Поки суперник крутився, набираючи рейтинг підтримки в Шільдфрідені, сталося ось що.

«Батьку, ласкаво просимо»

До мого офісу, де я займався айдол-діяльністю з паном філоріялом та іншими, завітав Батько.
Панда та слон уже перевіряють залу на наявність якихось пасток.

«Коли проїжджав каретою, то особливо не звертав уваги, але... міська частина Шільдфрідена справді схожа на місто з мого світу. Там є вулиці, як у закордонних фільмах, і якби не суміш напівлюдей і звіролюдей, я б іноді забував, що це інший світ»
«Це правда»

Порівняно з Фобрейєм і Зельтбулем, це місто-імітація, але певна схожість справді є.
Саме тому я й облаштував тут офіс.

Спираючись на досвід із тими свинями, що мріяли стати айдолами, офіси зазвичай розташовували саме в таких місцях, тож, певно, на це були причини.
І справді, кілька свиней досягли величезного успіху.

Що ж, час показати, що я здібніший за суперника.
Нехай собі парламентарі займаються всілякими там державними справами, а ми здобудемо прихильність народу як айдоли!
Саме зараз, коли суперника немає поруч, час вразити Батька!
До речі, пан філоріял, зокрема Юкі та Сакура, уже мають бути на сцені на репетиції.

«Кітамура-доно обрав доволі незвичне місце для базування»

Еклер дивиться на будівлю, яку можна назвати офісною, і каже.
Дорогою до Шільтвельту теж траплялися схожі кам'яні споруди, але ця, безперечно, сучасніша.
Бо в Шільдфрідені є будівельні матеріали, схожі на бетон.

Справжнісінький будинок!
Уночі тут є ліхтарі, освітлені магією, — ну просто місто-імітація.
Яскраві вивіски теж уже встановлено!

«До речі... де Юкі та інші?»
«Юкі та інші ще тренуються, тож прошу до офісу»

Я провів Батька сходами й повів до офісу на другому поверсі.

«Перший поверх — наче парковка для карет... а другий — офіс. Якось схоже на контору детектива, який став дитиною»
«Тут ми розмовляємо з людьми, які хочуть співпрацювати з нами в айдол-бізнесі»
«А, он воно що? Тоді на третьому?»

Я провів Батька на третій поверх.
У кімнаті складено різноманітні костюми.
Також зберігаються різні реквізити під виступи.

«Це склад сценічних костюмів, які я створив для пана філоріяла. Тут також є гримерка, тож можна переодягнутися будь-коли»
«Ого... тут навіть музичні інструменти є»
«Айдол і пісня — нерозривні. Вони потрібні, щоб підготувати різні композиції»
«Ґаеріон теж вражає, але й Мотоясу-кун чимало старається»
«Може, й Батько переодягнеться та заспіває з нами?»

Я навіть відтворив зовнішній вигляд обладунків, які Батько носив у першому світі.
Зробив їх на основі своїх спогадів — можливо, знадобляться для мюзиклу пана філоріяла.

«Ні, мені, мабуть, досить... Просто відчувається, що тут зібрано все, що любить Мотоясу-кун, і це чудово»
«Приємно чути похвалу!»
«О, тут навіть перуки є?»
«Є всі кольори. Бо серед панів філоріялів є ті, хто любить мелірування, і ті, хто хоче кольорові лінзи»

Філоріяли, схожі на Чорненьку, трапляються рідко.
Але це теж індивідуальність, і це прекрасно.

«Хм... справді, Мотоясу-кун доволі ерудований»
«У середній і старшій школі я багато чим займався. О, до речі, я змінив імідж на нинішню зачіску, коли вступив до університету, але колись я мав ось таку зачіску»

Я взяв перуку того ж кольору, що й моє власне волосся, коротку з довгою чубчиком, і, непомітно прибравши своє волосся, одягнув її.
Очі трохи затемнюються, але саме так я виглядав у середній і старшій школі.

«Ого! Що це!? Справді схоже на непоказного головного героя з ґяру-ґе, в якого не видно очей!? Як так!?»

