Том 1 — Розділ 1161 : Люблячий песик
«Гадаю, варто було б зробити їхнє приготування їжі частиною вистави»
«Вау-у-у! Ха-ха-ха!»
За кулінарним дійством спостерігають кролеголовий чоловік, Вольф і крокодилоголовий чоловік.
Вольф уже пускає слину перед їжею.
«Ефект приваблення відвідувачів на ярмарку перед початком уже достатній. Пан Герой Щита вирішив, що додавати це у виставу немає сенсу».
«Невже? А, ось і головна страва дня-а-ав!»
Прийомний батько панди підстрибує, спритно кришить інгредієнти ножами, затиснутими між пальцями, підкидає їх у повітря й гарно викладає на тарілку.
«А, так-так».
Асистує йому панда.
«І сюди теж, будь ласка-а!»
Батько теж підкидає інгредієнти, викладає їх... і на тарілці зростає постать слона.
«О-о...»
«Готово-о!»
Із гучним «бух!» страву ставлять перед усіма.
«Ва-а, Елмеро!»
«Неймовірно-о!»
«Як із розкиданих інгредієнтів виходить така фігурна страва...»
Що й казати, Батько з компанією — майстри. Схоже, їм легко даються речі з кулінарних манґ.
«Називається "Плетений Елмеро-о"!»
«««Ва-а!»»»
«Це ж просто декор, але як вони це роблять...»
Якщо легенько взяти паличками, форма розвалюється, але всередині виявляються шматочки, нарізані у формі слона, — бенкет для очей.
«Смак — надзвичайний. Скаржитися не буду».
«Пікантний присмак дивовижно збуджує апетит».
«Смак, який просочується в утомлене роботою тіло...»
І ось так усі їдять, хто як хоче.
Звісно, пан філоріял та інші, хто брав участь у цирку, теж їли, захоплено.
Вишукана страва.
Так бойовий дух усіх зростає дедалі більше.
Ось так, невдовзі після обіду, коли панду щойно офіційно включили до цирку...
«Гей, Нао-о! Мисливець за коханням <Тайм Драйв>-у!»
Туди прибули Куро з Реном у подобі Інуруто на спині, разом із супутниками Рена.
«А, Куро, ти повернулася. Рена знайшла?»
Останнім часом Куро, вирушаючи кудись, щоразу поверталася з тим, що Рена немає.
Супутники Рена, здається, теж здійняли ґвалт, що пан Рен раптово зник.
Утім, Рен і раніше іноді зникав невідомо куди, тож вони не надто панікували.
«О? Куро, а хто це в тебе на спині? Е-ем... Кіру-кун? Щось кольори трохи інші».
«Хто це такий! Ні! Це я!»
«Ні... я не впізнаю».
«Це я! Рен! Я змінився на таку подобу, але я — Амакі Рен, Герой Меча!»
«Що!? Ти... Рен?»
Батько дивиться на Куро.
«Угу. Схоже, що так. За запахом — Темний Мечник».
«І як тебе в таку подобу вхопило... Хоча, справді, дуже схожий на Кіру».
Справді, теперішній Рен дуже скидається на Кіру в собачій подобі.
Люна теж у чудовому настрої.
Батько кинув швидкий погляд на мене, а тоді перевів очі на супутників Рена.
«Пан Рен раптово зник, а за кілька днів повернувся в такому вигляді».
«Т-так? І що ж сталося?»
«Не знаю. Під час прокачки на полюванні мене раптово хтось атакував зі спини, я знепритомнів... а отямився вже в дерев'яному ящику. Коли вибрався назовні — був у такій подобі й опинився в Зелтбулі».
Схоже, Рен отямився саме в Зелтбулі.
Але як він так швидко повернувся?
У Зелтбулі ж він мав би заправляти навіть у темному кулінарному світі.
«Е-ем...»
«Розумію, що вам важко зреагувати. Я й сам нічого не тямлю!»
Рен, розгублений, пояснює все Батькові.
«Зелтбул — це ж країна торговців і найманців, так?»
Ми вже бували там кілька разів, але Батько перепитує для певності.
