«Я не спатиму в такому лайновому ліжку!»

Копчений бурчить про ліжко й скаржиться слугам. Ще до зустрічі з Іцукі поводиться зухвало. Здається, він хизувався своїм походженням, коли представлявся... Пригадую. Я тоді не слухав, бо мені байдуже, що там базікають чоловіки.

Але цей Копчений... у майбутньому він був головним винуватцем усякого лайна. Точно, він же в майбутньому, разом із Червоною Свинею та культом Трьох Героїв, утнув революцію проти країни та Батька. Я там не був, тож деталей не знаю, але чув, що він добряче поливав Батька брудом.

Що ж мені робити? Якщо приберу його тут — чи це сильно вплине на майбутнє? ...Здається, відрубати цей хвіст проблем не буде. Як і з Такто, це, радше, піде на користь. Але якщо будуть свідки — клопітно.

Поки я так думав, він замовив слугам нове ліжко й кудись попрямував. Куди це він зібрався?

«Мисливець за коханням, що є джерелом сили, наказує. Перечитай істину ще раз і сховай мій образ за серпанком»
«Драйфа·Фаєр-Міраж»

Не так добре, як у старшої сестри, але я приховав себе за допомогою вогняної магії. Ще й скил «Плащ списа» для непомітності — разом має бути повністю невидимий. Звісно, я підняв зброю до рангу X. Інакше через те, що я вичаклував це нашвидкуруч, мене б одразу розпізнали.

Так я йду за Копченим. Свідків... поки що, схоже, немає.

«Тьху! Вина мало»

Бурмоче він і прямує, здається, до винного льоху замку. Прикриваючись своїм походженням, хоче поцупити й випити? Коли він дійшов до внутрішнього двору на шляху до складів, я різко обігнав його. Під дахом стріляти незручно через дальність. А якщо вдарити горизонтально — можна пошкодити будівлі.

Він іде, гримаючи кроками, впевненою ходою. Довкола нікого. Ось воно! Я... схопив його за комір щосили.

«Гх!? Щ-що, як—»

Я різко смикнув його вгору, підкинув у повітря й виставив списа.

«Г-р-р-р-я-я-я!»

Переконавшись, що спис увійшов із глухим звуком, я активував скил. З Бріонаком світло сягнуло б неба, і все б розкрилося. Метеоритний спис — те саме... Хм, ніколи не думав, що колись мучитимуся вибором убивчого скила. Тут підійде оце.

«Вибуховий спис X!»

Скил, що підриває вражену ціль. Я розніс Копченого на шматки.

«А-а-а—»

Вибух розлігся довкола.

«Що, що сталося!?»

На шум прибігли солдати, але я миттю сховався й зник. До того ж я стер тіло без залишку, тож зрозуміти, що сталося, окрім звуку, буде важко. Он вони й самі чують шум, але не можуть второпати, що сталося. Пішли в протилежний бік.

«Ха-ха-ха, ось і ще одне... сміття цього світу зникло»

Не лишилося навіть сліду — можливо, це краще, ніж бути сміттям. Хто б міг подумати, що я так швидко його приберу. Я таки вдалий.

Далі — Червона Свиня... але в неї ще є робота. Якщо я вб'ю її зараз, майбутнє зміниться надто сильно. Треба обрати правильний момент і для неї.

Ах, пане філоріяле! Я загаявся, винищуючи сміття, але вже йду.

«Хрю-хрю»

Коли я зазирнув до загону філоріялів, пан філоріял, як завжди, мирно хропів. Як і в першому циклі, я приніс філоріялам їжу й потоваришував із ними.

Наступного ранку, прокинувшись у загоні філоріялів, я одразу пішов зустрітися з Батьком та іншими.

«Кітамуро, куди ти вночі ходив? І від тебе якось дивно пахне?»
«Я ходив провідати пана філоріяла. Філонька, донька Батька, теж філоріял»

Але одне хочу виправити. Пан філоріял пахне благородно.

«Філоріял?»
«Це птахоподібний монстр, який тягне карети»

Пояснює міністр-супровідник.

