— Пане Наофумі!
— Гм? Що трапилось?
Після відновлення стертої рабської мітки раба, я зустрів Рафталію у шатрі з монстрами.
— Куди вирушимо далі?
— Гадки не маю.
Я подивився на Рафталію. Якщо так подумати, вона ще маленька дівчинка. Треба віддячити їх за те, що повірила в мене.
— Гаразд, давай я пригощу тебе тим дитячим обідом із прапорцем, з того місця, куди ми ходили раніше?
— Я не думаю, що варто тринькати гроші. Я вже добре поїла вчора в замку, тому не треба.
Гм… попри зовнішності, вона вже розуміє цінність грошей. І в цьому, напевно, винен я.
— Тоді куплю тобі іграшку.
— Навіщо?
— Можеш вважати це моїм подарунком. Рафталіє, я розумію, що ти ставиш місію понад усе, але ти ще дівчинка. Важливо щоб ти теж відповідала… свому віку.
— Замість того щоб купляти іграшки, краще відкладімо гроші на гарне спорядження.
— Іграшки не настільки дорогі.
Я вивчав вуличні прилавки замкового міста у пошуках іграшки, яка могла б сподобатися Рафталії.
Іграшки цього світу… здебільшого м’ячики з шарів та рогатки з камінцями. Ще тут є щось схоже на бамбукові вертольотики. Та-ак… о, охаджіки. Дівчатам же ж подобається щось таке? Ні, краще слід взяти якусь м’яку іграшку. А ще краще вдягнути її в милий одяг.
Отак я й сам не помітив, як опинився у ательє.
— Ласкаво просимо, – звернулася до мене власниці крамниці в окулярах і шарфі.
— О, я хотів би вибрати милу сукню для цієї дівчинки. І м’яку іграшку, якщо можливо.
— Пане Наофумі? Хіба ви не збиралися купити лише іграшку?
— Ой, яка мила дівчинка. І який одяг ви їй хочете придбати?
— Якщо можливо, то слід вибрати щось у японському стилі.
Чи розуміє вона про “Японський стиль”? Мабуть, ні, тому я вказав кравчині на одяг у стилі готичної лоліти. Це не зовсім японський стиль, але це вбрання теж підійде.
— Можна замовити це миле вбрання?
— Ем…
— Зрозуміла. Матеріал дуже гарний, тому їй чудово підійде.
— Пане Наофумі!
— Що?
— Не витрачайте гроші на розкіш.
— Що ти кажеш? Навіщо маленькій дівчинці стримувати свої бажання? Інколи можна й попустувати.
— Ха-а…
Я дуже довго з кравчинею вибирав Рафталії одяг, який би їй пасував, переодягаючи все підряд, поки не залишився задоволений покупкою. І ще зв’язав їй волосся стрічкою, щоб створити милий образ.
Потім я дізнався, де продають м’які іграшки, і купив Рафталії подарунок.
— Чудово!
Мила сукня та іграшка чудово підкреслюють красу Рафталії!
Так, що ще? Одяг мені й теперішній підійде, але я хочу гарну зброю.
Ми пішли до збройної крамниці.
— О? Це ж хлопчина і… дівчинка? Що трапилося?, — здивовано спитав вуйко зброяр, дивлячись на нас.
— Щось сталося?
— Чому дівчинка так одягнена?
— А, я просто зрозумів, що не можна маленькій дівчинці постійно битися і взагалі не носити гарні сукні. Краса теж важлива, чи не так?
— Ви просто даремно тратити гроші на одяг на мене. Не треба так.
— Я-Ясно. Що на тебе раптом найшло, хлопче?
— Я почув про минуле Рафталію… і зрозумів, що треба зробити – відповів я, дивлячись удалину.
— Що?
— Тобто?
— Я буду твоїм батьком і виховаю з тебе справжню леді.
Звісно, насамперед ми маємо пережити хвилі. Але я хочу, щоб ця бідолаха, яка втратила батьків, отримала гідне виховання як леді. Це найкраще, чим я можу віддячити Рафталії за віру в мене.
Якщо нам пощастить із яйцем, яке ми сьогодні купили, то монстр із нього допоможе нам перемогти хвилі. Але навіть під час битв я берегтиму Рафталію.
— Про що це ви говорите?!
— Ти мусиш спочатку переконатися, що тобі нічого не загрожує, а потім добити ворога потужною зброєю! Будемо обережними… підвищуватимемо рівень тільки на кролепірах та яйцях!
— Це неефективно! Ми повинні битися більше і з сильнішими монстрами, щоб підняти рівень і дозволити собі краще спорядження!
— А якщо тебе поранять? Рафталіє, не соромся ховатися за мною і виживай за будь-яку ціну!
— Я не хочу виживати за рахунок Пана Наофумі!
— Хлопче. Ти знову втратив клепку.
Тоді коли з яйця вилупився Філоріал – середній монстр, я розчарував і в той же день я обміняв його на кролепіра для Рафталії.
Хах, як же мило виглядають дівчатка поруч із маленькими звірятками!
Результат: у Наофумі прокинулися батьківські почуття та бажання гіперопіки.