«Ага. Я й планував туди піти, але...»
«І... ця подоба?»
«Не знаю. У статусі написано "Інуруто", і я так зменшився».
Так, розмір зменшився добряче.
Але бойова сила майже не змінилася.
«А знання з гри? Є така подія?»
«Звідки мені знати! Я повернувся до Мелромарку Мечем Телепортації, щоб зустрітися зі своїми!»
«А... ну так, у такій ситуації логічно порадитися з супутниками. Це не те, з чим можна впоратися самотужки».
«...»
«День ти, певно, тинявся безпорадний».
«З-замовкни!»
«У-у... Темний Мечник <Шадоу Сейнт> став люблячим песиком <П'юа Дог>...»
«Хто тут люблячий песик!»
Рен уїдливо відповів на жалібний вигук Куро.
«Це... як воно? "Я — Амакі Рен, Герой Меча, один із Чотирьох Священних Героїв, що рятує світ. Сьогодні я теж сам пішов на полювання й так захопився вбивством монстрів, що не помітив атаки зі спини. Від того удару я знепритомнів, а отямившись... став цуценям!" — ось так?»
«Що це за дурня! Наофумі... ти...»
Чудове пояснення ситуації від Батька.
То тепер Рен отак розповідатиме про свої пригоди?
«Ні, просто... подумав, що воно б так і склалося. І добре, що супутники впізнали тебе, Рене. У таке ж важко повірити, правда?»
Батько переводить увагу на супутників Рена.
«Він прийшов до нас, і коли ми отямилися, він уже був у такій подобі, але запевняв, що він — пан Рен».
«І ви повірили?»
«Його першою знайшла оця дівчинка, і він не лише стверджував, що він пан Рен, а й зміг докладно розповісти про всіх нас... і в його поведінці подекуди проглядали риси, притаманні саме пану Рену».
Куро, певно, впізнала Рена за запахом.
Але Куро сумна.
О-о... справді, для неї цей вигляд — справжня пустка.
Батько кинув на Рена теплуватий погляд.
«Чого? Прибери цей погляд! Тому я й не хотів іти до вас».
«Але лишати все як є не можна. Ми подумали, що таке могло статися не лише з паном Реном, тож вирішили пояснити ситуацію всім Чотирьом Священним Героям».
«Зрозуміло... Дякую, що прийшли й повідомили. Ми поки що в безпеці. Правда ж, Мотоясу?»
«Авжеж! З нами такого не станеться».
Бо це зробив я.
Принаймні поки що не планую застосовувати це до Батька.
Але якщо Батько забажає — я подумаю. Наприклад, якби я застосував це до Батька найпершим, цикл точно пішов би інакше, ніж досі.
«Тьху... Чому тільки я маю такий вигляд!»
Рен стискає кулаки від досади.
«А в тебе, Мотоясу, немає жодних здогадок?»
Є. Бо це зробив я.
Щоб не дати з'явитися другому супернику.
До того ж, якби він необачно пішов полювати на дракона, нажив би собі ворога в помічниці, а потім його відлупцювали б на острові Карміла — і вмовляти його було б клопітно.
«Справді, для Рена це жахлива ситуація. А з Іцукі ти радився?»
«Ага, по дорозі сюди я зустрів супутників Іцукі».
О? Тобто Рен звернувся й до Іцукі.
«Але тоді чому тут немає ані Іцукі, ані його супутників?»
«Коли я сказав, що мене раптово хтось атакував і я став такою подобою, і що, можливо, з Іцукі сталося щось подібне, вони як загорлають: "Та як смієш казати, що наш пан Іцукі міг опинитися в такому гидкому стані! І ви ще вірите якомусь звіролюду, що видає себе за героя! Зараз ми вас покараємо!" — і мало не накинулися на мене».
«Ого-о...»
Хм? Дивно.
Я ж перетворив Іцукі на Лісуку, але невже він одразу зміг повернути собі подобу?
Ні, такого бути не може.
Бо зняти це не так просто.
«Вони й слухати не захотіли. Тож я прийшов до вас».