«То про що це ви тут говорите?»
«О? Мелті?»

Мелті зазирнула до нас.
Рідкість.

«Філо попросила запитати, чи не пішов Герой Списа кудись»
«Ти ж знаєш. Він зараз у розпалі виступів як бард»
«...Схоже на те»

Мелті, зі свого боку, ставилася до розповідей Мотоясу з презирством — точніше, намагалася їх не слухати.
Спочатку вона досить часто слухала замість Філо, але якось перестала приходити.
За словами Мотоясу, це сталося після історії про революцію в Мелромарку.
Вона почула, що тамтешній я нібито закохався в неї й поводився як звір у тічці, — почервоніла до самих вух і все заперечувала.
Відтоді вона майже не з'являється в цей час.

Хоча, з огляду на характер Мелті, я схильний думати, що така розповідь не зовсім безпідставна.
Мелті радше з сильним потягом до образу принца з казки.
Її, певно, чіпляють героїчні вчинки без жодного розрахунку.
Ну, можливо, я в іншому світі був саме таким, але теперішній я — сама розважливість.

«То Наофумі досі слухав оці його дурнуваті байки?»
«Це моє село, я тут господар. Чого це я маю тікати через Мотоясу»

Та й взагалі... я підозрюю, що Мотоясу добряче прибріхує.
Перевіряти правдивість за допомогою сили духів не хочеться.
Боюся, там назбирається чимало неприємних речей.
З якого дива я маю освідчуватися Садіні?
А те, що я нібито захоплююся Мотоясу, — це взагалі найгірший сценарій... такого я волів би не підтверджувати.

«Слухай, Мотоясу, їдь уже додому. Від тебе самі проблеми»

І Месліон також — сама морока.
Філо вже, певно, скоро почне скаржитися, що хоче прийти погратися, але не може.

«Зрозумів!»

Із цими словами Мотоясу попрямував назад до трьох філоріялів.

«М-му»
«Нарешті закінчилося?»
«Ця розповідь не надто цікава»

Ну, трьом філоріялам тут і не було ролі.
Тож не дивно, що їм нудно.
Та й... Мотоясу цікавиться лише Юкі.
Хіба для нього так не краще?
А, до речі, для Мотоясу всі філоріяли — просто об'єкти для милування, а кохані для нього — лише Філо й Фіторія?

«Анумо, швидко спати!»
«Наофумі-і-і! Гаеріон не здасться-а-а! Стане лафу і заволодіє твоїм серцем! А до того часу бережи цноту!»
«Здохни!»

Хоча, рішучість стати лафу заради мого серця — це я поважаю.
Можливо, трохи й пограюся з нею.
Але виключно як із тваринкою.

«Ну й діла... Але якщо такий варіант майбутнього справді міг існувати, то історія про Фобрей і те, що було далі, мені не зовсім не подобається»

Рен пробурмотів, проводжаючи Мотоясу поглядом.

«Але нас там убили з якогось жартівливого збігу обставин»

Іцукі відповів спокійно... з легким подивом.

«Ну... так. Якщо заплющити очі, то якось воно та буде. Добре, що не довелося чути, як він казав, що треба було вбити й доньку, коли ми були у Віндії...»

Рен із полегшенням зітхає.
Вибач, але я впевнений, що він чув.
У селі всі ті ще базіки.

«Еклер теж здивувалася, коли з'явилася в розповідях Мотоясу»

А, та жінка-лицар, що почала керувати власними володіннями, наслідуючи мене, і відтоді рідко з'являється.
Утім, вона все одно знаходить час завітати й послухати.
Коли почула про те, що її закатували й вона померла у в'язниці, обличчя в неї було кисле.
Сказала, що це було цілком можливе майбутнє, якби не один крок убік.
А потім пробурмотіла, що саме моя підлість і врятувала їй життя, — і Рен скривився.
Її що, загіпнотизували? Хоча винуватцем, схоже, був я.

«Можна сказати, що ми живемо завдяки ланцюгу чудес»
«Саме так, Іцукі-сама»
«Заперечувати не буду...»

Це не заднім числом, але щодо пустелі Прад — чи варто казати, що вона вже зачищена?
Там було заховано безліч скарбів... це вже інформація від Мотоясу заднім числом.