Батько з небаченим досі збудженням підійшов до мене й пильно роздивляється.
Хе-хе, аж соромно від такої уваги.

«Ого-го-го-го! То ось як це виглядало... Якщо придивитися зблизька, то видно, що Мотоясу-кун красень... Он воно що... Такі головні герої насправді красуні, і це їхня фішка»

Батько кілька разів кивнув із вельми враженим голосом.
Давно мене так не хвалили, аж пишаюся.

«Іватані-доно, чому ти так збуджуєшся, дивлячись на Кітамура-доно?»
«Що? А хіба Еклер-сан не здивована? Нинішній Мотоясу-кун приховує свою вродливість, тож з першого погляду важко зрозуміти»
«Справді, як маскування, то Кітамура-доно доволі вправний. Якщо придивитися зблизька, то видно, що це Кітамура-доно...»
«Мабуть, це зрозуміло лише тим, хто в темі... Складно пояснити»

Батько пробурмотів із дещо розгубленим виглядом.

«Я вважаю, що він точно став непомітнішим»
«Це трохи не те, про що я... Та годі»
«Тут навіть шкільна форма є?»

Я відтворив форму школи, де навчався раніше.
Хотілося вдягнути панів філоріялів у шкільну форму, тож я відтворив її з пам'яті.
Прикро лише те, що жіночу форму носила свиня.

«Це вже рівень косплею, але коли розумієш, що це форма школи, де навчався Мотоясу-кун, то просто зворушуєшся... Навіть трохи заздрю»
«Там навчалися здебільшого свині, тож форми вони не прикрашали»

Як згадаю — гидке було місце.
До того ж, якщо я провчився там три місяці, це вже був успіх.
Через різні причини мені доводилося переводитися. Особливо в старшій школі.
Не те щоб мені набридло, але юність була метушлива.
Тож і форм у мене кілька видів.

«...Хочеться побувати в Японії, де жив Мотоясу-кун, але я там, певно, сприйматимуся лише як фоновий персонаж...»
«Іватані-доно?»

Еклер нахилила голову й звернулася до Батька.

«Батьку, там же свині. Хто на вас дивитиметься?»
«А, так... для тебе, певно, так воно і є. Отакий... світ мрій... повертає мене до реальності»
«Іватані-доно хоче кохання? Гадаю, охочих багато, але я лише... перепрошую, але не можу дати пораду, крім як бути обережним із тим, кого покохаєш»
«Так... Трохи боляче, коли тебе жаліють. Та все гаразд, бо ви всі тут. Просто подумав, що світ Мотоясу-куна був би для мене суворим»

Бо там повно свиней.
Я точно не хочу повертатися.
Мій світ — тут, де Філонька та пан філоріял.

«То що, Мотоясу-кун, я зрозумів, що це офіс, але де Сакура та інші? У залі поблизу?»
«Вони ось тут»

Я спустився сходами й повів Батька в підвал будівлі.
У підвалі встановлено освітлення та сцену.
Сходи я зробив ширшими, щоб підходили напівлюдям і звіролюдям Шільдфрідена, тож навіть слон зможе пройти.
До речі, панда, схоже, перевіряє речі відвідувачів біля входу.
Не можна виключати, що знайдуться ті, хто захоче вчинити неподобство з айдолами.
Приміщення навмисно зробили трохи затемненим, а сцену — підвищеною.

«То ж, Батьку, прошу трохи зачекати»
«А... щось мені трохи тривожно, але добре»

Я лишив Батька там і пішов до підготовчої кімнати за сценою.

«Голос треба спрямовувати далі. Ось так»

Слон із диригентською паличкою проводить із панами філоріялами щось схоже на вправи з вокалу.
Голос у нього низький, але звучить, як в оперного співака.

«Ва-а»
«Неймовірно»
«Ку-у?»

Пани філоріяли теж повторюють вправи, які показує слон.

«Так-так, чудово, чудово. Якщо так зможете, то співатимете ще краще»
«Ура!»

