Мене звати Іватані Наофумі. Одного дня, порпаючись у бібліотеці в пошуках ранобе, я натрапив на книгу під назвою «Книга зброї Чотирьох Священних Героїв». Поки я її читав, мене, як Героя Щита з цієї книги, перенесло в інший світ — така собі мрійлива ситуація. І ось я вже дію в цьому світі як герой.

Щоправда… через те, що я нічого не знав про правила цього світу, які відрізнялися від інших героїв, країна не дала мені супутників. Тож я отримав більше початкових грошей і вирішив сам шукати собі товаришів.

Спершу я тинявся містом, шукаючи когось, хто погодився б до мене приєднатися, і так заходився, що не помітив, як стемніло. Тож вирішив зупинитися в заїжджому дворі. Що я сьогодні встиг? Хіба що купив спорядження в господаря зброярні та трохи з ним потоваришував. Кольчугу придбав.

Утім, спати в кольчузі — то вже занадто. Зняв її та повісив на стілець.

«……»

Я поклав мішечок зі срібняками на стіл біля ліжка. Треба подумати, як розпорядитися цими грошима… платня для супутників і таке інше. Якось тривожно на душі. Це в мене, чи що, бідняцька натура засіла?

Немов японець, що їде в туристичну поїздку, я заховав тридцять срібняків у щит. Так. Чомусь одразу спокійніше стало.

Багато сьогодні всього сталося. Здається, я навіть вийшов на луки сам, щоб перевірити, чи зможу битися, і прибив якогось монстра — балона. Отак воно відчувається, коли вбиваєш монстра? Хіба що кульку луснув — інакше й не скажеш.

Я сів на ліжко, а тоді ліг. Незнайома стеля. Учора було так само. Я справді в іншому світі.

Хвилювання не вщухає. Зараз почнеться моє славне майбутнє. Так, я відстав від інших героїв, але в мене свій шлях. Не обов’язково прагнути стати найсильнішим — просто робити те, що можу.

Щось… сон мене хилитає. З таверни долинають веселі голоси. Здається, я почув, як повз мою кімнату пройшли Мотоясу та Іцукі, про щось базікаючи. Вони теж тут зупинилися?

І тут — стук-стук у двері. Гості?

— Так?

— Вибачте, що турбую так пізно, пі-йон!

«Пі-йон»? Дивне закінчення якесь. Розмірковуючи так, я відчинив двері — а там… нікого?

— Я тут унизу, пі-йон!

Я опустив погляд — а там стоїть кролик у шапці Санти, одягнений, на двох ногах, і вітається, піднявши одну лапку.

— Приємно познайомитися, пі-йон. Мене звати Усауні, пі-йон.

— П-приємно познайомитися.

А, он воно що? Звіролюди, так? Це ж інший світ, тож тут можуть бути такі раси. Я ж узагалі нічого не знаю про цей світ, а про «Книгу зброї Чотирьох Священних Героїв» маю лише приблизне уявлення.

— Ви ж Герой Щита, От… Іватані Наофумі, правильно, пі-йон?

Усауні схилив голову набік і запитав.

— Т-так, я Іватані Наофумі, але…

Що йому від мене треба? Цьому кролику-звіролюдині, Усауні-сан? Він кумедно шморгає носиком, вуха ворушаться — такий милий.

— Я прийшов поставити От… Наофумі-куну кілька запитань, пі-йон.

— Запитань?

— Саме так, пі-йон. От… Наофумі-куне, що ви думаєте про долю?

— Долю…? Гадаю, якщо вона існує — це щось прекрасне…

Отака ситуація, як призов в інший світ, — це ж справжня доля. Саме тому, що в реальності такого не буває, тут є мрія, а якщо додати слово «доля» — стає ще прекрасніше.

— А що краще: коли є пригоди чи коли їх немає, пі-йон?

— Ну, зараз я хотів би пригод, звісно.

Бо ж мене призвали в цей світ як героя, і я маю протистояти Хвилям. Та й сама ситуація — розмовляти з кроликом-звіролюдиною Усауні — вже сповнена пригод і схожа на мрію…

Але… щось його голос мені знайомий?

