«А, до речі, Батько, можливо, ви вже знаєте, але кажуть, що на обладунках ставлять клеймо майстра, і деякі торговці перевіряють його під час продажу».

«Он воно що. Тобто...»

«Ну... коли я вказав на це Покидьку під час петлі, він зам'яв це питання своєю владою».

«...Схоже на нього».

Я передбачив, що Батько це скаже, тож випередив його.
У тих голова лише на дурниці працює.

«То що, речі без клейма не продати?»

«Не зовсім так. Це ж Зелтбул. З вашим купецьким хистом, Батько, вас точно не обдурять».

«...Прибери цей вираз обличчя, ніби ти мене знаєш як облупленого».

Та що ви, я й близько не можу збагнути всю глибину ваших думок, що простягаються, мов космос.
Я лише наслідую те, що бачив за час численних петель.

«То ви підете продавати речі скупнику, Батько?»

«Ага. Мотоясу, а ти що робитимеш?»

«Я спатиму в хижі разом із Філонькою».

«Ґуа!? Ґуа-ґуа-ґуа!»

Філонька, яка тихо сиділа в хижі, підвелася, підійшла до Батька і вхопила його за комір дзьобом.
Що сталося?

«Ґуа! Ґуа-ґуа!»

Філонька щось кричить Батькові та хитає головою.

«...Вона вкрай проти цього».

«Чому?! Я ж хочу відчути запах Філоньки!»

«То ти саме цим збирався займатися... У будь-якому разі, тут ти не спатимеш. Філо не зможе відпочити».

«Ґуа! Ґуа-ґуа!»

Філонька щосили тулиться до Батька.
Тьху... Я так чекав цього після петлі, але плани зірвалися.
Втім, шанс ще точно буде.
Зараз головне — зміцнювати довіру.
Поки я так думав, Батько роздратовано зробив Філоньці зауваження.

«Годі вже тулитися! І не вередуй!»

«Ґуа-а!»

«Ой усе... Це ж те саме, що й учора!»

Батько щось бурчить собі під ніс.
Що ж у Батька з Філонькою було вчора?!
Судячи з моїх спостережень і пам'яті, він лише втішав самотню Філоньку, доки вона не заснула.

«Слухай, Мотоясу, спати в одній хижі з Філо заборонено».

«Ой, та це ж жорстоко!»

Така чудова нагода з Філонькою, але якщо це наказ Батька — нічого не вдієш.
Доведеться втішатися запахом пір'їнки, яку я знайшов під час полювання.

«Рафталія відпочиває в готелі... Що ж, ходімо продавати речі».

«Як скажете».

«Ґуа».

І ось так, залишивши старшу сестру спати в готелі, ми вирушили до нічних крамниць Зелтбула.
Батько обійшов кілька крамниць, що працюють уночі, даючи мені оцінювати ціни та сам ведучи переговори з торговцями.
Зрештою, кілька крамниць погодилися викупити наш товар.

«Ви хочете сказати, що візьмете такі чисті, майже нові речі за таку ціну? Досить... Піду продам в іншу крамницю».

Щойно Батько, вдаючи глибоке розчарування, зібрався припинити переговори, як торговець квапливо простягнув руку.

«С-стій! Невже ти...»

«...Так, саме так».

Цей діалог уже вдруге.
Схоже, навіть серед крамниць Зелтбула є свої угруповання чи конкуренти.
Батько вдає, що збирається продати товар їхньому конкуренту.

Це купецька хитрість Батька.
М'який Батько зазвичай стримувався, але цього разу він часто вдається до таких прийомів.
Ця різниця, звісно, через те, що я не зміг йому допомогти.

«Тьху... Гаразд. Додам п'ятнадцять срібняків. Це моя межа».

«Хм... Тоді п'ять срібняків і... віддай мені ті шкури монстрів, що залежалися. Вони все одно нікому не потрібні, правда?»

«...Ох. Ну й настирливий же ти. Гаразд».

Торговець криво всміхнувся.

«Ти надто тиснеш, тож і я не став церемонитися».

«Тобто це моя провина, так? Трясця... Заходь ще, дам тобі бонус».

Вони потиснули один одному руки.
Справді, Батько швидко знаходить спільну мову з торговцями.
Тож шкури, виторгувані в торговця, Батько непомітно поклав у щит.
Звісно, він запропонував і мені, але в мене вже були такі матеріали, тож я відмовився.

«Хм, непогана сума вийшла».

«Ґуа!»