Насправді ж, коли та богиня-паскуда вдерлася в цей світ, вона роздавала реінкарнаторам і переселенцям зброю та обладунки.
Завдяки Покидьку частину зброї вдалося відбити, але більшість знищила магія тієї богині, перш ніж потрапити нам до рук.
Шкода, що не вдалося скористатися шансом і розбагатіти.

А от пристрій для збору досвіду, він же генератор демонів, замовк після знищення богині, а Рафталія пізніше відчула потік енергії й зруйнувала його.
Ну, там були й інші проблеми, але здебільшого все вирішено.

«Лафу»
«О, Лафунька»

Я гладжу Лафуньку, яка досі слухняно сиділа, і проводжаю Рена з Іцукі.

«Ну все, не заважатимемо старшому братові. Атра, час додому»
«А-а-а, Наофумі-са-а-ама!»

Фол теж забрав Атру.
Як завжди, галасливі.
Далі за планом: нагодувати тих, хто ще не їв, погратися з Філо та іншими, прибрати посуд і перейти до наступної роботи.

«Але... що мене зачепило в розповідях Мотоясу, то це те, що Рафталія перетворилася на лафу...»
«Це завдяки силі духів. Я цього точно не робитиму»

М-м... Рафталія помітила мій інтерес.
Лафу зі свідомістю Рафталії — це ж було б ідеально, хіба ні?
Звісно, з можливістю повертатися до теперішньої форми — у певному сенсі це міг би бути ідеальний образ.
Колись мене поглинув Щит Прокляття, і, можливо, створення ідеальної Рафталії вело саме до цього?
З огляду на здібності Лафуньки — цілком можливо.

«Лафу»
«Рафталіє, я хочу спати, обіймаючи лафу-Рафталію як подушку»
«Благаю, залиште цю тему»

Хм... невже це так погано?
Для мене в будь-якому разі це Рафталія.

«А ще — друзі Рафталії...»

Ліфана, здається... та дівчинка, що була разом із Рафталією в рабстві й померла.
Рабиня з цього села, яку я не зміг урятувати...
Чесно кажучи, вражає, що вона, усвідомлюючи власну смерть, змогла провести Рафталію.
Якби я був на її місці, то, можливо, навіть після смерті опирався б і переписав би цей світ, аби вижити.

...Але, мабуть, не знаєш, як вчинив би, поки не опинишся в такій ситуації.
Судячи з розповідей Мотоясу, тамтешній я відмовився переписувати світ заради Мотоясу й провів його.
Я вважав, що добре знаю себе, але усвідомлюю, що багато залежить від обставин.
Якби тоді, коли Віч мене обдурила, Рен та Іцукі повірили мені — можливо, мій характер справді був би м'якшим.

...Але не варто про це думати.
Усі ці "якби" — безглуздя.
Я дивлюся на Рафталію.

«Ти зважувала життя подруги проти надійного способу вбити ту богиню-паскуду»
«...Так. Вибачте, Наофумі-сама»

Рафталія мовчки вклонилася мені.

«Не переймайся. Якби все склалося інакше, цей вибір теж не був би поганим... хоча жертв могло бути більше»

Це не той вибір, який я маю право засуджувати, і з огляду на ту ситуацію він був цілком розумним.
Перемога була б майже гарантована, але в бою ніколи не знаєш, що станеться.
Якби не вдалося вбити ту богиню, світ би зник, тож із цього погляду це був надійний план.

«Але важливіше те, що тобі довелося пережити болісний вибір... болісне прощання»

Я теж знаю, що таке зустріти того, кого вважав мертвим, і знову попрощатися.
Атра — саме такий випадок.
Рафталія, схоже, пережила цей біль, що розриває груди, двічі — включно з Атрою.

«...От же ж, Мотоясу встругнув неймовірне»

Навіть якщо це правда, за таких обставин я не став би надто звинувачувати Мотоясу, але поскаржитися хочеться.
І мало того, що він змусив її пережити такі гучні події, — він ще й потім показував Рафталії всілякі гидоти.

Змусити Іцукі робити свою роботу, а мені — купити іншу рабиню, не Рафталію.
Якби я так зробив, то купив би того кролеподібного, що був тоді.

А якби це зробив Рен — то, здається, ящіркоподібного напівкровку?
Чомусь у мене таке враження, що я там мало не прокинувся як гомосексуал.

І в обох випадках вони ставали пишними красунями на кшталт Філо.