«А-а, он воно що... То я одружуся з цим птахом-монстром!?»

Батько, здається, зрозумів і киває. О! Він справді повірив моїм словам.

«Кітамуро, годі вже жартувати... чоловік, який одружується, та ще й із птахом, що тягне карету — тобі варто сходити до лікаря»

Батько знову тримає дистанцію, навіть більше, ніж раніше. Хм-м, я ж усе обдумав, то що не так?

«Цей чоловік, схоже, зламався. Краще не зважати на нього»
«Так»
«Ну... він же Герой-побратим, можна й поговорити з ним. Інакше буде шкода його, правда? Він же гарний собою»

Батько заступився за мене. Цей Мотоясу аж сльозами вмивається, не можу зупинитися.

«Він почав плакати, як водоспад. Що з ним сталося?»
«Тому я й кажу — він трохи дивний»
«Якби мовчав, був би красень, а так — прикрий тип, цей Кітамуро»
«Прибуття Героїв!»

Ми дійшли до Тронної зали, і там на нас чекали Свиня та чоловіки. Усього одинадцятеро. Ха-ха, мої вчорашні дії дали результат.

«Я оголосив набір тих, хто бажає супроводжувати Героїв. Схоже, у кожного з вас є Герой, з яким ви хотіли б іти»

Батько, прикриваючи рот рукою, щоб ніхто не почув, тихо промовляє до нас із Реном та іншими.

«Одинадцятеро... навіть якщо ділити на трьох, одного не вистачає, хіба ні?»

Рен та Іцукі, схоже, згодні, і кивають. Але я знаю. Навіть якщо їх дванадцятеро, до Батька ніхто не приєднається. Тож фактичне число не має значення.

І взагалі, хто з тих, хто приєднається зараз, доживе до кінця? Щось не пригадаю. А ще чому це не ми обираємо?

Ми ж Герої, покликані врятувати світ. Хіба країна, що нас покликала, не має виявити повагу? Щойно я про це подумав, як у мені знову прокинулася лють до Покидька.

«Тож, майбутні герої! Вирушайте в путь разом із Героєм, якому бажаєте служити»

Відчуваю, ніби мені показують фальшиве шоу. Батько та інші теж дивляться спантеличено. Одинадцятеро кандидатів гуртом прямують до нас.

Рен — п'ятеро.
Іцукі — троє.
Я — троє.
Батько — нуль.

«Гей, королю!»

Майже як минулого разу. Батько має повне право обурюватися! Я теж міг би розлютитися, але згадую слова Батька з майбутнього й стримуюся.

Покидьок, хоч усе вже було вирішено заздалегідь, удає здивування й витирає піт з обличчя. Такий спітнілий? Хочеш, я миттю змушу тебе захолонути від жаху?

«Х-хм. Я теж не очікував, що таке станеться»
«Йому бракує поваги»

Ці слова від того типа, схожого на міністра, пробудили в мені бажання вбивати, і я наставив на нього списа.

«Краще припиніть цей фарс? Така відверта дискримінація... Мені це неприємно»

Думаю, це можна сказати без проблем.

«П-пробачте...»

Щойно міністр вибачився, як той тип, схожий на мага, що стояв поруч із Покидьком, щось прошепотів йому.

«Хм, он воно що, такі чутки ходять...»

Яке лицемірство... Тоді я ввічливо запитав, що сталося, але цього разу я лише насупився й промовчав, тож Іцукі зробив крок уперед і запитав:

«Щось сталося?»

Батько, не приймаючи ситуацію, лише киває.

«Хм, бачте... Ходять чутки, що серед Героїв Герой Щита — найслабший»
«Що!?»
«Кажуть, у легендах усі Герої сильні, але мало хто захоче йти зі слабким Героєм»

О? У попередньому циклі його ізолювали через брак знань. Тепер причина інша.

Але так чи так, слухати цей фарс — моє терпіння на межі. Слабкий Батько ніяк не міг би перемогти Папу та Духа Черепахи. Насправді він надзвичайно сильний. Що більше думаю, то більше суперечностей.

«Стривай... такі чутки... це через те, що сталося вчора вночі?»