— Зрозуміло, пі-йон. Тоді… вам, певно, доведеться пережити чимало тяжких випробувань, але запам’ятайте одне, пі-йон.

— Тяжких випробувань…? Що саме запам’ятати?

— Що б не сталося, я на вашому боці, пі-йон. А тепер дозвольте відкланятися, пі-йон.

Із цими словами Усауні вклонився, розвернувся й пішов.

— А, і ще одна порада, пі-йон. Грошей, які ховаєте, краще мати більше, пі-йон.

— Е-е…

Нічого не розуміючи, я зачинив двері кімнати. Якийсь дивак, оцей Усауні. Але, подумавши, я послухався поради й сховав у щит іще тридцять срібняків, після чого ліг спати.

Наступного ранку я прокинувся — і виявив, що мене обібрали до нитки, а мішечок із грошима, що лежав у кімнаті, вкрали. Поки я розгублено озирався, до мене прийшли міські солдати. Я спробував пояснити їм ситуацію, але вони чомусь повели мене до замку.

А в замку… Іцукі чомусь стояв перед якоюсь незнайомою дівчиною, затуляючи її від мене.

— Ви справді нічого не пам’ятаєте?

Іцукі раптом почав мене допитувати.

— Що я маю пам’ятати?.. А, стривай!

Тут я помітив, що на Іцукі вдягнена моя кольчуга.

— То це ти — постільний злодій!

— Хто постільний злодій?! Наофумі-сан! Я й гадки не мав, що ви такий мерзотник!

— Мерзотник? Про що ти взагалі?

У відповідь на мої слова тронна зала наповнилася атмосферою суду.

— Отже, у чому звинувачують Героя Щита?

— Звинувачують? Про що ви?

Я справді нічого не розумію.

— Х-хи… Герой Щита, сп’янілий, раптом увірвався до моєї кімнати, повалив мене…

— Що? Ти хто взагалі?

Я справді нічого не тямлю. Хто ти така? Авантюристка, що зупинилася в сусідній кімнаті заїжджого двору?

— Герой Щита сказав: «Ніч ще не скінчилася» — і почав до мене лізти, зривати з мене одяг…

Незнайома дівчина, що стояла за Іцукі, плачучи, тицьнула в мене пальцем.

— Я злякалася… закричала й ледь втекла з кімнати, а тоді попросила допомоги в Іцукі-сама!

— Що? Та хто ти така, серйозно?

Про що взагалі мова? Учора ввечері я трохи поговорив із тим Усауні, а потім міцно спав. Я взагалі нічого такого не робив!

— Брехня! А чому тоді Канан-сан так плаче?!

— Та не знаю я жодної Канан! І взагалі, де ти взяв цю кольчугу?

— А, вчора ми всі разом пили, і Канан-сан зайшла до таверни. Ми трохи випили, і вона подарувала мені цю кольчугу.

Та кольчуга — як на мене, точно моя. Не розумію, що відбувається, але схоже, що та дівчина, поки я спав, обікрала мене й подарувала моє спорядження Іцукі?

З Іцукі марно говорити. Краще звернутися до короля.

— Так! Ваша Величносте! Мене обікрали! У мене вкрали всі гроші та все спорядження, крім щита, поки я спав! Прошу, заарештуйте цю дівчину!

— Мовчи, мерзотнику!

Король проігнорував моє прохання.

— Примушувати мою піддану до статевого акту проти її волі — це неприпустиме звірство! Якби ти не був героєм, тебе б негайно стратили!

— Та кажу ж вам, це непорозуміння! Я нічого не робив!

Але всі присутні вже вирішили, що я винен, і вели справу далі. Я відчув, як кров відливає від обличчя. Що це таке? Що за дурня? Чому я маю вислуховувати звинувачення в тому, чого не робив?!

Я глянув на злодійку — а вона, зрозумівши, що ніхто на неї не дивиться, висунула мені язика.

І тут я все зрозумів. Я люто витріщився на Іцукі. З глибини живота піднялася чорна лють.

