Том 1 — Розділ 1220 : Безсильна справедливість (провокація)
«Й-да-да! Гу-ну-ну...»
«Слабачок-слабачок!»
Філонька вгатила по Покидьку мовою малих нахаб, якої навчилася від Лафмі.
«Ні, стривай, Філо? Не варто так провокувати»
«Е-е-е?»
«Ось-ось, саме так. Молодець, Філо. Кажи ще»
«Стривай, Іцукі?»
«Не можна закріплювати за Філонькою такі дивні слова!»
«Слабачок, слабачок. Казав про справедливість, а сам такий слабкий — тяжко тобі, еге ж? Хтось казав, що безсила справедливість — то безсилля! Безсилля!»
«Коли вона встигла так прокачати провокування... Лафмі-тян точно щось замишляє... Чи все гаразд? Якщо інші почнуть наслідувати — буде халепа»
«О-о-о-о-о-о-о-о!»
Бах! Щойно Покидьок виявив ворожість — його вухо прошило наскрізь.
«Що... щ-що?»
Через параліч больові відчуття притуплені, тож Покидьок спершу навіть не зрозумів, що сталося.
Іцукі швидко підібрав відірване вухо й кинув його перед Покидьком.
«—!? Г-ГЬЯ-А-А-А-А-А-А?!»
«Годі верещати! Соромно кричати через таку дрібницю!»
Бах! Іцукі вгатив у Покидька стрілою тиші чи то пак чимось подібним.
«! —!»
«Не варто галасувати через те, що майже не болить. Ти не знаєш, скільки болю й криків зносять раби цієї країни, тому й дозволяєш собі таке. Ні, навіть якби знав — не зрозумів би»
Ну що ж, — Іцукі всміхнувся моторошною усмішкою, глянув на Покидьків, а тоді звернувся до Батька.
«Після всього цього аж на душі легше. Ось воно, їхнє справжнє обличчя... Я й справді не можу дивитися Наофумі-сану в очі. Щиро перепрошую. Мені лишається тільки знову й знову вибачатися, от халепа!»
«І-Іцукі, я вже не переймаюся цим... тож годі вже, гаразд? Філо винна в тому, що провокувала»
«М-м-м?»
«Так не піде. Я, розперезавшись, заходився вважати тебе винним аж до кінця, переконаний у власній правоті, і чинив жорстоко. Може, мені впасти ниць і так вибачатися?»
«Ти такий самопринизливий, що аж сарказмом тхне, Іцукі»
Ох... — Батько зітхнув так глибоко, як ніколи досі.
«То що вони, зрештою, замишляли? Маю думку, що дещо вони таки виказали?»
Оскільки я не розумію свинячої мови, прошу Батька перекласти.
Можна було б попросити Юкі-тян, але вона додасть власну інтерпретацію, а якщо помилиться — буде халепа.
Краще нехай розповість Батько.
«Ну... як би це сказати? Коли вони зрозуміли, що продали Іцукі, який став Лісукою, обманом, то вирішили й далі діяти як їм заманеться, зберігаючи свою владу»
Схоже, вони помітили це десь тоді, коли прийшов Рен.
А що поробиш — день, коли Рен став Інуруто, збігся з днем, коли вони продали схожого на Іцукі звіролюда, що видавав себе за нього, щоб профінансувати нічну пиятику.
Звісно, Покидьки намагалися повернути Іцукі, та було вже пізно — перекупник не перевірив товар, і слід загубився.
Тож Покидьки й вирішили.
Якщо десь знайдуть Іцукі — мовчки вб'ють, аби закрити рота, і звалять усю провину на Батька, Героя Щита.
Мовляв, Іцукі-сама, Героя Лука, вбив Герой Щита!
Для Іцукі це було цілком передбачувано — та сама логіка, що «заради наклепу на Батька можна все».
А той Іцукі... Лісука — вони краєм ока бачили його в цирку.
Сумнівів нема. Але якби поруч були Батько чи я — могли б завадити.
Тож вони вирішили напасти, дочекавшись, коли нас не буде... Ось така історія.
Дурні до самого кінця, саме тому вони й вигадували такі хитромудрі капості, а в результаті — оце все.
«Чому не напали під час шоу? — питаю я. — Було б логічніше»
«То вже моя школа — справедливі дії. Я часто вночі навідувався й хапав лиходіїв»
«Можливо, але є ще варіант, що вони боялися, аби Іцукі не втік при купі свідків. Бо якби вони закричали, що це розшукуваний звіролюд — а самі при всіх убили звіролюда, який не чинив опору... а якби він почав опиратися, і свідки побачили б силу Героя...»
