«Спить? Зараз же має бути день…»

Батько виглядає у вікно. Ми зайшли до Чотирьох Священних Церков… уже по обіді. Ну, той Свинячий Король — то свиня, що старанно виконує нічні обов'язки. У нього день і ніч переплутані, тож удень він спить.

«Сьогодні на переговорах першим стоїть аудієнція з Героєм Щита, але… якщо його розбудити силоміць, король буде в препаскудному настрої, тож чи не могли б ви зачекати, поки він прокинеться?»
«Ну… якщо так, то нічого не вдієш»
«А нам що робити тим часом?»
«Ми приготуємо для вас кімнати. Прошу, зачекайте трохи»

Хоч би що там казали, це місце — майже ворожа територія. Що ж робити? Якщо слухатися всього, що кажуть солдати, нас можуть завести до Такта й підставити. Втім, минулого разу Батько розповів мені, як діяти, тож я якось викручуся. У найгіршому разі діятиму за обставинами.

«Мотоясу…»
«То ми просто почекаємо біля карети, гаразд?»
«Якщо Герої так вирішили…»

Еклер дивиться на нас із якимось здивуванням. Ну, приїхати аж сюди й чекати в кареті — це справді дивно.

«Тоді, до речі… Чи є в цій країні королева Мелромарку?»

Це ж мета Еклер. Солдат чемно відповідає:

«Хвилинку… Схоже, вона тут»
«Королева Мелромарку у Фобреї?»
«Вони ж ведуть дипломатію, тож це було можливо…»
«Зараз вона бере участь у переговорах у замку Фобрей. Передати їй?»
«Можеш? Передай, що прибула Еклер Сейетт, яка подорожує з Чотирма Священними Героями»

Еклер іде до королеви, як і домовлялися, а Батько з рештою дивляться на неї з тривогою. Так, цього разу Мелромарк поводиться дивно, тож необачний контакт може бути небезпечним.

«Усе гаразд?»
«Проблем нема. Спершу я спробую переконати королеву. Королева, яку я знаю, хоч би що сталося, відповість розумно»
«Навіть лицарю власної країни, який прибув разом із Героєм, що вбив її чоловіка й доньку?»
«…Це мій обов'язок. Ціною власного життя я переконаю королеву. Якщо зі мною щось станеться — можете повністю відмовитися від Мелромарку»
«Еклер…»

Батько з рештою дивляться Еклер услід, мов дівчата. Ну, зараз Еклер справді виглядала круто. Хоча, радше, вони просто хвилюються за Еклер, яка була їхньою супутницею весь цей час.

«До того ж, якщо Герої будуть поруч, розмова може ускладнитися. Спершу я спробую поговорити сама. А Герої тим часом відпочиньте біля карети»
«Зрозуміло. Ну, нам лишилося лише чекати, поки король прокинеться. До вечора якось уладнається?»
«Не будити, бо спить… Цьому королю теж не можна довіряти…»
«Але ж усе одно краще, ніж у Мелромарку чи Сільтвельті, хіба ні?»
«Так. Це ж велика держава. У найгіршому разі можна провести переговори з міністрами чи керівництвом?»
«А якщо король сказав, що аудієнція за ним, і покарає за самовільні переговори?»

Батько влучно зауважив, і солдати закивали кілька разів. Отже, це правда… Ну й ну, Батько.

«А, тож король, мов дитина, захотів, щоб аудієнція була першою, так?»
«Керівництво не може втрутитися, бо не знає, що буде, якщо йому перечити… ось воно що»
«Клопітно»

Я теж спершу так само з Червоною Свинею… До речі, коли я приводив Червону Свиню, він був несплячий. Тоді він прокинувся як виняток, бо нарешті мала прибути Червона Свиня. Пам'ятаю, свині добре порозумілися між собою. …Мабуть, здалося?

