Я розмірковую.

Спершу впорядкуймо те, що потрібно зробити.

Хочу побачити Філоньку.
Хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити. Хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити. Хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити. Хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити, хочу побачити.

— Ем, ти в порядку?
— Так? Що таке?

Отямившись, я побачив, що Батько зазирає мені в обличчя.

— Ти так замислився, що я занепокоївся... О, здається, нас кличуть.
— Саме так. Тож ходімо.
— Угу.

Я йду за Батьком до Тронної зали.
Повернімося до думок.
Коли хтось із Чотирьох Священних Героїв помирає, я відкочуюся в часі до першого дня.
І тому я не можу зустріти Філоньку.

Спершу я врятував Батька від неправдивого звинувачення в зґвалтуванні й провів його, сподіваючись, що він буде щасливий.
Адже моя мета — стати господарем Філоньки.
Але я відкотився в часі, перш ніж зміг стати господарем Філоньки.
Причина відкату — безсумнівно, смерть Батька десь у цьому світі.

Тож я мушу зробити так, щоб Батько не помер.
Навіть якщо я стану господарем Філоньки, це не матиме сенсу, якщо час відкотиться назад.
Що ж мені для цього зробити?

— Гей...

Батько штовхнув мене ліктем.
Я так поринув у думки, що зовсім не слухав розмову.

— Е? Що таке?
— Та от, уявися.
— А, я — Кітамура Мотоясу, мій вік...

Тут усе майже як завжди.
Я представляюся так само, як і минулого разу.
...Щоправда, Покидьок навмисно пропустив ім'я Батька, і я лютую.

— Не забувай ім'я Батька-а-а-а-а-а-а-а-а-а!
— Ох!?

Батько спантеличено дивиться на мене.

— Батьку!?

Пояснення лишимо на потім.

— Ходімо, Батьку. Швидше вирушаймо звідси разом зі мною!

Якщо ми лишимося тут, нас знову затягнуть у пастку.
Я, Мотоясу, не можу дивитися, як Батько страждає.

— Стривай, це ти мене "Батьком" кличеш? Мотоясу?
— Саме так.
— Чому? І ще, поясни, чому ти так розлютився?
— Гаразд. Я прибув із майбутнього.
— Що!?
— І що він верзе...

Рен та Іцукі пробурмотіли з роздратуванням.
Схоже, ці двоє майже напевно мені не повірять.
У них голови, нездатні сприйняти щось надзвичайне, бо вони зі світів VRMMO та екстрасенсів.

— З майбутнього? Важко повірити.
— Тоді поясню. Ця країна, Мелромарк, замислила переслідувати Батька, Героя Щита! Якщо так усе лишити, Батько потрапить у пастку... і переживе дуже болісний досвід.

Я промовив це щиро.
Це факт, який неодмінно станеться, якщо мовчки спостерігати, судячи з того, як усе відбувалося досі.
Йому не варто переживати таке.

— І я можу це стверджувати, бо застряг у часовій петлі того самого відрізку часу!

Я перетворив спис на Хвилинну стрілку Драконового Годинника, щоб показати.

— Ем... То ти справді кажеш, що мене хочуть заманити в пастку?

Батько, схиливши голову, звернувся до Покидька.
А Покидьок, удаючи спокій, випнув груди.

— Що за безглуздя... Це безпідставне звинувачення. Наша країна має намір ставитися до всіх Героїв однаково шанобливо. Герою Списа, прошу вас, трохи охолоньте. Мабуть, через віддачу від прикликання у вас паморочиться в голові.
— ...Зрозуміло.
— Можливо, й так.
— Ем, Мотоясу, схоже, ти помиляєшся.

Навіть Батько, як на зло, не повірив моїм словам.

— Це точно не брехня!
— Хм... Тоді, мабуть, відкладемо розмову, поки Герой Списа не заспокоїться.

На пропозицію Покидька Герої, включно з Батьком, кивнули.
Але схоже, не всі Герої повністю повірили Покидькові.
Що ж, якщо подумати, навряд чи він покаже своє справжнє обличчя, коли поруч аж четверо Героїв.
Тут я чекатиму слушної нагоди й намагатимуся, щоб мені повірили.

— Нічого не розумію...
— Хотілося б, щоб нам пояснили, чому ми тут опинилися.
— Це я поясню.
— Еге ж, еге ж.
— По-перше, Рене, ти прибув із Японії, де існує VRMMO. Іцукі... Згадав! Тебе прикликали з Японії, де існують надздібності!
— А мій світ?

