«Правда! Тут повно поганих людей, тож якщо не втечемо — буде лихо!»

Батько й Кіль простягають руки до помічниці, але вона, обіймаючи монстра, не зрушується з місця.

«Ні...»
«Але ж... якщо так лишитися, ти...»
«Я чекатиму, поки тато повернеться... Бо якщо ні — тато засмутиться, коли прийде».

Про якого «тата» вона каже?
З огляду на контекст розмови й те, що це драконяче гніздо... її батько — дракон?
Яке ж неприємне походження.

Утім, від пані філоріял та інших я чув, що майбутня помічниця була дуже турботливою.
Благодійність, яку отримала пані філоріял, — це благодійність, яку отримав я.
Навіть якщо це дитинча дракона, я мушу відплатити за добро.

«Твій тато...»

Батько, добираючи слова для вмовляння, чухає щоку.

«Ґау!»

І тут монстр, якого обіймала помічниця, дріботливо попрямував кудись.

«А! Стій! Не можна йти! Треба чекати!»
«Ґау-ґау!»
«Що...? Але ж... тато...»
«Ґау!»

Монстр зайшов за спину помічниці й почав підштовхувати її головою в бік Батька.

«Г-гаразд... зрозуміло... Тобто, я маю піти з цим дядечком... так?»
«Ґау!»

Монстр прослизнув помічниці між ніг, умостив її собі на спину й підійшов до Батька.

«Лише ненадовго... прошу вас».
«Так. Тоді... ходімо».

Батько кивнув, кинувши погляд на авантюристів, узяв Кіля й помічницю за руки та вийшов із гнізда.

«Цю дитину захищаю я. З рештою робіть що завгодно. Бувайте».

Сказавши це, Батько попрямував до нас, що чекали надворі.

«Тож, усі, рушаймо звідси».

Сакура-тян і Луна-тян трохи скривилися через присутність драконячої рідні, але, відчувши атмосферу навколо Батька, кивнули й пішли.
Так ми покинули драконяче гніздо.

Трохи спустившись із гори, Батько подивився на помічницю й промовив:

«Ну що ж... що ж нам робити».

Кіль лагідно підійшов до помічниці й підбадьорює її.

«Спершу можна поставити тобі кілька запитань?»
«...Так».
«Як тебе звати?»
«...Віндія».
«Віндієчко, так. Що ти... хочеш робити далі?»
«Шукати тата».

Від відповіді помічниці Батько замовк.
Так, судячи з тієї ситуації, дракон, який був її батьком, — це той дракон, якого вбив Рен.
Тобто його більше немає серед живих.

«...Я хочу поставити тобі одне запитання. Можна?»
«Угу».
«Дуже болісна, така, від якої можна збожеволіти, реальність... чи мрія, що веде вперед, сповнена надії... Що з цього ти обираєш?»

Почувши ці слова, помічниця зрозуміла, що він збирається їй пояснити, опустила голову й заронила сльози.

«Братику, це жорстоко!»
«Можливо, але якби ми не забрали її звідти, їй могло б бути ще гірше, розумієш? І про те, що робити далі, я теж хочу запитати в неї самої».
«Але ж!»
«Навіть так, вона має вирішити сама».
«Братику...»
«...»
«Ґау».

Монстр, що ніс помічницю, турботливо підбадьорює її.

«Угу... усе гаразд. Дякую».

Помічниця перестала плакати, підвела обличчя й звернулася до Батька:

«Відведіть мене... до тата».
«Зрозуміло... І ще... вибач. Я не зміг уберегти те, що твій тато так беріг... Я зміг вивести звідти лише вас двох».
«...»

Монстр із помічницею на спині дріботливо рушає вперед.
Ситуація є ситуацією.
Не міг я там сказати щось на кшталт «заберу всі драконячі скарби собі».
По-перше, це б розкрило, хто такий Святий Птах, а ще ж усе могло бути зруйноване в бою.
Втім, якби взявся я — міг би всіх повбивати й уладнати справу так, ніби нічого й не було.

«Тато колись казав. Може настати день, коли я помру. Тоді, замість того щоб сумувати, подбай про себе... Оце щойно сестричка мене насварила».
«А цей...»
«Ґау?»
«Так. Це моя сестричка».

Помічниця, мужньо всміхаючись, звернулася до Батька й Кіля:

«Дякую вам».
«Дякувати ще зарано. Ми ж іще не виконали твого бажання».
«Ага! Я обов'язково захищу Віндієчку!»
«Кілю, тобі теж не можна геройствувати. Вийти перед такою юрбою авантюристів — це був дуже небезпечний вчинок, розумієш?»

Батько відчитав Кіля.

«У-у... зрозумів, братику. Більше не геройствуватиму».
«Луна злякалася».
«Сакура теж».
«Луно-тян, Сакуро-тян, ця дитина, можливо, пахне драконом, але вам не можна з нею битися, домовились?»
«Іва, зрозуміло-о».
«Угу, Сакура теж це розуміє-е».

Пані філоріял та інші такі слухняні.
Вони для мене — ковток свіжого повітря після цієї неприємної події.

«Якби я повбивав усіх тих типів, міг би забрати все собі. Що там казати — у моїх руках це дрібниці. Якщо стерти з лиця землі всі докази й свідків — жодної провини не буде».
«Г-ги!? Мотоясу-куне, благаю, не треба».

Звісно ж, Батько мене зупинив.
Та й я сам трохи вагаюся діяти заради помічниці, що пов'язана з драконом.
Я не настільки безтактний, щоб відбирати чужу заслугу.
Драконячі скарби — їх і в горах можна легко роздобути, якщо постаратися.

Після того Батько повільно спустився з гори разом із помічницею та її монстром.
Дорогою назад він ще раз перепитав у помічниці:

«Віндієчко, он там...»
«...»

Помічниця мовчки кивнула й повільно поглянула зі скелястої стежки на величезний труп дракона.

«...!!»

Тремтячи всім тілом, помічниця залилася слізьми.
Батько ніжно обійняв її разом із монстром.

«Не стримуйся. Я зроблю так, щоб твій голос не було чути. Ти... не маєш душити в собі ці почуття».
«У-у-у...»

Батько пригорнув помічницю під плащем і дав їй виплакатися.
Він попросив Сакуру-тян та інших накласти магію вітру, щоб плач не лунав надто голосно.

«Уа-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»

Помічниця, припавши до грудей Батька, плакала дуже довго.