«Тоді попросимо Еклер поговорити з королевою Мелромарку, а самі чекатимемо»
«Так. Можна подрімати в кареті»
«Можна й піти подивитися на місто… Якщо можна вільно виходити, хотілося б прогулятися»
«Іцукі, обережніше, це ж небезпечно, правда?»

Бо тут Такт і його поплічники. Спершу треба позбутися завади, інакше невідомо, коли на нас нападуть. Розблокування зброї чи збір інформації можна зробити й пізніше, коли буде безпечно.

«Фух… Це справді клопітно. Хочу вже скоріше вивчити той навик телепортації, що має Мотоясу. Тоді можна було б перечікувати час у далекому місті»
«Так… Мені б теж не завадило вивчити його якомога швидше»
«Тож, Герої, трохи терпіння»

Сказавши це, Еклер пішла з солдатом у глиб замку. А ми повернулися до карети.

«Нас, можливо, чекає битва… а тут так спокійно»
«Небо ясне»

Тут, як виявилося, доволі простора стоянка. Стоїть багато різних карет і возів, а поруч — загони для монстрів, починаючи від загону для філоріялів.

Є навіть загін для коней — хорсів. Є й екзотика на кшталт грифонів чи гіпогрифів. Навіть загін для драконів, яким користуються суперники… аж нудить. Ну, можна й подивитися, але носа відверне.

Ми відпочиваємо на відведеній нам стоянці. Бо ж подорож була довга. Батько казав, що це гарна нагода все впорядкувати.

Рен та Іцукі лежать у кареті. Зрештою, подорож у кареті, та й останні кілька днів вони чимало билися, тож, певно, втома накопичилася. Батько розбирає речі.

А я малюю Філоньку, як давно не малював. Юкі та інші граються надворі, Помічниця й Суперник теж граються надворі. Кріт допомагає Батькові з прибиранням.

«О-о… філоріял…»
«Угу. Ага!»

Чути, як Юкі та інші регочуть. Ну гаразд… Я повторюю в голові план, який розповів Батько. Спершу — аудієнція з тутешнім королем… потім отак, і отак, і Такта отак. А тоді вже за деякий час.

«Готово, прибрався»
«Гей… Герою Щита…»
«Що таке, Віндієчко?»

Батько вийшов із карети й пішов перевірити, що надворі. І одразу потому. Батько гукнув нас, хто в кареті:

«Усі! Ходіть-но сюди!»
«М?.. Що сталося?»

Рен та Іцукі прокинулися, позіхаючи. Я теж вийшов із карети подивитися, що сталося.

«Віндіє, розкажи, що сталося?»
«Е? А, ну. Ми з Ґаеріоном відпочивали надворі, а філоріяли пішли гуляти довкола»
«Угу, і?»
«Спершу вони втрьох ганялися одне за одним, але потім, звідки не візьмись, додалася ще одна дитина, і вони довгенько гралися разом, але…»
«А трохи тому пішли он туди!»

Помічниця й Суперник показали на роздоріжжя, що веде від замку.

«Стривай, філоріяли самі пішли гуляти?»
«Вони ж допитливі»

Але те, що до них непомітно хтось приєднався, — тривожно. Це ж ворожа територія, фактично лігво Такта. Невідомо, що може статися, тож хай Юкі та інші лишаються в безпечному місці.

«Справді… Філоріяли, хоч би що там, мають звичку гуляти»
«Схоже, це в них щось на кшталт розвідки…»
«Угу, тому я спершу не зважала… але тепер не знаю, куди вони пішли, тож подумала, що варто спитати, чи не піти нам їх пошукати…»

Помічниця, хоч би що там, добре все помічає. Вона може й ворогувати з паном філоріялом, але розуміє їх. За це їй плюс.

До того ж у першому світі Помічниця доглядала не лише драконів і пана філоріяла, а й різних монстрів. Її любило безліч монстрів — і ті гусенеподібні створіння на території Батька, і черв'яки. Як людина, що любить пана філоріяла, я можу сказати, що їй можна певною мірою довіряти, якщо не зважати на драконів.