Наступному ранку в іншому світі, я разом з дівчиною на ім’я Майн, вийшов на луги, а потім ми купили зброю у вуйка зброяра.
Після цього ми залишились переночувати у готелі. З невеликим відчуттям тривоги я лягнув спати.
Вже завтра розпочнуться нові пригоди!
— Гмм…
Піднявшись зранку та потягнувшись, я поглянув на вулицю.
У замковому місті вирувало життя. Люди та вози рухались вздовж вулиці.
Згідно з положенням сонця на небосхилі, зараз близько дев’ятої години ранку.
Сьогодні, як ми й домовлялися учора з Майн, ми вирушимо до села та печери поблизу нього.
Одягнувши повішану на крісло кольчугу та одяг, я вийшов з кімнати.
— Доброго ранку, Пане Герой.
За дверима кімнати у столовій готелю, сиділа Майн та снідала наче справжня леді.
— Привіт.
Я сів навпроти неї і розпочав розмову.
— Що ж, Пане Герою. Я повинна сказати вам дещо дуже важливе.
— Щ-щось не так?
Сподіваюсь вона не про те, що я нікчемний в бою, бо на це мені складно відповісти.
Навіть якщо я буду щосили битися проти почвар, без допомоги Майн у мене нічого не вийде.
— Зараз тато ніяк не діє, але треба докласти зусиль, щоб не створювати ніяких проблем.
— Га?
Вперше про це чую. Що це взагалі означає?
— Схоже Пан Герой все ще нічого не розумію. Мій тато ненавидить Пана Героя. Саме тому нам слід тікати із замкового міста, перш ніж він зможе за щось вхопитися.
— Тато?
— Ах точно, я ж не представилась. Моє ім’я — Малті Д Мелромарк, мій тато – король цієї країни. Приємно ще раз познайомитися.
— А-а?!
Я на мить втратив дар мови.
Значить батько Майн – король? Значить я зараз стою перед принцесою?
— Не хвилюйтесь щодо цього. Я просто бажаю врятувати світ разом з Паном Героєм.
— Д-дякую за це.
— Думаю причина того, чому ніхто не хотів приєднуватися до групи Пана Героя у тому, що у Мелромарці ненавидять Героя Щита
— О-ось воно як…
— Не хвилюйте про це. Коли люди побачать що Пан Герой є хорошою та чудовою людиною, вони змінять свою думку. Саме тому нам слід уникати пасток, які може влаштувати мій тато. Для цього я і приєдналися до групи Пана Героя.
— Дякую тобі за все.
Схоже у цій країні ненавидять Героя Щита. Не знаю чому, але напевно мені це пізніше пояснять.
— Тоді нам слід покинути країну?
— Ні, нам треба отримати визнання людей цієї країни. Втекти лише через нелюбов народу – це наче визнати свою нікчемність.
О-о… Майн наче сяє. Так це і є велич принцеси… Неймовірно.
Інші світи дивовижні. Чого тільки у них немає…
— Але я не маю таких знань, як інші Герої.
— Ми вирушимо до гільдії шукачів пригод і знайдемо почвар, які були б нам до снаги. Нинішнього спорядження нам повинно вистачити.
— Гаразд. Тоді покладаюсь на тебе, Майн… Чи краще принцесо Малті?
— Зараз я Майн.
Почувши історію Майн, я вирішив якомога швидше покинути замкове місто.
Люди мене ненавидять, і в мене спеціальність, що не підходить для битв, але разом з Майн я справлюся.
Від початку нашої пригоди минуло трохи більше ніж 2 тижні. Я все ще продовжую подорожувати з Майн.
По дорозі ми зустрічали багато тих, хто хотів приєднатися до групи Героя Щита, але, Майн, бачачи їх наміри, їх проганяла.
Є країна, які бажає мати Героя Щита, тож ж шанс, що мене можуть викрасти.
У цій країні шанують прикликаного Героя Щита, але щойно він стане незручним, його вб’ють.
Без Майн, я був би у страшній небезпеці.
— Пане Герою!
— Так!
За вказівкою Майн я стримав почвару Щитом. А вона атакувала його мечем та магією.
Зараз я на 24 рівні. Я відчуваю що став набагато сильнішим, але Майн каже, що цього мало.
Нещодавно у нас появився ще один товариш. Це дівчина на ім’я Елена.
ЇЇ батько – дворянин Мелромарку, і у неї серйозний характер. Мабуть, тому вона довірилась нам, і приєдналась до нашої групи.
— Ха!
Елена, як і Майн б’ється і магією, і мечем.
— Не можна якось полегшити бої?
— В-вибач, я постараюсь з усіх сил.
— Нічого страшного. Ви, Пане Герою, і так старанно працюєте. Ви чудово захищаєте. – відповіла Елена махнувши рукою.
— Цього разу я випотрошу почвар…
Майн скористалась рахівницею, щоб порахувати прибутки.
— Чимось допомогти? Може зараз вам щось приготувати?
— Ах, гаразд.
Я дістав із сумки сковорідку та почав готувати їжу для Майн та Елени.
— Хоч Пан Герой Щита і погано воює, але кухар з нього ідеальний.
— А, дякую.
— Ні, ні, у бою ви теж корисні. Якби ви трохи бралися за дрібну роботу, нам би стало набагато простіше. А коли ми назбираємо достатньо грошей, то зможемо купити краще спорядження для битв з хвилями.
— Дякую вам за все, Майн, Елено.
— Нам не треба дякувати, Пане Герою. Просто зробіть усе можливе, щоб врятувати світ.
— Вам теж слід навчитися змішуванню. А також торгівлі, ковальству, алхімії, рибалці. Вам ще багато чому треба навчитися.
— Так. Я… постараюсь.
Результат: Герой Щита став скоріш підкаблучником, ніж Героєм. Чи краще сказати… вже іншою людиною?