Порталом я прибув до села неподалік від столиці Мелромарка.
Оскільки я зареєстрував саме це місце, то звідси вже пішки попрямував до міста.

Овва?
Село біля столиці... здається, називалося Рют?
Воно перетворилося на руїни.

Обвуглені будівлі, ферми, спустошені монстрами... рештки домівок, обгризених дощенту, та зруйновані будинки.
Схоже, від села вже не лишилося й сліду колишньої форми.
Тут поставили тимчасові намети, але обличчя селян похмурі.
Втім, мені нема чого там робити, тож я просто пройду повз.

Але... якщо подумати, Хвиля ж здіймається біля замку.
Хм-м... якщо покопатися в пам'яті, хіба раніше тут було стільки руйнувань?
Здається, село зберігало більш-менш пристойний вигляд. Може, я щось плутаю?
Чи, можливо, справа в тому, що в Хвилі Мелромарка брало участь замало Героїв?

Та годі вже перейматися.
Я полишив село з його гнітючою атмосферою та попрямував до міста.
Ну ж бо! Моя мета сьогодні — знайти Філоньку в наметі торговця монстрами.
Грошей удосталь.
Я прийшов із наміром викупити всі яйця філоріялів, що є в тому наметі.

Майже впристрибки я проминаю крамниці міста.
Хм-м... чимало з них зачинено.
Закриті крамниця зілля та крамниця магії.
Втім, мені туди все одно не треба.
Продовжую шлях завулками до намету торговця монстрами.

— О, оце так! Ти — Мотоясу?!

І ось, ідучи завулком, я зненацька натрапив на Рена.
Хм... що ж мені з ним робити?
Якщо вбити його необдумано — буде петля часу.
Але якщо він здійме галас — то буде клопітно.
Гаразд, заткну йому пельку, але так, щоб не вмер.

— С-стій! Я не збираюся з тобою битися і не хочу тут галасувати!

Щойно я міцніше стиснув спис, як Рен виставив уперед руки, намагаючись мене зупинити.
Хм, для Рена цього періоду — доволі розважливо.
Якщо Рен не має ворожих намірів, то, мабуть, розумніше буде хоч трохи поговорити.
Можливо, він має корисну інформацію.
А можливо, він просто тягне час, готуючись до бою.

— Що за вітер вас сюди заніс?
— Який там вітер — я просто не хочу битися. Краще скажи, чого це ти тут? Ти ж пішов у Сілтвельт?
— Звісно ж, тому що тут є Філонька.
— А, он воно що... Ну добре. То, може, трохи поговоримо?
— А тоді ти покличеш людей із замку, так?!
— Та вислухай же! Я нікого не збираюся кликати.

Хм-м...
Щось я йому не дуже вірю.
Але якщо добре подумати, найкраще залагодити всі проблеми заздалегідь.
Батька я вже відправив до Сілтвельта, тож, мабуть, час, щоб Церква Трьох Героїв, яка зазіхала на його життя, отримала по заслугах.

— Якщо хочеш, можемо поговорити тут або будь-де, куди ти нас поведеш. Просто вислухай мене трохи.
— Гаразд. То про що ви хотіли поговорити?
— Можна й тут... Загалом, про різне. Хочу, щоб ти передав Наофумі. Про те, що тут коїться в цій країні.

І Рен почав розповідати.
Мовляв, після того як я погнався за Батьком, Мелромарк ставився до Рена та Іцукі дуже добре.

А ще Рен, використавши допомогу як стартовий капітал, купив спорядження й пішов качати рівні, щоб стати сильнішим.
За цей час він чув чутки про нас, але вирішив перевірити, наскільки швидко зможе стати сильним, користуючись лише власними знаннями.
Ну, до цього моменту все йшло як по маслу.

Але, за словами Рена... останнім часом довкола почала згущуватися тривожна атмосфера.
Хтось із союзників Іцукі був лінчований до смерті напівлюдом, який називав себе послідовником Щитослав'я, що поклоняється Батькові.

Рен збирав докази, але, схоже, все тут дуже підозріло.
По-перше, Батько з рештою зараз у дорозі до Сілтвельта, і немає жодного сенсу в тому, щоб він наказував зазіхати на життя Героїв.
Ось що розповів Рен.

— Тож, Мотоясу. Я подумав: а чи справді Наофумі хотів нам нашкодити?.. Мотоясу, ти прийшов нас убити?
— Зовсім ні. Я прийшов до Мелромарка лише для того, щоб купити Філоньку.
— ...Ну, якби ти хотів нас убити, то вже б зробив це.

