— Переможець… Фоллл~!
Того дня я переміг у Колізеї, і після слів Судді підняв руку вгору в переможній позі.
Звичайному найманцю цих прошей вистачить, щоб декілька днів провести у розкоші, але для мене така сума не дуже велика.
— Мало……
Бам… Я мимоволі вдарив рукою по кам’яній стіні.
— Кахи, брате, що з тобою?
— Га? Ні, нічого такого. Атло, вибач що заставив тебе хвилюватися.
— Так, брате.
Атла – моя квола молодша сестра, про яку я турбуюся з самого дитинства.
Атла сліпа від народження, і має невиліковну хворобу, через яку не в стані навіть піднятися.
— Шановний брате, прошу, не вимагай від себе неможливого.
Без регулярного вживання ліків вона довго не проживе.
Вона моя сестра, яку я бережу як зіницю ока, і яка ніколи не плаче, як би важко їй не було. І щоб купляти їй ліки, я повинен щодня сплачувати все більш зростаючі відсотки.
Я би протримався певний час, якби переміг у таємному колізеї, але… роботодавець не дає мені на це дозволу.
— Гаразд… я відійду ненадовго. Атло, відпочинь трохи, гаразд?
— Так, брате… удачі тобі.
Сповнений рішучості в серці, я сьогодні продовжив битися у колізеї.
— А… Кх….
Я ледве переміг, і лише чудом не втратив свідомість від болю.
Мені надали першу допомогу, але подальше лікування коштуватиме грошей.
Невпевненими кроками, я повернувся до виділеної мені в’язниці, де знаходилася Атла… І втратив свідомість.
— Ох…
—А, брате, ти вже проснувся? Кахи… Кахи…
Коли я прийшов до тями… Атла, якій було важко встати, тримала мене на колінах і допомагала мені.
— Агх…
Стримавши свою біль, я відвівся.
— Атло, краще відпочинь, інакше твоє здоров’я погіршиться.
Перш ніж я встиг закінчити, Атла спіткнулась.
Я тягнуся до неї, але Атла відштовхує мене, і кладе руку мені на груди.
— Атло?..
— Брате, прошу, не хвилюйся за мене і зціли своє поранене тіло…
Твердо сказала мені Атла, і поклала руку мені на коліно.
Зрештою, я розумію що Атла здогадується, чим я займаюся.
— Гаразд, але тільки сьогодні.
Я лягнув, як і сказала Атла.
— Брате… Прошу, якщо мене не стане…
Я заснув раніше, ніж дослухав слова Атли.
— Га? Мені сьогодні залишитися?
Після вчорашнього догляду Атли, її стан різко погіршився. Я вирішив вийти з в’язниці, щоб купити їй хоч декілька краплів ліків на ті гроші, що у мене були, але люди роботодавця, не дали мені цього зробити.
Я підбіг до Атли, яка вже почала задихатися.
— Атло.
— Я в порядку. Прошу… не хвилюйся.
Ти точно не в порядку! Треба піти негайно купити ліків!
— Ми на місці.
А ось і мій роботодавець – работорговець, разом з клієнтом.
— Щ-Що треба? Я чесно виконую свою роботу! Навіщо ви тут?
Що тобі від нас треба?
Чомусь моє серце забилося.
Це що? Щойно я побачив людину поруч з работорговцем, як по всьому тілу розлилося дивне відчуття.
Не огида, не страх, а… захоплення?
Клієнт з работорговцем про щось говорили, а потім зайшли до нашої клітки.
— Щ-Що ти збираєшся робити?!
— Так, так. Помовч трохи, малечо.
— Га?! Я не дитина!
Хто ти в біса такий?
Що ти зі мною зробив?
Клієнт повернувся до Атли.
— Що ти робиш з Атлою?!
Тоді клієнт дістав… зілля Іґґдрасіля, і дав мені його понюхати.
Після цього, все пішло на диво гладко. Мене турбує з якою швидкістю Атла прив’язалася до клієнта.
Цей хлопець – мій ворог!
Розум і тіло метушаться, наче ворогуючи
Тепер цей хлопець став моїм роботодавцем, і я несу Атлу до стійки реєстрації.
— Ну… Те, що щойно сталося… Хто такий Пан Наофумі?, – звернулася Атла до работорговця.
Точно. Хто він такий? Зілля Іґґдрасіля… як можна так легко віддати щось настільки ефективне?
—Ця людина – одна з чотирьох легендарних героїв, які захищають світ. Як представник роду Хакуко, ти вже здогадуєшся, який саме Герой, так?
— Тобто… Він…
Не те, що мені невідомі історії Хакуко. Я просто вважав що це лише казочки.
Але, це значить… що він Герой Щита?
— Це не має значення…
— Атло?
— Брате , я… хочу піти за ним. Прошу… йдемо разом.
Я ніколи, ніколи, не віддам йому дорогу для мене Атлу!
Але я не хочу, щоб Атла мене зненавиділа… Я, я….
— Г-Гаразд. Тоді ходімо.
Несучи на спині Атлу, дихання якої дивним чином заспокоїлося, я зробив крок із в’язниці.