— Це ти! Ти підставив мене, щоб забрати мої початкові гроші та спорядження!

Я тицьнув пальцем в Іцукі й закричав так голосно, що сам здивувався.

— Ха! Що ви кажете, сексуальний злочинець?

— Та заткнися! Ти з самого початку зазіхав на мої гроші! Ви все змовилися, щоб розподілити моє спорядження між своїми супутниками!

Він підставив мене заради грошей, використавши якусь дівчину! Хто голосніше крикне, той і правий!

— Навіть потрапивши в інший світ, ти так чиниш зі своїми товаришами. Який же ти покидьок.

Рен холодно виніс мені вирок. Чого ти вдаєш із себе такого спокійного спостерігача?! Дивись уважніше на ситуацію!

— Так, я теж не бачу жодних підстав для виправдання.

Рен та Іцукі без жодних вагань засуджують мене. Он воно що… Ви з самого початку були в змові. Тому що я — Щит, тому що я слабкий, тому що я не сильний — ви збиваєте мене з ніг, щоб самому виграти трохи більше.

— Брудні ви.

Нікчемні, боягузливі покидьки. Якщо подумати — ці люди з самого початку навіть не намагалися мені повірити. А мені байдуже! Чому я взагалі маю захищати таких, як ви? Згиньте! Разом з усім цим світом!

— …Гаразд, мені вже байдуже. Просто поверніть мене в мій світ, і все! А тоді призвіть нового Героя Щита!

Інший світ? Ха! Навіщо я взагалі сюди прийшов, щоб відчувати таке?!

— Тікаєш, коли стає незручно? Який же ти жалкий.

— Саме так. Не виконувати свого обов’язку, та ще й намагатися силоміць…

— Геть його! Не хочу я такого героя серед своїх товаришів!

Я з убивчою зневагою глянув на Рена, Мотоясу та Іцукі, які мололи всі ці дурниці. Цей світ мав стати веселим. Але через вас усе зіпсувалося.

Раптом перед очима постало обличчя Усауні. «Тяжкі випробування»… Ось про що він казав?

— Ну! Швидко повертайте мене додому!

Король схрестив руки й замислився.

— Я б негайно відіслав такого героя, як ти, назад, але не маю такої можливості. Дослідники кажуть, що повторний призов можливий лише після смерті всіх героїв.

— …Щ-що?

— Як так…

Тепер Рен та Іцукі заметушилися. Мотоясу мовчки витріщається на мене. Я не можу повернутися додому?

— Тобто я не можу повернутися?!

Та ви знущаєтеся?!

— Ану відпустіть мене!

Я грубо скинув руки лицарів.

— Гей! Чинитимеш опір?

— Не збираюся!

Один із лицарів ударив мене. Гуп! Гарний звук. Але анітрохи не боляче. Схоже, лицарю було не так добре — він схопився за руку, якою бив, і стримував біль.

— То що, Ваша Величносте? Яке мені покарання?

Я помахав рукою, розминаючи її, і запитав.

— …Поки що ти потрібен як засіб протидії Хвилям, тож покарання не буде. Але… твоя провина вже відома всім підданим. Це і є твоє покарання. Не сподівайся знайти роботу в моїй країні.

— Ага, дякую за ласкаві слова!

Тобто мені треба підвищувати рівень як авантюристу й готуватися до Хвилі?

— Через місяць я скликаю всіх на Хвилю. Навіть якщо ти злочинець, ти — Герой Щита. Від обов’язку не втечеш.

— Ясно! Я не слабкий. Мені ніколи гаяти час!

І тут я відчув, як у щиті бряжчать заховані срібняки.

— Стривайте!

Мотоясу, немов вистріливши, схопив мене за комір і відштовхнув.

— Ай! Мотоясу, ти що робиш?!

Я глянув на нього — а в нього що? Кров із рота? Він витер краплю крові з куточка губ.

— Це надто м’яке покарання. Я сам дам тобі те, чого ти заслуговуєш.

— О! Оце так Герой Списа, пане Кітамура!

— Що ви збираєтеся робити?

— …

Мотоясу підняв руку наді мною, що сидів на підлозі, і почав читати заклинання.