Хм? А в світі Батька була якась особливість?

— Не знаю. Оскільки Рен та Іцукі дивувалися з Японії одне одного, то, певно, твій світ — звичайна Японія?

Принаймні, наскільки я знаю, він виглядає звичайною Японією.
Поки я так розмірковував, Рен озвався з роздратованим виглядом.

— Хе, тож, Рене, VRMMO справді існує?
— Що за дурне питання. Такі загальновідомі речі не можуть бути поясненням.
— Що!?
— А!?

Від слів Рена Батько та Іцукі скривили голоси.
Я теж спершу здивувався.

— Немає такого!
— Так, не існує.
— Т-тоді що з надздібностями, Іцукі?
— Екстрасенсорні здібності? Такі люди, звісно, існують.
— Немає!
— Нема!
— Г-Герої, заспокойтеся!

Покидьок та його поплічники втрутилися між нами.

— Хм... Схоже, у словах Мотоясу є певна правдоподібність.
— Ти про те, що мене хочуть заманити в пастку?
— Так. Батька позбавлять усього через неправдиве звинувачення в зґвалтуванні союзниці.
— ...Це правда?

Я мовчки кивнув.
Батько зблід і втупився в Покидька.

— Хрю!

І тут... із-за Тронної зали вийшла червона свиня в сукні.
Такого раніше не було.

— Хрю-хрю-хрю-хрю, хрю? Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.
— О-о...
— П-прошу, приємно познайомитися.
— Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Батько та інші, знітившись, вклонилися.
Червона свиня... Безсумнівно, це вона.

— Це вона — головна винуватиця, що зводить наклеп!

Коли я показав на неї пальцем, червона свиня вирячила очі, а тоді, склавши руку на грудях, щось забелькотіла.

— Я не чую, що вона каже.
— Е? Мотоясу, ти не чуєш?
— Для мене це лише свиняче рохкання, Батьку. Прошу, скажи мені.
— "Свиня"... Може, не називай мене так? Ем, отже. Вона каже: "Схоже, Герой Списа має здатність передбачати майбутнє. Щоб такого кінця не сталося, наша країна всіляко підтримає Героя Щита".

Ця червона свиня — стерво!
Каже те, чого зовсім не думає!

— Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.
— Е? А, гаразд... зрозумів.
— Це було б добре.
— Що вона каже?

Я вклав силу в спис, готовий битися будь-коли.
Але... тут я в дещо невигідному становищі.
Батько та інші — 1-го рівня. Якщо я влаштую тут бійку, вони легко можуть загинути.

— Вона каже, що відправить мене в країну Сілтвельт, де вітають Героя Щита, щоб мене не переслідували.

Хм... Звучить логічно.
Що за зміна настрою?

— Яка гідна панна. А от ви, Мотоясу, вгамуйтеся. Схоже, ви опанували передбачення майбутнього, але точність у нього погана.
— Схоже, у світі Іцукі є надздібності. Отже... Мотоясу — такий собі екстрасенс.
— Можливо, це симуляція майбутнього. Серед таких людей багато емоційно нестабільних, і хоч інколи їхні прогнози збуваються, частіше вони помиляються.

Батько та інші самовпевнено закивали.

— Це не брехня!
— Заспокойся, Мотоясу. Я не кажу, що не вірю тобі. Просто прибери спис.

Хм... Якщо Батько так просить, доведеться відступити.
Я, тримаючись насторожено, прибрав спис.

— Загалом, спершу нам варто краще зрозуміти, що відбувається з нашими світами.
— Хоч як там є... Схоже, мені доведеться негайно покинути цю країну.

Батько пробурмотів, ніби знесилений.

— Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Потім червона свиня знову щось прохрюкала, схоже, пояснюючи.
Здається, мова про магію статусу.

— Ем, і як же її відкрити?
— Чого ви, щойно потрапивши в цей світ, одразу не помітили?

Рен із таким виглядом, ніби він усе знає, почав пояснювати.

— Хіба у вас у кутку поля зору немає якихось іконок? Спробуйте зосередити на них увагу.

Я втрутився й сказав це з середини.
Ігноруючи спантеличеного Рена, Батько та інші, схоже, почали перевіряти свій статус.

— 1-й рівень... Це тривожно.
— І що це таке?
— Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Слухай, червона свине! Я не розумію, що ти кажеш!
Говори людською мовою!

