«Пі-йо!»

Оскільки Батько повернувся, ми, як і планували, повернулися до воза.

«Ім'я для новенької, хм...»
«Як варіант — Невічка»
«Аж надто прямолінійно. У майбутньому, здається, були Кон чи Ай — від кольору індиго...»
«Саме так. Тому я й хотів спитати в Батька, чи немає якоїсь іншої гарної назви»
«Ну, якщо так казати...»

Батько замислився, дивлячись на нову філоріялку, яка вже майже перейшла в другу форму — схожу на пампушку.
А тоді простягнув руку й погладив її по шиї.
Нова філоріялка задоволено примружила очі.

«У пам'яті Мотоясу це ж не та сама дівчинка, правда?»
«Саме так»
«Тоді давати те саме ім'я буде складно... хм-м»

Вона ж темно-синя. Не чорна, але й не сказати, що просто синя — глибокий синій відтінок.

«А що як узяти від старої назви темно-синього — "кокіханада" — і назвати її Ханада?»
«Батьку, звідки ви знаєте такі старі назви?»

Цей Мотоясу захоплюється глибиною знань Батька.
У нього є ідеї, які мені б і в голову не спали.

«Колись дізнався з назви секретного підземелля в грі. Запам'яталося»
«Он воно як? Тоді це ім'я підійде?»
«Я запропонував, але, здається, це не дуже підходить для дівчинки»
«Хрю-у...»
«Що? Взяти від того, що вона вилупилася, коли ми перемогли біоплант? Хм? Це теж непогано»
«Хрю»
«Інший варіант — назва місця, де вона вилупилася. Так, цілком слушно»

Батько, прислухавшись до поради ледачої свині, кілька разів звірився з мапою.

«Братику, братику! Ця дівчинка має гарний колір, як нічне небо, тож як щодо Йодзори? Або ще Хоші...»
«Непогано, але... хм-м»
«Пі-йо?»

Схоже, Батько не може визначитися з ім'ям для нової філоріялки.
Я теж іноді довго морочуся з вибором імен.

«Хрю-у...»
«Що? Взяти від вислову стародавніх героїв "вийти з синього — стати синішим"... Ні-ні! Це не годиться! Так, філоріял схожий на коня, але Ранхомаре — це жахливо!»

Овва? Для ідеї ледачої свині — непогане ім'я.
У філоріялів взагалі часто бувають імена, схожі на клички скакових коней.
Тож не варто так одразу відкидати.
Власне, Юкі, Ко та Сакура не бачать нічого дивного в таких іменах і здивовано схиляють голови, коли Батько заперечує.

«Що ж робити... Хм? А якщо наслідувати ідею Кіру, який узяв ім'я від зірки, — взяти від місяця... як щодо Луни?»
«О! Дуже жіночне ім'я!»
«Звучить добре, братику. Чудовий варіант»
«Хрю»

Непогано.
Я вибираю імена, не надто заморочуючись.
Якби це був я — точно назвав би Невічкою. Але й Луна, яку запропонував Батько, теж звучить добре.

«Тоді цю дівчинку зватимуть Луна!»
«Пі-йо!»

Лунонька бадьоро запищала.

«Ну що ж... Тоді, ненажери, на вечерю приготую м'ясо химери»
«Ура!»

І так ми всі разом весело повечеряли стравами, які приготував Батько, і той день минув.
А коли ніч зовсім запала, Батько й я між заняттями з магії досліджували біоплант.
Хоча, якщо чесно, тонке налаштування робив Батько.

«Загалом, безпеку забезпечено, тож хотілося б мати місце для експериментів»
«Хрю-у...»
«Що? Використати землі, якими керують батьки Елени? Ну... мабуть, так»
«Хрю»

Ледача свиня пропонує власні володіння як місце для посадки насіння біопланту.
Я знаю.
У свиней чудовий нюх.
Певно, вона вчуває запах грошей.
У тому світі трюфелі теж шукали свині.
У таких справах вони мастаки.

«Так, я можу тонко налаштувати. І що з того?»
«Хрю»

Ледача свиня, погойдуючись у гамаку, щось безупинно хрюкає до Батька.
І щоразу Батько киває у відповідь.
Схоже, вони радяться щодо біопланту.