«Герой Списа, джерело сили, наказує: прочитай усе суще ще раз і зміни його подобу!»

— Фор-феєрі-морф!

Щойно він вигукнув незрозумілі слова, навколо Мотоясу зібралося світло й полетіло в мене.

— А-а-а-а-а?!

Бух! — разом із димом перед очима все змінилося.

— Щ-що це…

— Ого…

— О-о…

Чомусь Мотоясу та інші тепер здаються величезними. Що він зі мною зробив? Я опустив погляд — і побачив, що моє тіло дивне: руки нелюдські, живіт у якомусь хутрі. А перед очима… дзьоб?!

Величезна рука Мотоясу потягнулася до мене. Я спробував утекти, але ноги короткі, і перш ніж я встиг підвестися, мене схопили за спину.

— Що це таке?! Що ти зробив?! Гей! Мотоясу! Що ти зі мною зробив-и-и-и?!

— Це твоє покарання — жити в такому вигляді! Ха-ха-ха-ха! А тепер геть із замку!

Із цими словами Мотоясу схопив мене, виніс за ворота замку, начепив на вістря списа й жбурнув.

— Ґунґнір!

— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!

Свист! — і мене понесло на списі, який кинув Мотоясу, високо в небо, через усі простори. Я летів і летів, аж поки — гуп! — не врізався в землю. Свідомість згасла.

— — Прокиньтеся, пі-йон.

— М-м-м…

Я розплющив очі. Наді мною — блакитне небо, а біля мене, трусячи мене, стоїть Усауні.

— Де це я…

Ш-ш-ш… — чути шум прибою. Море… поруч?

— Ви в порядку, пі-йон?

— А, ага… Ти ж Усауні, так?

— Саме так, пі-йон. От… Наофумі-куне.

Мене трохи здивувало, що цей Усауні щоразу, коли намагається назвати моє ім’я, ніби збивається. Я помацав руками обличчя й тіло, намагаючись зрозуміти, що зі мною сталося. Але відчуття таке, ніби на мені просто хутро. Я роззирнувся — і Усауні простягнув мені ручне дзеркало. Я взяв його й глянув.

А там… пінгвін у шапці Санти.

— Що це таке?!

— От… Наофумі-кун, схоже, перетворився на Пекла, пі-йон.

— На Пекла?!

— Саме так, пі-йон. Кажуть, така раса існує, пі-йон.

— Т-так он воно що.

— Саме так, пі-йон.

Хоч він так каже, але я не можу просто змиритися з такою ситуацією!

— Мотоясу, покидьок! Що він наробив! Це магія, так?!

Чорт… Перетворити мене на таке — це що за витівки?! Як мені повернути собі колишній вигляд? Чи, може, ця форма… ближча до монстра?

— Де це я?

Я роззирнувся. Схоже на покинуте село.

— Це село Руророна в володінні Сеаетт, країна Мелромарк, пі-йон. Воно спорожніло після першої Хвилі, пі-йон.

— Он як…

Придивившись, я помітив сліди пазурів монстрів, кістки — сліди лиха. Тобто тут справді сталося щось жахливе…

— Що ж тут сталося, пі-йон? Розкажіть мені все, пі-йон. Я допоможу, пі-йон.

Усауні почав розпитувати, тож я розповів йому все, аж до того, як перетворився на Пекла.

— Це було жахливо, пі-йон. Що б не сталося, я вам допоможу, пі-йон.

Почувши це, я чомусь відчув полегшення. Він казав, що хоче допомогти, ще до того, як зі мною сталося лихо, і він вірить у мою теперішню ситуацію. Уже саме це полегшує стан, коли в тебе немає жодного союзника. Але… чи варто взагалі рятувати такий світ?

— Ага… дякую. До речі, мені цікаво…

Я глянув на Усауні. Маленька тваринка в шапці Санти — у нас із ним багато спільного.

— Я теж, як і От… Наофумі-кун, змінив подобу через магію, пі-йон. Щоб повернути собі колишній вигляд, треба або довести свою невинність і змусити чаклуна зняти чари, або знайти спосіб зняти їх самому, пі-йон.

