— Це представник раси Нуї [1], що недовіряє людям. Думаю цей раб ідеально підійде Пану Герою.
Гм… Я схрестив руки та задумався.
Недовіряє людям…
Я подивився на хлопчину з раси Нуї.
Він безсумнівно ненавидить як людей, так і весь світ.
Який чудовий погляд. Він зараз відчуває те ж саме, що і я.
— Так. Я беру цього хлопчину – вказав я пальцем на хлопця з собачими вухами з раси Нуї.
— У нього є проблеми з характером. Ніяких проблем?
— Я його виховаю. Хіба не для цього, на них є рабська печатка?
За моєю вказівкою, підручні работорговця витягнули хлопця з клітки, та наклали на нього рабську печатку.
— Ні, не робіть цього! Гх-х-х-ха!
Я подивився на хлопця з раси Нуї, який все продовжував противитись. Відтепер, ти будеш відчувати ще більший біль.
— Хлопче, як тебе звати?
— Та хто тобі це скаже! Гха…. – закричав хлопець, коли з’явилась печать раба.
— К-Кіл! Кх… Кх…
Кіл, значить? Мені байдуже як його звати, але це необхідно для наказів через печать раба.
Після цього я взяв Кіла разом з собою у збройний магазин, де купив йому дешевий кинджал, та показав йому кулю, яка ховалася в мене під плащем.
— Ось, проткни його.
Спочатку Кіл трохи остовпів, але щойно зрозумів, що відбувається, встромив кинджал у кулю.
Бам! Куля миттю лопнула.
Гм… Він слухняніший, ніж я думав.
— Почвара… Почвара, що атакувала село… Так! Я зробив це! – сказав він з незрозумілим для мене захопленням.
Ймовірно у нього войовничий характер. Напевно це була вдала покупка.
У винагороду, я купив йому дитячий обід у таверні, і він з радістю його з’їв. Щоправда інколи він бурчав на мене, але мені було байдуже.
Якось я помітив як Кіл пильно дивився на м’ячики зроблені зі шкур куль.
Хочеш його? Не довго думаючи, я купив один м’яч.
— Ось – кинув я Кілу куплений м’яч.
— А?
— Не хочеш?
— Н-Ні. Я не це мав на увазі.
— Тоді просто бери.
Кіл йшов за мною чи то з незадоволеним, чи просто дивним виразом обличчя.
Після цього залишилися переночувати в одному готелі.
— Гей, старший братику Щита.[2]
— Називай мене господарем.
“Серйозно, я тобі не добрий старший брат” – подумав я, але Кіл кинув на мене незадоволений погляд.
— Нехай буде по-твоєму.
— Ага! Братику, послухай! – Кіл взяв м’яч, подивився на мене сяючими очима та замахав хвостом наче пес.
— Кинь мені м’яч! Я його спіймаю!
Він й справді пес?
— Так, гаразд. Я тебе зрозумів.
Як же це клопітно. Я взяв м’яч у Кіла, та кинув його через вікно. М’яч вилетів, та покотився по вулиці.
— Ура!
Збуджений Кіл побіг сходами готелю, переслідуючи м’яч.
Після цього він повернувся весь подертий після битви з якимись хлопчиськами. Енергійний хлопець…
— Ось, помийся як слід.
Коли Кіл повернувся після ігор у багнюці, то я попросив власника готелю набрати гарячої води, щоб його вимити.
— Ей, братику… Я не брудний!
— Ні, грязний! Якщо так лягнеш спати, замастиш ліжко!
Сам Кіл неохоче захотів знімати свій одяг, тому я заставив його це зробити через наказ.
— Так, я тебе вимию, тож сиди спокійно…
Тільки-но я побачив оголеного Кіла, як втратив дар мови.
— Що не так, братику?
Чорт побери, Кіл, як ти посміла мене обманювати?!
Я лежав на ліжку, ледь стримуючи своє обурення.
Сама Кіл у цьому не винна. Це я сам неправильно усе зрозумів.
У Кіл немає ні однієї чоловічої штучки, але є дивна думка про те, що вона потім появиться. Що це за ідея така, що ця штука у хлопців виростає пізніше?
— Братику…
Поки я лежав, Кіл самостійно залізла в моє ліжко.
— Спи на іншому ліжку.
— Мм… м…
У неї вже сонливість?
— Хр…
Вона вже заснула. Я повернувся до Кіл. Вона лежала схопившись за мій одяг, а вираз її обличчя говорив про її повну довіру до мене.
Я не думав, що колись зможу комусь довіритись… Але як можна не довіритись тій, що так легко вирішила спати разом зі мною…
— Нічого не вдієш…
Попри недовіру до інших, вона легко до мене прив’язалася. Що ж, ми продовжимо разом готуватися до початку хвилі. Чудово, що Кіл настільки войовнича.
Результат – Попри душевні травми, Наофумі з Кіл продовжують свій шлях.
Примітки:
[1] – Написання назви раси Кіл це переплутане написання слова “пес” катаканою.
[2] – звернення “Оніі-чян”, надалі просто “Ніі-чян”.