«Ти не розгніваєшся?»
«Залежить від обставин».
«Ну, навіть якщо Рен розгнівається, мені зовсім не страшно. Тож розповім. Помічниця — це прийомна донька, яку виростив дикий дракон. Вона стає нещасною через те, що Рен убив її драконячих батьків».
«Ну, це не можна назвати зовсім безпідставним...»
«Так, є за що її ненавидіти».
«Я цього не робив!»
«А що там із епідемією?»
«Вона поширилася через те, що тіло батька-дракона лишили гнити. Рен, хіба ти не пам'ятаєш цього з ігрових знань?»

Від мого запитання Рен, уникаючи погляду, глибоко замислився.
Якщо діяти, покладаючись на ігрові знання, таке станеться природним чином.
Схоже, він таки має якісь здогади.

«Таке справді було. Зручний квест, де можна вибити хороший дріп».
«Оце трагедія, коли кидаєшся наосліп за ігровими знаннями. Скільки нещастя це приносить родині того дракона...»
«У...»
«Але якщо про це думати, то нічого не зміниться. Якщо вже на те пішло, то нас із тобою послідовники Трьох Героїв і банда Такта, певно, ненавидять так, що й убити мало».

Батько кивнув на слова Іцукі.
Ну, якщо подумати, то й справді так.
Хоча, звісно, до банди Такта в нас глибока-глибока ненависть, тож мені байдуже.

«Так. Якщо він узяв на себе відповідальність і захищає її — то це ж добре, хіба ні?»
«Коли я сказав це Рену минулого разу, він відповів, що треба було вбити ще й доньку».

Батько й Іцукі різко відсахнулися від Рена.

«...Я думав, він крутий, а виявляється — холоднокровний тип».
«Тут уже нічим не виправдаєш. Певно, він сказав це зі злості, коли під час помсти його завалили зверху й відлупцювали. Можливо, навіть із убивчими намірами».
«Н-неправда! Мотоясу!»

Таки розгнівався.
І взагалі, Батько — неймовірний.
Він сказав правду так, ніби бачив усе на власні очі.
Можливо, він просто дуже добре розуміє теперішнього Рена.

«Отож, минулого разу я пояснив усе так само й отримав прочухана. До речі, минулого разу я цього не робив».
«Ну, так і є».
«Тобто Рен зараз, виходить, вільний?»
«Якщо чесно, минулого разу з помічницею вони були просто товаришами — ні добре, ні погано».
«Рене, будь ласка, і далі добре стався до Куро й Кіля».
«Не вирішуй за мене, з ким мені спілкуватися!»

Із цими словами Рен глибоко зітхнув.

«До речі, саме час спробувати завербувати батьків наших суперників».
«Щось таке є?»
«Дуже не хочеться, але так».

Я пояснив Батькові та решті про класове підвищення через прорив меж і про те, що для цього потрібно.
Це стане в пригоді в майбутніх битвах, тож я мушу розповісти.

«Тобто, щоб Рафталія та всі інші стали ще сильнішими, Мотоясу має витягти інформацію з драконячих каменів Такта, які він зібрав?»
«Саме так».
«У грі це відкривається після виконання квесту, а в цьому світі доводиться робити такі клопоти».
«Схоже на те. Але тоді хотілося б почути про це раніше...»

Коли Іцукі заперечив, Батько пояснив:

«Ну, Мотоясу ж обожнює філоріялів, а філоріяли не дуже ладнають із драконами, тож йому, певно, не хотілося про це говорити».
«Але ж...»
«Так чи інакше, якщо ти вже знаєш цю інформацію, то справа лише за одним».

Від моїх слів Рен кивнув.
Саме так.
Я з брязкотом провернув списа.

«Убити батька-дракона?»
«Ні! Наофумі, ти ж розумієш, що кажеш».
«Вибач, вибач. Це був поганий жарт».
«Не знаю, чи вдасться порозумітися, але в нас є гостинці, а в крайньому разі притиснемо й змусимо вислухати. Їм ця пропозиція теж має бути вигідна».
«Саме так».