— Он як.

Тобто цей Усауні теж постраждав від Мотоясу. Тоді я не надав цьому особливого значення й просто пропустив повз вуха. Пізніше мені доведеться кричати на нього: «Та ти ж сам усе підлаштував, пройдисвіте!»

— З такою подобою та з безпідставним звинуваченням я не зможу зібрати товаришів і стати сильнішим… Усауні, а ти що?

Звинувачення — то одне, але хто захоче приєднатися до пінгвіна? Неможливо. Це ж герой — та ще й жарт.

— Через прокляття я заважатиму От… Наофумі-куну рости, тож не можу битися разом із вами, пі-йон.

Тьху! Тут та сама заковика, що й з іншими героями — разом битися не можна.

— Але я можу допомогти в інший спосіб, пі-йон.

— Наприклад?

— Я купуватиму речі, які От… Наофумі-кун збиратиме, і продаватиму їх, пі-йон. Я зможу продати їх краще, ніж Наофумі-кун, чиє ім’я вже встигло стати гучним, пі-йон. Також я приноситиму різні припаси, тож купуйте їх, пі-йон.

— Тобто ти будеш моїм торговцем і робитимеш усе замість мене?

— Саме так, пі-йон.

— Он як…

З огляду на те, що на нас обох накладено схоже прокляття, я не можу вимагати від Усауні більшого. Вже добре, що він хоч якось допомагає…

— Також я поділюся з вами знаннями про легендарну зброю, які я зібрав, пі-йон. Якщо навчитеся як слід користуватися силою цього щита, зможете стати набагато сильнішими за інших героїв, пі-йон.

— Це допоможе. Найперше… треба роздобути їжу, заробити грошей і підвищити рівень…

У будь-якому разі без рівня нічого не вийде. Але мої характеристики, схоже, не надто змінилися після перетворення на Пекла. Чи, може, я навіть ослаб? Рівень же не підвищився. Добре б знайти якогось балона й набити йому пику заради досвіду. Хочеться випустити пару. Але з таким тілом я повільний, та й бити нічим.

Я дістав срібняки, заховані в щиті, і показав Усауні.

— Можеш щось купити на це?

— Багато чого можна, пі-йон. Ось список, пі-йон.

Усауні показав мені список товарів, які може закупити. …Приємно, що ціни вказані просто — у мідяках і срібняках. Він також скуповує рибу. Зручний торговець, нічого не скажеш.

— А якщо знайти на кухні цього покинутого села якесь начиння, то з житлом проблем не буде… Спершу, мабуть, пірну в море. Я ж пінгвін.

— А я пошукаю лікарські трави, пі-йон.

— Ага, тоді бувай.

Я махнув Усауні й пірнув у море.

Хм… ого, таки пінгвін — я вільно плаваю під водою, як і думав. У морі повно риби, і ловити її легко. Риби тут не такі, як у Японії, але я наловив кілька штук, вийшов на берег, знайшов у покинутому селі кошик і склав туди улов. Коли я поклав рибу й у щит, відкрився новий щит. Серед ефектів відкриття було покращення якості риболовлі, тож я одразу перемкнувся на нього.

— Плавається легко…

Але під час плавання я натрапив на спотворені трупи на дні — мабуть, наслідки Хвилі. Аж моторошно. Глибше плавають монстри, з якими мені точно не впоратися. Поки що краще полювати на слабких риб-монстрів на мілководді й підвищувати рівень.

— Далі…

Наловивши достатньо риби, я вийшов на сушу й вирішив обстежити околиці села.

І тут…

— О…?

Якийсь тип із звіриними вухами — то авантюрист, то мандрівник, незрозуміло — помітив мене. Я насторожився.

— …

Рвонув! — він раптом підскочив до мене, схопив і побіг.

— Що ти робиш! Відпусти!

— …

Тупу-тупу-тупу! — Він що, вирішив мене викрасти?! Та ще й у мішок запхав і зав’язав! Це що за викрадення серед білого дня?!