— Он воно що?
— То що нам робити? Справді, ці цифри тривожні.
— Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.
— Посилення? Хіба ця зброя, що в нас є, не сильна з самого початку?
— Так. Згідно з переказами, прикликані Герої вирощують і посилюють свою легендарну зброю.

Схоже, вони говорять про те, як ставати сильнішими.
Але в цьому посиленні є секрет.
Оскільки воно не діє, якщо всі не вірять у мене, розповім про це лише Батькові.

— Хоч вона й легендарна, але в мене щит. Може, краще взяти меч?

Чудово! Тут я візьму ініціативу в свої руки й завоюю довіру!
Бо якщо вони вважатимуть, що мої слова неточні через оті здібності Іцукі, буде клопітно.

— На жаль, ця легендарна зброя не дозволяє екіпірувати іншу.
— Що!? Справді? Але ж це слова Мотоясу...
— Так, тому... Батькові варто покластися на союзників.
— Тобто нам варто сформувати загін із чотирьох?
— Це теж не можна.
— Е?
— Зброя Героїв відштовхується одна від одної, і досвід не надходить. Матеріали для росту зброї можна ділити, але...
— Досить незручно... Але коли це каже Мотоясу...
— Саме так. Він від самого початку лише заперечує... З ним усе гаразд?

І ось червона свиня щось каже Батькові.
Чомусь я відчуваю, що не здобув довіри.
Цей перебіг подій дуже небезпечний — так мені підказує інстинкт, який я вигострив, бігаючи з паном філоріялом дикою природою!

— Схоже, це правда. Тоді мені варто шукати союзників у Сілтвельті...
— Схоже, тут його становище хитке. Розумне рішення.
— Хрю-хрю-хрю-хрю!
— Е, так. Зрозумів. Ем, Мотоясу.
— Що таке?

Батько, зніяковіло слухаючи червону свиню, звернувся до мене.

— Вона каже, що карета до Сілтвельта буде готова завтра, тож відпочинь сьогодні.
— А для нас, мовляв, підготують союзників.
— Хм...

Що ж, звучить логічно.
Якщо можна запобігти лихові... я не проти не вбивати її.

— Зрозумів.
— Тоді, Герої, я проведу кожного з вас до окремої кімнати.

Хм? Раніше нас завжди селили в одній кімнаті...?
Чому цього разу інакше?

— Я не відійду від Батька.
— Ні, будь ласка, не треба за мною ходити. Мені трохи моторошно, ніби ти на мене полюєш...

Батько явно скривився.
Невже я зробив щось погане?
Можливо, я був занадто фамільярний.
Якщо подумати, ми з цим Батьком бачимося вперше.
Можливо, це питання навіть не в довірі чи недовірі.

— Детальніше поговоримо пізніше, гаразд?

...Якщо Батько наказує, то нічого не вдієш.
Якщо щось станеться, я просто швидко прибіжу.

— Зрозумів. Але я наполягатиму на кімнаті поруч із Батьком.
— Г-гаразд. Приготуйте кімнату!

І ось так я оселився в кімнаті поруч із Батьком.
Коли сонце сіло... я, напоготові почути будь-що, щоб зреагувати на події в кімнаті, прислухався, і тут прийшов солдат.

— Герою Списа, час вечері.

О! Нарешті я зможу поговорити з Батьком!
Я мушу передати Батькові всі способи стати сильнішим, інакше далі йому не вижити.
Найперше — врятувати Батькові життя.
Із цими думками я відчинив двері кімнати й подивився на солдата.

— Інші Герої вже пішли вечеряти. Герою Списа, прошу покваптеся.
— Зрозумів.

Я швидко побіг до їдальні.

— А! Стривайте!
— Що таке?
— Вечеря не там. Прошу, йдіть зі мною.

О? Місце вечері змінилося?
Я зупинився й обернувся.

— То де ж?

Я певною мірою запам'ятав замок, бо бував тут кілька разів.
Мені навіть не потрібен супровід.

— Сюди.

Солдат відповів лише це.
Хм... Як прикро.
Потім я, супроводжуваний солдатом, пройшов через залу замку... і мене привели аж до входу.

— Зачекайте тут.
— А де Батько та інші?
— Хе...

Що? Я відчув недобре й спробував вихопити списа, але в ту ж мить відчув, як тіло злітає в повітря.
Коли я отямився, підлога піді мною провалилася, і я падав.