Цього разу я мушу зробити все можливе, щоб не створити чергового "суперника номер два".
Я захищаю цноту Батька!

«То вирушаймо?»
«Саме так».
«Кажуть, філоріяли не ладнають із драконами, тож краще лишити їх, щоб не виникло ускладнень».
«Але пішки буде трохи клопітно».
«Порталу в нас, на жаль, немає».
«Не варто використовувати літальні апарати. Можна просто під'їхати частину шляху, хіба ні?»

Отак ми й вирішили. Швидко зібралися в дорогу.
Їдемо до східного села на возі.

«Куди це ви?»
«О, Герої, ви кудись ідете?»
«Он як? Зайняті, так?»

Тут підходять Ко на чолі, а за нею старша сестричка, її подруга й старша сестра старшої сестрички.

«Бве?»

А, звісно, стокерська свиня теж тут.
Схоже, вона ще трохи побуде з Іцукі.

«Так. Ми йдемо домовлятися з одним незвичайним типом, щоб він приєднався до нас. Якщо все вийде, усі зможуть стати ще сильнішими».
«Он як... А я думала, ви вже достатньо сильні. Вам усе ще мало?»
«Схоже на те. Попереду битви ставатимуть дедалі запеклішими. Тому... я хочу, щоб усі стали сильнішими».

Від слів Батька старша сестра старшої сестрички глянула на сестер і посміхнулася.
Схоже, вона зрозуміла.

«Зрозуміло. А ви, Наофумі та інші, впораєтеся самі?»
«Ем, я хочу піти з вами!»

Подруга старшої сестрички підняла руку.

«Що? Хочеш піти?»
«Так. Це небезпечний супротивник?»
«Хтозна... Судячи з розповіді Мотоясу, особливої небезпеки немає...»
«Тоді я хочу піти. Правда ж, Рафталіє?»
«У-угу».

Старша сестричка теж кивнула.
Але чи потрібні вони нам для переговорів із батьками суперників?

«Он як?»
«Наофумі, ти їх візьмеш?»
«Хм...»
«Не думаю, що вони стануть тягарем, але це може бути зайвий клопіт».
«Що вирішимо? Може, лишимо їх у східному селі разом із паном філоріялом?»
«У того типу, хоч і прийомна, але ж дитина, так? Тоді, можливо, нам теж краще мати при собі дітей, щоб викликати більше довіри... Але не хочу використовувати Рафталію та інших...»
«Усе гаразд!»

Подруга старшої сестрички відрізала.

«Якщо ми можемо стати в пригоді, я хочу старатися».
«У-угу! Якщо там є діти, з якими можна потоваришувати, я хочу з ними познайомитися!»

Старша сестричка, схоже, теж підтримує подругу.
Хм, якщо подумати, у першому світі старша сестричка добре ладнала з Філонькою, та й із суперниками в неї були цілком нормальні стосунки.
Можливо, якщо взяти їх із собою, усе обернеться на краще.

«Он як? Тоді старша сестричка піде з вами, щоб захистити цих двох».
«Бве?»
«Ем, Лісіє, вам не можна — це небезпечно. Залишайтеся в селі».

Іцукі зробив зауваження стокерській свині, яка зібралася було йти, і наказав їй лишитися.

«Щоб зробити з вас сильну... героїню, яка бореться з Хвилями, вам потрібно ще трохи вдосконалюватися».
«Бу!»

Стокерська свиня, схоже, набралася мотивації від слів Іцукі й бадьоро закивала.
Чесно кажучи, клопітна вона.

«Обіцяйте, що не будете геройствувати! І тримайтеся якомога ближче до мене».
«Є!»

Подруга старшої сестрички підняла руку на знак згоди.

«Інші теж, певно, захочуть піти, але хто перший — того й тапки... Тож вирушаймо».
«Зрозуміло!»

І ось так, узявши з собою старшу сестричку та інших, ми вирушаємо до східного села.

«Сакуро, Ко, Юкі — чекайте на нас у східному селі. Якщо ви підете, точно будуть ускладнення».

Зараз Батько вмовляє Сакуру та інших.
Певно, він успішно їх переконає.