Я не можу відрізнити монстра від звіролюдини з вухами, але зараз я більше схожий на монстра, ніж на звіролюдину. Тобто мене вирішили взяти живим як такого собі монстра, що вміє говорити?!

— Ай!

Я почав борсатися — і отримав сильного удару, від якого знепритомнів.

— М-ф-ф… Татове чарівне пузце, пі-йон…

Коли я отямився, Усауні вткнувся обличчям мені в живіт. Що він робить? Невже пінгвіняче хутро таке приємне на дотик?

— Ви в порядку, пі-йон?

Він відійшов із таким виглядом, ніби нічого не сталося. Схоже, вирішив удати, що нічого й не було. Я роззирнувся — ми повернулися в покинуте село.

— От… Наофумі-куна мало не викрали, пі-йон. Я врятував вас, пі-йон.

— Т-так, дякую.

— Ви точно в порядку, пі-йон? Якщо не хочете — дозвольте мені все владнати, пі-йон.

— Ну, не можу ж я покладатися на тебе в усьому.

— Дозвольте мені, пі-йон. Якщо захочу, я сам можу встановити мир у всьому світі, пі-йон.

Усауні гордо вдарив себе в груди, але виглядає це дуже ненадійно. …Пізніше я дізнаюся, що він справді на це здатен, і тоді вже дам йому копняка.

— Чорт… Схоже, мене можуть упіймати як рідкісного звіра й продати.

Хто б це не був — людина чи звіролюдина — треба бути дуже обережним.

— …У морі я можу втекти. Тож, мабуть, доведеться триматися ближче до моря.

Так і повелося: Усауні закуповує різні товари, а я живу, щовечора вислуховуючи його звіти. Коли я продав Усауні рибу, мій денний заробіток склав близько трьох срібняків.

Минуло кілька днів.

— Фу-у…

Що робити з цією ситуацією: я перетворився на загадкового пінгвіна й живу тим, що ловлю рибу. На щастя, Усауні навчив мене, як посилювати щит, тож я став міцним — навіть атаки монстрів із глибини мені не страшні. Але якщо я не можу завдавати шкоди у відповідь, то це безглуздо. Що я можу — то це піднімати з дна речі та ловити слабку рибу.

— Я приніс товари для засмученого татуся, пі-йон!

І ось цей Усауні вже почав називати мене «татусем». Каже, я схожий на його батька.

— «Пі-у!»

До того ж на голові в Усауні сидять двоє пташенят — біле й жовте, схожі на дитинчат чокобо, що тягнуть воза.

— Що ти там приніс?

— Бойову силу, яка допоможе засмученому татусеві — рабів, пі-йон.

— Рабів?.. У тебе такий милий вигляд, але справи ти ведеш жорстокі.

— Тоді представляю, пі-йон.

Цей тип повівся так, ніби це щось цілком природне. Усауні провів мене до одного з будинків у покинутому селі.

— По-перше, учасник номер один! Пані з раси єнотів, пі-йон. Вона дуже ослаблена, а ще в неї панічні напади — кричить уві сні.

— Кхм-кхм… Е-е, де це я…

— І, до речі, вона родом із цього села, пі-йон!

Та, кого привів Усауні, — дівчина з єнотячими вухами та хвостом. Виглядає дуже полохливою. Вона точно не зможе битися. До того ж, здається, застуджена. Обличчя в неї застигле, і це виглядає дуже дивно.

— Учасник номер два! Подруга тієї пані! Вона теж дуже ослаблена. Я надав першу допомогу, але треба бути обережним, пі-йон.

— Ха-а… ха-а… кхе-кхе.

А це вже дівчина, яка виглядає так, ніби ось-ось помре від хвороби. Ця точно не в порядку. Дайте їй ліків і покладіть спати!

— А ви…

Навіть якщо я скажу, що я Герой Щита, мені все одно не повірять. Та й зараз я — загадкова істота Пекл. Пояснювати все це — суцільна морока, але що поробиш? І взагалі, Усауні, обирай товар розумніше! Навіть у работоргівлі є межі!

— Запам’ятай мене як Пекла. Не знаю, чи зможу я допомогти, але… і кинути вас не можу.