Глядачі вже потроху збираються.
Продаж мерчу — залізне правило!
У першому світі це принесло чимало популярності!
Те, що десятка найкращих членів фан-клубу Філоньки збереться й у цьому циклі, — лише питання часу.

«Мотоясу-сама! Як воно? Тренування хореографії разом із Сакурою!»

Юкі танцює дуже ритмічно, дотримуючись рухів, які я показав.
Сяюча, блискуча атмосфера — справжнісінька айдол-естетика.

«Ідеально! І сьогодні покладаюся на вас!»
«Так!»
«Ану всі! Батько прийшов! Готуймося, як домовлялися! Час виступу наближається!»
«««Так!»»»

І ось починається виступ.
Я починаю грати на інструменті в глибині сцени.

«О, Наофумі!»

Сакура помітила Батька й підійшла до нього.
На ній костюм, що імітує той, який носила Філонька.
Але, здається, він трохи не пасує Сакурі.
Та не зважатимемо на це!

І ось, під музику, яку ми створили, почалося веселе шоу, де пани філоріяли співали й танцювали.
Головні — Юкі та Сакура — почали танцювати, як домовлялися.
Сакура трохи відстає, але не зважатимемо й просто насолоджуватимемося.

Згодом пани філоріяли, які танцювали на підтанцьовці, по черзі почали співати, і шоу розпалювалося дедалі більше.
Глядачі весело розмахували світними паличками в такт.

«L·O·V·E. Лав!»

Глядачі повторюють рухи фанатів, які я придумав, і серця в залі стали єдиним цілим.
І ось... годинне шоу добігло кінця.

Під оплески та вигуки фанатів... перша частина завершилася, завіса опустилася, і глядачі розійшлися.
Тепер перерва, а за кілька годин — знову.

«Ну як воно було!»

Я запитав у Батька та Еклер.
Гадаю, шоу вийшло доволі гідним.

«Так. Гадаю, усі співали й танцювали на високому рівні»

Чудово.
Велика похвала.

«Але...»

Батько, ніби добираючи слова, трохи розгублено насупився.
Щось сталося?

«Чому сцена в підвалі? І глядачів, схоже, менше, ніж я очікував... Хоча є й дуже захоплені»
«Усе починається з таких місць. Це місце стане святинею, головним концертним майданчиком панів філоріялів»
«Хм...»

Реакція Батька якась слабка.

«Це спирається на досвід Мотоясу-куна?»
«Саме так. Я беру за приклад свиней, які були айдолами в Японії до того, як я потрапив у цей світ»

Навіть якщо брати за приклад тур Філоньки, я розумію, що таке треба робити, коли це вже в усіх на очах.
Тож я починаю з шоу, яке зрозуміють ті, хто розуміє, у таких місцях, і рухаюся до мети — розширення по всій країні.
Коротше кажучи, це підготовчий етап.

«Це ж просто підпільні айдоли...»

Батько опустився на коліна й уперся руками в підлогу, промовивши це з якимось похмурим виглядом.
Щось пішло не так!?

«Він старається не відставати від Ґаеріона, але програє в масштабі...»
«Це його рідна територія! Щоб здобути популярність панів філоріялів, найкоротший шлях — зібрати відданих прихильників, а потім розширювати популярність через чутки! Фан-сервіс — це важливо!»
«Мотоясу-кун, певно, справді добре проходив гру, орієнтуючись на айдол-героїнь... але мені стає дуже тривожно»

Батько глянув на мене з підозрою, мовляв, а чи не просто підтримкою й моральним опертям я був.
Хочеться викинути спогади про свиней, але саме такі шоу та свиня робила, і до неї валом валили глядачі!
Зрештою вона забезпечила собі величезний майданчик і досягла величезного успіху!
Незабаром і тут глядачів побільшає!
Спочатку завжди так!
Згодом на квитки з'явиться премія!

«Я не зовсім розумію сенс такого місця... Але хіба це погано?»

Еклер сказала, нічого не розуміючи.