— Рафу?!

Га? Що зі мною трапилося?!

Коли я проснулась, я була на ліжку Пана Наофумі. Я піднялась й оглянулась довкола, але Пана Наофумі не було у кімнаті. В цей момент я звернула увагу на те, що мій погляд був нижчий ніж зазвичай.

— Рафуу...

Раф-чян є поблизу? Я оглянула кімнату, але її ніде не було. Однак знаючи її, я не сумніваюсь що вона сховала себе магією.

Думаючи про це, я протягнула руки й побачили маленькі пухнасті лапи перед собою.

Щ-що це?!

Зібравши волю у кулак, я взяла розкладне дзеркальце із шафи, щоб подивитися на свій зовнішній вигляд.

А там...

— Рафуууу?!

Саме так, я стала Раф-чян.

Спокійно. Глибокий подих. Я не знаю чому це трапилося, але спочатку треба заспокоїтися. Перш за все мені варто поговорити про це з Паном Наофумі.

У Раф-чян є чимало того, що подобається Пану Наофумі. Я і сама могла почати радіти тому, що стала Раф-чян. Однак, я не хочу залишатися такою. Пан Наофумі єдиний, хто буде про це жаліти.

Чи може обговорити це з іншими Героями? З цими думками я простягнула руки, щоб відкрити двері кімнати...

— Рафуу!

Раф-чян складно відкривати двері через низький ріст. Підстрибнувши, я покрутила дверну ручку, щоб вийти з кімнати.

— О, це ж Раф-чян!

— О, Раф-чян. Сьогодні такий гарний день.

При виході з будинку Пана Наофумі, я зустріла Імію та Кіла.

— Рафу! Рафу! Рафу!

"Це терміново. Я чомусь стала Раф-чян." Я зо всіх сил пробую їм це сказати, але вони не розуміють що я пробую їм сказати. Ця ситуація доволі безгузда. Це дуже дивно, але я розумію що вони кажуть.

— Що трапилося? Хочеш я тебе погладжу?

— Рафу! (Ні, не гладь мене!)

— Схоже вона не цього хоче.

— Хмм... Не знаю. Може братик знає?

Ні, я не думаю що навіть Наофумі-сама зрозуміє що каже Раф-чян.

— Думаєш вона хоче нам щось сказати?

— Саме так! Може ти братика шукаєш?

— Рафу!

Саме так! Я маю зустрітися з Паном Наофумі! Можна й з Філо. Вона жахливо пояснює, але вона розуміє слова Раф-чян!

— Якщо ти шукаєш братика, то я бачив його у лабораторії Рато.

Як чудово. Тільки Філо з Рато зможуть зрозуміти що каже Раф-чян. Я помахала Імії та Кіл та вирушила до лабораторії Рато.

Коли я опинилась перед лабораторією, якраз вийшов Пан Наофумі.

— Рафу! Рафу! Рафу! Рафу!" (Пане Наофумі! Це я! Я чомусь стала Раф-чян!)

— О? Раф-чян. Вже проснулась? – з цими словами, Пан Наофумі погладив мене з виразом обличчя, якого я ніколи не бачила.

Це підняло мені настрій. Але зараз не час для цього.

— Рафу, Рафу! (Прошу послухайте мене)

І коли я подумала, що треба привести Наофумі-саму до того хто розуміє що я кажу, як...

— Рафу!

— Що не так, Рафталіє?

Я втратила дар мови.

Якимось чином, моя людська форма наблизилась до Пана Наофумі.

— Рафу...

— Гм... в сусідньому місті є проблеми які потребують моєї допомоги? Гаразд. – Пан Наофумі повернувся до мене.

– Я піду на деякий час. Залишаю село на тебе...

— Чому ви це залишаєте це на мене, що стала Раф-чян?!

Ні, зачекайте! — Рафу! Рафу! Рафу!

— Рафу... – судячи з цієї фрази, та що зараз у людській формі, є саме Раф-чян!

Більше того її очі так і випромінюють наглість. Вона наче говорить "Просто стій тут і дивись".

— Рафуу!

— Так, ходімо.

"Прошу, Пане Наофумі. Не покидайте мене!"

Я-Я!..

— Га?!

Я прокинулась і оглянулась довкола. Ранкове сонце вже освітлювало усю кімнату.

— Сон?! – подивившись на руки, я побачила саме свої руки.

У сонному стані, я вирушила до їдальні, де Пан Наофумі і був у цей час. Він готував їжу, як і зазвичай.

— Підійшовши, я відчула полегшення...

— Рафуу.

— О, Раф-чян. Доброго ранку. – Раф-чян привітала Пана Наофумі.

— Гмм? Ох, ти вже проснулася, Рафталіє? Добрий ранок.

Показавши пальцем на Раф-чян, я вигукнула: "Я ніколи не віддам тобі Пана Наофумі".

Пан Наофумі з Раф-чян подивились на один одного і тільки нахилили голови.

— Рафуу?

— ...Про що це ти, Рафталія? Ще не проснулася?

— Ні, нічого... Вибачте за метушню.

Це був дуже насичений ранок... Більше ніколи не хочу бачити цього кошмару.