Схоже, Рен сам із собою дійшов згоди.
Саме так.
Убивати Рена чи Іцукі — немає жодного сенсу.
Навпаки, це звело б нанівець усе, що ми зробили.
Убивати треба Покидька та Папу.

— Продовжу. У цій країні щось дуже не так. А Іцукі, здається, принцеса крутить голову, і він дедалі більше задирає носа.
— Он воно як?
— Ага. Король і принцеса — ті ще диваки. Коли я в перший день допитувався про те, як тебе підставили, вони грали якесь фальшиве видовище: «Ой, ми вас неправильно зрозуміли! Ми всією країною вам допоможемо!» — а в результаті ви просто прорвалися через кордон, так? Вони кажуть, що співпрацюватимуть, але при цьому ви мусили прориватися силою. Навіть якщо це було непорозуміння... це ж суперечність.

Схоже, Рен таки повірив у те, що я йому розповідав.

— А вчора вночі... ми перемогли боса Хвилі й пішли на бенкет у замок. І знаєш, що вони нам сказали? «Герої, схоже, ще недостатньо натренувалися. Просимо вас докласти більше зусиль!»

Рен, схоже, накопичив чимало стресу, бо почав скаржитися.
Але з цього можна витягти корисну інформацію, тож я підтакуватиму.

— Коли я спитав, чого це нам бракує тренувань, вони відповіли: «Герої з легенд набагато сильніші. Осягніть силу, гідну богів!» Вони ніби міряють нас міркою тих чуток, що ти зніс фортецю, і це дуже дратує.
— Це не брехня. Та фортеця — один удар, і все.
— ...Я знаю, що до чуток завжди щось прилипає.

Схоже, Рен так і не зрозумів, якою насправді є сила Героя.
Ну, як і я в першому світі, Рен з товаришами не вірили словам Батька.

— Гроші вони мені дали, але я планую тікати... ну, ховатися в Зелтбулі. Якщо щось — шукай мене там. Бувай.

Сказавши все, що хотів, Рен спробував піти.
Але на півдорозі обернувся.

— Мотоясу! Стережися Мелромарка! Тут щось затівається!

І з цими словами він побіг геть.
Певно, зараз пробиратиметься завулками до Зелтбула.

Але Зелтбул, кажеш.
Що ж, для того щоб сховатися, ця країна — саме те.
Там трохи неспокійно, зате є Пісковий Годинник Дракона, тож місце непогане.
Але спершу — купити Філоньку. Це найважливіше.

— Овва, новий клієнт? Так.
— Цього разу — Філоньку.
— Перепрошую?

Щойно я зайшов до намету, як мене зустрів знайомий торговець монстрами.

— Філоньку.
— Так? Е-ем...

Торговець монстрами витріщився на мене з голови до ніг.
А потім, здавалося, спітнів від хвилювання.

— Е-ем... Схоже, переді мною той, кого називають Героєм Списа. Так.
— Саме так! Я — Кітамура Мотоясу, Герой Списа!

Торговець монстрами чомусь мало не впав.

— І... і що ж Герою Списа, якого в Мелромарку оголошено в розшук як ватажка руйнування фортеці, потрібно від мене? Так?

У розшуку?
А, це про той випадок, коли я відбив атаку на Батька, коли вони хотіли вцілити в нього ритуальною магією.
Але я лише відігнав від себе вогонь, що летів на мене.

Та навіть якби мене оголосили в розшук, і містяни, і перехожі на вулицях — ніхто не звернув на мене жодної уваги.
Люди, як виявляється, не дуже вдивляються в обличчя.
Вони просто домальовують схожість.
Ніхто ж не очікує, що розшукуваний злочинець розгулюватиме містом серед білого дня.

— Я прийшов купити Філоньку.

Сьогодні — день після Хвилі в Мелромарку, тож якщо рахувати в зворотному порядку, саме сьогодні Батько мав купити Філоньку.
Тож вона мусить бути тут.

— Філоньку?..

І тут підлеглий поруч із торговцем щось прошепотів йому.
Торговець кілька разів кивнув, а тоді звернувся до мене:

— Ця Філонька — ви про філоріялів?
— Саме так. Чи, бува, не скажете, що мені не продасте?

Я міцно стиснув списа, демонструючи це.
Техніка ведення переговорів, якій мене навчив Батько.

— З-зрозумів. Так. Ось тут...
— Я купую всі яйця породи Арія серед філоріялів, що є в цьому наметі.