— І учасник номер три! Тигриця, яка страждає на спадкову невиліковну хворобу, сліпа й не може ходити, пі-йон!

— М-м-м…

А ця вся в бинтах. Усауні… чого ти від мене очікуєш? Навіщо ти привів хворих рабів, які ніяк не стануть бойовою силою?! Але й кинути їх я не можу! Ти хочеш, щоб я збанкрутував?

— …Я відчуваю від вас якусь дуже сильну й добру ауру… Тож мене, схоже, продали окремо від братика. Як добре. Братик нарешті звільнився від мене…

Вона звучить так, ніби ось-ось помре. Серйозно, все погано. І ніякого братика тут немає.

— Гей, Усауні.

Я поманив його, вивів надвір і стукнув плавником.

— І де тут бойова сила? Вони всі при смерті!

Єнотка — ще найбільш-менш, але інші двоє взагалі лежать!

— Усе гаразд, пі-йон. Якщо татусь наловить риби й погодує їх, вони швидко одужають, пі-йон. Але повільна й несмачна риба не годиться, пі-йон. Вони ослабнуть і помруть, пі-йон.

— Та це ж як у шостій частині «Останньої фантазії», де дід годує дітей!

Тобто якщо я наловлю швидкої риби й погодую їх, вони одужають і стануть бойовою силою? Те, що слабкі персонажі швидко ростуть, коли приєднуються до загону, — це кліше в RPG, але чи стануть вони через це бойовою силою? Та їм же просто треба давати лікарські трави й дорогі ліки, щоб хоч якось триматися на цьому світі!

— Я зареєструю печаті монстра для всіх, тож татусь, ловіть рибу як слід і віддавайте її мені, пі-йон.

— Та ти… ех…

Ну що ж, доведеться якось викручуватися. Через безпідставне звинувачення я хотів, щоб цей світ згинув, але завдяки Усауні я можу хоч якось жити, і він рятує мене, коли мене намагаються схопити люди. Він закуповує різні речі за гроші. Зараз я внизу… Треба підготувати все, що можна, до приходу Хвилі.

Із такими думками я щодня ходив у море ловити рибу й віддавав її Усауні. І справді, рабині-дівчата потроху одужували. Єнотка на ім’я Рафталія, як і казав Усауні, кричала ночами, і заспокоювати її було важко. Але завдяки її подрузі Ліфане, якій стало трохи краще, робота в селі пішла нормально. Схоже, правда, що Ліфана родом із цього села — вона старанно працювала.

Минуло трохи більше тижня відтоді, як я став Пеклом…

Того дня я плавав у морі, коли…

— Ой?

У глибині моря я помітив чорно-білу тінь, яка блискавично наближалася до мене. І коли я зрозумів, що це косатка, в голові промайнула одна думка. Природний ворог пінгвіна — косатка.

— Хі—

На суші я повільний, але у воді рухаюся швидко, тож розслабився. Ця тварюка явно швидша за мене й набагато більша. Вона може побити мене на смерть і з’їсти. Ні, я ж посилив свій щит, тож зможу втекти! Треба тікати!

Я розвернувся й щодуху кинувся навтіки. Але мене схопили. …Схопили? Як? Я обернувся — а в цієї косатки є руки й ноги?! Невже це авантюрист, який пірнув у воду?!

— Чорт! Відпусти!

— Ой-ой-ой.

І одразу — бах! — якийсь дивний розряд пройшов крізь моє тіло, і свідомість почала згасати.

— М-м… Де це я?

Я думав, що Усауні знову мене врятував, але коли розплющив очі, його поруч не було. Я опинився в якійсь незнайомій печері. Згадавши, зрозумів: Усауні рятує мене, коли я на суші й чую, як мене хапають, але в море він не пірнає. До того ж я в маленькій клітці.

Чорт… Я не можу тут померти. У селі на мене чекають троє юних рабинь, Усауні, який останнім часом стає все підозрілішим, і філоріяли. Я виживу за будь-яку ціну!

І так почалася моя операція з порятунку.

Перше квітня.