Та й взагалі, чому б просто не попросити работорговця підшукати лише Рафталію?
Мотоясу дурень... хоча, заднім числом легко міркувати.
А ще Рафталія сама була надто впертою.
А якщо копнути глибше — то, може, я й винен?

Потім Мотоясу довів мене до того, що я не купив рабиню, а далі він змусив Рафталію думати, ніби її вкрали в мене, — скільки можна мене діставати?
І наостанок він показав на ділі, що навіть без рабині я й Садіна покохали одне одного, і що світ можна врятувати й без Рафталії.

Тож не дивно, що вона зненавиділа Мотоясу.
Цілком зрозуміла причина.
І взагалі, скільки зайвих рухів!

«Тепер зрозуміло, чому ви такі недружні. Тобі довелося нелегко»
«Так, дуже нелегко!»

Я щиро співчуваю Рафталії.
Тож погладжу її по голові, щоб утішити.
Проводжу рукою по її волоссю.

«Ліфана-тян, отже...»

Щойно настрій трохи покращився, як Кіл, схрестивши руки, замурмотів.
Тьху... коли це він устиг повернутися.

«Кіл, ви ж уже лягли спати. Не повертайтеся»
«Та ми почули, що ви ще говорите, от і прийшли»

І кивають колишні раби з нашого села.

«Вона добре жила?»
«Так... Востаннє, коли я її бачила, вона підштовхнула мене в спину»
«Ліфана-тян була доброю дівчинкою... Думати про інших більше, ніж про власне життя — це неймовірно»
«Як згадаю — аж побачити хочеться... Але вже не побачимо»
«Завтра підемо покладемо квіти на могили, які ми збудували. На могили всіх — і Ліфани-тян також»
«Ви ж і так регулярно це робите, бо могили близько»

Могили для всіх, хто був родом із цього села, включно з батьками Рафталії, вже зведені.
Усі регулярно прибирають і відвідують їх, тож квіти там не в'януть.

«Лафу»
«А як вона виглядала?»
«Хм»

На моє запитання Рафталія розкриває долоні й дає вказівку Лафуньці.

«Лафу»

І Лафунька підстрибує й перетворюється.
Зростом трохи вища за Кіла, трохи нижча за Рафталію, з каштановим волоссям, миловидна.

«О-о!»

І Кіл, і решта колишніх рабів вигукують.

«Справді схожа на Ліфану-тян!»
«Неймовірно!»
«Лафу»

Ну, це лише перетворення, тож це все одно Лафунька.
Лафунька швидко припиняє перетворення.

«Анумо, швидко спати. Попереду ще багато роботи»
«Слухаємо»

Із цим раби розходяться.
...Дивна тиша западає між мною, Рафталією та Лафунькою поруч.

«Я вже казав, але тобі довелося нелегко»
«Так»

Рафталія, по суті, двічі втратила цю дівчинку, Ліфану.
Хоч цього разу прощання було справжнім.

Але... з розповідей Мотоясу випливає, що душа певний час зберігається після смерті, а Рафталія тоді була в стані, схожому на смерть.
І ще ті привиди єнота й ласки, яких ми бачили біля таємної бази Садіни.

Якщо скласти все докупи... у моїй голові вимальовується висновок, що Ліфана, можливо, намагалася вселитися в Рафталію, яка втратила волю до життя, і врятувати її.
Ну, можливо, це вже занадто.

«Так... Але не все було так сумно. Було багато болю, але було й багато радості — і саме тому ми тут зараз»
«Он воно як...»

Якщо Рафталія так думає — то, мабуть, це справді добре.

«Правда ж, Лафунько?»

Рафталія дивиться на Лафуньку, нахиляє голову в тому ж жесті, що й вона, і всміхається.

«Лафу!»

Так... Лафунька весело пискнула, стрибнула на плече Рафталії й помахала мені лапкою.
Не Філо, але... хм?
...Стривай, а звідки Лафунька знає, як виглядала Ліфана в дорослому віці?
Рафталія їй показала?
Якщо подумати, Рафталія раніше трохи остерігалася Лафуньки, але тепер ця настороженість майже зникла.

«То ж давайте завершимо решту роботи сьогодні ввечері, Наофумі-сама»
«А, так... Бо наступний галасливий гість уже скоро прийде»

Ну... хай там як.

«Лафу!»

І ось так сьогодні ніч теж потроху минає.