«Он воно що, така можливість теж була. У будь-якому разі, коли вони вже повзають отак — результат очевидний»
«Справді безглузді»
«Так, я не мав наміру їх прощати. Якби вони просто вклонилися й нічого не вигадували — можливо, я був би м'якшим»
«До речі, де Рен?»
«Втік від Луни, тож його тут нема»
А, он воно що. Тому я його й не бачив.
«Він, певно, з Кілом? Може, варто їм написати? Або швидше буде попросити Лафмі-тян»
«Так чи інакше...»
Іцукі, розтоптуючи Покидьків, що валялися долі, настовбурчив шерсть і засміявся зловісно.
«Іцукі, ти смієшся зловісно»
«Ой, не втримав обличчя»
Іцукі сміявся, мов той метелик, що сам летить у вогонь.
«Що ж тут поробиш... До речі, за моєю інформацією, чутки про загін Героя Лука вкрай погані. Можливо, саме завдяки Іцукі їх удавалося тримати під контролем»
Кажуть, один із них навіть носив лук і маску, прикидаючись двійником Іцукі.
І його швидко викрили.
«Наофумі-сан. Доля цих покидьків уже вирішена, хіба ні? Продамо їх шільтвельтській знаті. Звісно, для катувань»
«««! —!!»»»
Колишні товариші Іцукі — Покидьки — спробували опиратися, але не можуть і пальцем поворухнути.
«Нехай переживуть те пекло, що пережив я. А, і звісно, постарайтеся вижити. Людині, яка стоїть вище за звіролюдів, вижити буде легко. Ви ж вища істота, правда? Тож постарайтеся»
Ну ж бо! — Іцукі наказав підлеглим торговця монстрами та Батькові затаврувати Покидьків рабами.
«Вони були моїми товаришами, але всі почуття до них вигоріли вщент... Самі винні. Може, варто було б сказати, що їм треба було глибше вдивлятися в ситуацію, але в нас теж є постраждалі»
Через поранених Батько теж не має наміру виявляти поблажливість.
«Б-бу, бу-бу»
О? Свиня, схоже, трохи оговталась від паралічу — щось белькоче.
«А, ви кажете, що якщо ви не повернетеся, знайдуться ті, хто почне підозрювати? Шкода розчаровувати. У нас є людина, якій цікаво владнати такі справи, тож усе буде гаразд»
«Що? Кликав?»
І ось тут з'являється Лафмі.
«Хм, он воно що»
Хлоп — і Лафмі перетворилася на Покидьків.
«Схоже, у цьому наметі немає злочинця, якого ми шукали! Тоді дозвольте відкланятися! Ми зайняті справедливістю!»
І з голосом, один в один схожим на Покидьків, вийшла з намету.
«Далі достатньо, щоб вас бачили в корчмі як свідків, а тоді зникнути... Зрозуміло? Так, саме цей вираз обличчя я й хотів побачити. Ха-ха-ха-ха-ха»
Іцукі промовив це з обличчям, яке нікому не варто було бачити.
Кролячий чоловік і Лісука, яка вже встигла з'явитися, нахмурилися, дивлячись на нього.
«Бу-е-е-е...»
«Вони — зло, що вбралося в шкуру справедливості, тож нічого не вдієш... Залишиться лише списати все на неминучу долю. Інакше... нічого не вийде. Якби вони щиро вибачилися — я, можливо, зміг би їх хоч трохи захистити»
Отак Покидьки за наказом Іцукі стали рабами й вирушили до Шільтвельта переживати те саме, що пережив Іцукі.
Пізніше я переглянув додаткові звіти — Покидьки кричали так гарно, що ті, хто полюбляє катування, тішилися ними, мов музичним інструментом.
«За гроші від їхнього продажу сьогодні ввечері гарненько вип'ємо! Ану, я пригощаю! Всі розважайтеся!»
«Не можу я розважатися»
«Вони ж розважалися, тож і я мушу розважатися на повну, інакше не заспокоюся! Ану, Лісіє-сан, і ви, кролячий, давайте, пийте!»
«Це найсумніше святкування в моєму житті»
«Бу-е-е-е...»
Отака була картина: Іцукі гучно чіплявся до кролячого чоловіка та решти — це запам'яталося мені найбільше.