«За атмосферою… схоже, тут і привидів корабля можна зустріти»
«Авжеж»

На щастя, з привидами кораблів… здається, я зустрічався, а може, й ні. Як воно було?

«Чуєте, онде здалеку ґуа-ґуа? А, точно»

Батько підкликає суперника й асистентку, що спали в трюмі.

«Ґаеріон, а ти не могла б злітати в повітря й розвідати, що там?»
«…Там уже все просякнуте поганим передчуттям»
«Що?»
«Ґаеріон щось знає?»

Коли Кіл запитав суперника, той кивнув. Я теж почав розуміти, на що схожа ця атмосфера.

«Це… ознака появи великого пана філоріяла»

Це відчуття ґуа-ґуа здалеку — яке ж воно знайоме. До речі, нам так і не вдалося зустрітися.

«Щ-щось моторошно. Що ж станеться?»

Сакура вийшла на палубу з нареченим. Суперник щось шепоче Батькові на вухо. Погляд у нього зовсім не такий, як зазвичай. Певно, це та, що була батьком асистентки.

«Що? Прибуде королева філоріялів?!»

Майже в ту ж мить, коли Батько відповів, море засяяло. Немов Чумацький Шлях упав з неба, крізь воду під кораблем пролягла смуга світла. Тією світловою рікою, мов водоплавні птахи, пливли пани філоріяли.

«О-о… Це ж рай!»
«Щ-що відбувається?!»
«Гхм… Це ще що таке!»
«Я довго був найманцем, але… невже це та сама королева філоріялів із переказів?»
«Крута пані тямуща! Я теж хочу стати найманцем!»
«Скільки можна звати мене крутою пані, га?»
«То, може, звати тебе, як усіх тут, — босо? Пані?»
«Це теж… коли ти так кажеш, звучить дивно»
«Чого ви такі безтурботні…»

Батько здивовано пробурмотів, слухаючи балачки Кіла з пандою-звіролюдом.

«Саме так! Та сама оcopyжна королева прибуває!»

Суперник відповів із неприхованою огидою. «Оcopyжна» — яке зухвальство. Це слово пасує радше тобі самій.

«Хм-м?»
«Зрозуміло»
«А?»
«Пі-і?»
«Сакуро, ти теж зрозуміла?»
«Ага. Вона каже, що зараз прибуде королева, тож філоріяли, яких виростили Герої, мають чекати тут»
«Т-то он як? Мотоясу, ти знаєш, що станеться?»

О так, я знову зустріну великого пана філоріяла. Серце аж танцює.

«Великий… пан філоріял прибуває»
«Мотоясу?»
«Великий, пан філоріял… чудовий, гідний Філоньки… пан філоріял»
«Все, Мотоясу полетів у мрії. Загалом, невідомо, що вигулькне, тож готуймося до бою!»

За наказом Батька всі переходять у бойову готовність. Великий пан філоріял іде по потоку світла — попри те, що це вода, його хода цього зовсім не відчуває — і…

«Мотоясу, опритомній!»

Отямившись, я виявив, що мені зав’язали очі. У минулому світі я вже переживав щось подібне. Але цього разу я чомусь опинився в морі.

«Гаразд! Ґаеріон, швидше хапай мене й тягни на корабель!»
«Зрозуміло. Але… за тобою було так кумедно спостерігати!»
«Не кажи такого!»
«Зрозуміло»

Здається, я лечу в повітрі.

«Кве! Кве-кве!»
«О-о-о-о-о! Це голос великого пана філоріяла!»
«Кве-е-е-е-е!»

Овва? Голос великого пана філоріяла віддаляється.

«Що сталося? І чому Батько зав’язав мені очі?»
«Мотоясу, ти, втративши глузд, кинувся на велетенського філоріяла — Фіторію, чи як там її. Філоріяли в паніці розбіглися… Це було жахливо»

Повернувшись на палубу, я досі з зав’язаними очима.

«То що? З якою метою ви прибули?»

Схоже, Батько розмовляє з великим паном філоріялом. Далі… я чув лише вухами, але, як і минулого разу, вона, здається, прийшла випробувати Сакуру та інших.

«Ого… легендарний філоріял…»

Наречений видає якісь захоплені зітхання.

«Наречений! У тебе ж є Філонька! Батько — то зрозуміло, але ти що, зазіхаєш і на Сакуру, і навіть на великого пана філоріяла?! Ах ти ж розпусник!»
«Заткнись! Це зовсім не те!»
«Мотоясу, давай трохи помовчимо»
«Від того, хто сам кинувся на списа, це звучить непереконливо…»

Батько попросив мене замовкнути. Довелося мовчки чекати, чим усе закінчиться. Майже нічим не відрізнялося від минулого світу. Коли Батько нарешті зняв з мене пов’язку, усе вже скінчилося. Сакура, Юкі та інші лежали на палубі без сил.

«Оце так філоріял… Величезний. І навіть посилені Сакура та інші не змогли й подряпати…»
«Але вона сказала, що Сакура та інші виявилися сильнішими, ніж вона думала, і їй довелося попітніти»
«Он воно як…»

Сакура, а також Юкі, Коу й Луна — усі отримали коронні пера. Схоже, їхні здібності значно зросли.

«Оце саме воно. Пам’ятаєш, той предмет, потрібний для особливого клас-апу? Вона дала й нам, мовляв, для Героїв»

Батько показує мені два пера великого пана філоріяла.

«Я спитав, а як же Рен та Іцукі, але вона сказала, що Героям, які не змогли вийти на місце події, видасть пізніше»
«Рен та Іцукі — дурні. Проґавити таку важливу подію»
«Авжеж…»

Ну, Іцукі приспав я. Батько віддав мені перо. Це не можна загубити.

Як і минулого разу, прикріплюю його до навершя списа як прикрасу. Овва? Щойно прикріпив — і перо стало два.

«Ого, повний сет серії філоріяла… А чому ти, Мотоясу, не вкладаєш його в зброю?»
«Це скарб»
«А, ну так… І перо якесь подвоїлося… Тобто воно так і має змінюватися?»
«Ха-ха-ха! Це скарб на все життя!»
«То що, з цим усі стануть сильнішими?»

Батько пробурмотів, дивлячись на знесилених Сакуру та інших.

«Сакуро, ти стала сильнішою?»
«За статусами — так»
«Он воно як!»
«Авжеж! Якби воно підвищувало здібності всіх, я б виростив сотню філоріялів і лише тоді зустрівся з нею»
«…У Фіторії тоді на голові пір’я не лишилося б»
«Оце було б видовище!»
«Ґаеріон…»

Батько з докором звернувся до суперника. А наречений, мрійливо склавши долоні, розчулено дивився вдалину. Асистентка… мала вельми дивний вираз обличчя. Ніби і втішена, і роздратована водночас.

«Битва, що не підвладна людському розуму»
«Босо! Ставки не зіграли!»

Панда-звіролюд, схоже, робив ставки на те, хто переможе. Ставити гроші на священний поєдинок пана філоріяла — які ж ви низькі!

«Ну… на сьогодні з дивовижними пригодами годі. Команда вже прокинулась, тож повернімося в каюти й готуймося до завтра»

Із цими словами Батько наказав усім розходитися. О, великий пане філоріяле. Я вірю, що ми ще зустрінемося деінде. Я кинув палкий погляд у той бік, звідки прибув великий пан філоріял. І одразу потому здалеку долинув сплеск води… Мені здалося?