«Цікаво, це справді непогана ідея. Фінальне налаштування робитимемо вже на землях Елени»
«Про що ви домовилися?»
«Ну, ось що. Ми змінимо структуру насіння біопланту для продажу та окремо — для нашого власного використання, для торгівлі й збору врожаю»

Батько розповів мені про план, який вони обговорили з ледачою свинею.
Конкретно: під час модифікації біопланту максимально знизити мінливість і покращити продуктивність.
Але якщо просто дати можливість збирати врожай без жодних зусиль — очевидно, що ті, хто отримає таке, стануть ледачими.

Адже це дивовижна рослина, яка розв'язує проблему продовольства самим лише збором урожаю, навіть попри голод.
Людина, коли не голодує, починає лінуватися.
Або ж починаються безглузді чвари.

Людина цінує щастя, здобуте власними силами, у кілька разів більше, ніж те, що просто дали.
Оце так Батько.

«Спочатку ми мандруємо й продаємо плоди, які збираємо самі. А коли продовольча ситуація трохи вирівняється — надаємо насіння біопланту, яке швидко гине без належного догляду, і так розв'язуємо фундаментальну проблему народу»
«А хіба не вигідніше спершу продати дорожче?»
«Я теж про це думав, але щоб заробити гроші, треба спершу завоювати довіру поступовими кроками. Скільки б не казали, що я святий, чутки ще не розійшлися... Звісно, туди, де критична ситуація, насіння посадимо одразу»
«Хрю-у...»
«За словами Елени, через Хвилю врожаї псуються. Продовольча проблема вже дається взнаки»

Отже, Батько возом розвозитиме продовольство й так завойовуватиме довіру.
Справді, продовольча проблема — це важливо.
І в першому світі, і в попередніх циклах було багато людей, які страждали від голоду.

«Але якщо просто продавати їжу — упремося в межу, тож згодом почнемо продавати й саме насіння. До того часу люди вже довірятимуть нам, тож, сподіваюся, доглядатимуть як слід. Але люди — вони ж непередбачувані, тож тим, хто занапастить передане насіння, довіряти не можна»

До речі, у тій справі, коли Батька звинуватили у викраденні нареченого Філоньки, і він тікав, а я бився з ним... те місце вже перетворилося на справжні джунглі.
Пізніше я чув, що там Батько вирощував модифіковані рослини.
Ті рослини він, певно, налаштував так, щоб вони не гинули.

Але тепер Батько створить насіння, яке буде гіршим за те.
Рослина, яка гине, якщо нею нехтувати... — трохи міцніша за звичайну, аби випробувати людей.
Чи доглядають вони як слід.

Ті, хто занапастить рослину, — недбайливі й, коли настануть труднощі, вчинять дурість — нападуть на інші землі.
Ті, хто доглядає як слід, — не матимуть проблем.
Батько, схоже, продумав усе так, щоб утворився правильний цикл.
Просто давати — недостатньо.

До речі, пригадую, що Батько навіть у селі дбав про стан ґрунту.
Він віддавав різні вказівки монстрам, які обробляли поля.
А врешті один із них почав до нього горнутися, і Батько наполовину закопався в поле — довелося старшій сестрі та сільським рабам його витягувати.

«"Колись було добре... але через Героя Щита це село загинуло!" — якщо таке скажуть, буде кепсько. Тож треба вміло обрати момент для роздачі»

Батько продовжує модифікувати насіння біопланту.

«Відповідальність за те, що занапастили біоплант, вони мають нести самі. Я зроблю його міцним, щоб не гинув... але без догляду він може загинути, а згодом — і рослини втратять своє місце. Якщо земля перетвориться на мертву пустку — це ж буде катастрофа, правда?»

Від цих слів у мене вуха палають.
З огляду на ту мінливість біопланту, не сумніваюся, що через насіння, яке я роздав, південно-західне село опинилося в скруті.
А тоді довіра до "святого" легко перекидається.

Батько, певно, саме це й має на увазі.
Тому й продає насіння з надзвичайною обережністю.

«Гаразд, модифікацію для міцних плодів на продаж я завершив, тож позичу землі Елени»
«Хрю-у...»
«Так, якщо все вдасться — ще й грошей заробимо»

Так поточний план продажів неухильно просувався вперед.