Філонька випросила в Батька фруктів.
Я купив такі самі, і ми їли їх разом.
Щоправда, посеред їжі Філонька глянула на мене й перестала їсти.
Вона ніби хотіла залишити недоїдок, але коли я потягнувся взяти його, вона все доїла й сховалася за спиною Батька.

Хм, здається, між нами якась дистанція... Але це, певно, моя уява!
Філонька в цьому мирному світі теж така, тож вона просто соромиться.

«Спорядження повне, припасів доволі... Може, зайве так старатися з грошима? Головне — мати кошти на зміну класу... Ні, краще перестрахуватися...»

Батько про щось розмірковує.
Тоді я озвучу своє прохання.
Батько точно візьме його до уваги.

«Я хочу більше панів філоріялів!»

«Ох... У тебе ж є Філо, а тобі ще мало».

«Філонька — моя кохана, а пани філоріяли — це наші діти».

«Тобто ти щойно заявив, що збираєшся щось витворяти з Філо?»

«Ґуа!?»

Філонька злякано скрикнула й відсунулася від мене.

«Та ні! Цей Мотоясу з Філонькою має платонічні стосунки. Я стримуватимуся від усяких розпуст, доки світ не досягне справжнього миру».

«Тобто ти не кажеш, що не будеш цього робити...»

Ха-ха-ха!
Це ж обіцянка, яку я дав Філоньці.

«То ти хочеш купити філоріялів?»

«Саме так! Зрештою, я хочу, щоб ви, Батько, визнали мене й влаштували пишне свято».

«Так чи інакше, спершу подивимося, чи Філо виросте так, як ти кажеш».

Ой, Батько відклав моє прохання.
Що ж, тоді я уважно спостерігатиму за Філонькою.
Цей Мотоясу вміє чекати.

«Ґуа-а-а...»

«Філо, знаю, тобі неприємно, але потерпи».

«До речі, Батько, ви шукатимете старшу сестру старшої сестри?»

«...Ні, сьогодні було багато всього, і я втомився. Хотілося б знайти її заради Рафталії, але я також хвилююся за саму Рафталію. Повертаймося й відпочиваймо».

«Зрозуміло! Тоді повертаємося!»

І ось так ми завершили денну діяльність, повернулися до готелю й відпочили.
Ах, Батько, як я чув, разом із одужалою старшою сестрою лишався з Філонькою, доки вона не заснула.
Я теж хотів приєднатися, але Філонька, мовляв, не може заснути, бо я її лякаю — і це була така хвилююча новина! — тож мені довелося спати в іншій кімнаті.
Я зібрав випале пір'я Філоньки біля подушки й заснув у напівсні.

Наступного ранку.

«Я знав, що вона виросте вже вночі, але...»

«Так... справді».

«Ґуа-а!»

Учора ввечері Філонька вже помітно підросла, але на світлі Батько зі старшою сестрою наново усвідомили зміни.

«Оце так росте Філонька! Ще трохи — і вона стане такою, як у моїх спогадах!»

«Вона ще змінюватиметься?»

«Ґу... Куе!»

О, вона вже почала змінюватися.
Поступово Філонька стає схожою на ту Філоньку з моїх спогадів.

«Якщо так піде, то до полудня вона зможе стати ангелом, чи не так?»

«Ага... Якщо можна, хай би не вийшло».

«Справді. До речі, чим сьогодні займемося?»

«Учора ми качали рівні Рафталії та Філо, правда? Сьогодні я хочу підняти свій рівень».

«Тоді я лишаюся вдома?»

Якщо ми діятимемо окремо, у мене купа планів.
Це ж Зелтбул, тут безліч можливостей.
До того ж у мене є навичка порталу, тож я можу потрапити будь-куди у світі.

«Саме так. Але дивися, не влаштовуй зайвого галасу, гаразд? Ми ж намагаємося лишатися непомітними, тож немає сенсу привертати до себе увагу».

«Зрозуміло!»

Мені й не треба нагадувати — я не влаштовуватиму зайвого галасу.
Увесь той галас раніше здіймали інші, а не я.
Не треба плутати.

«Він, певно, нічого не зрозумів».

«От і я так думаю».

Батько й старша сестра порозумілися поглядом і кивнули.
Ось що означає бути побратимами.
Я теж хочу швидше стати з Філонькою такими ж близькими, як вони з Батьком.

«...Як думаєш, він зможе втекти в такому великому місті, як Зелтбул, де стільки людей?»

«Хм...»

«Куе?»

«Філонько! Тримайся!»

«...»

Ах, ця холодна Філонька теж чудова!
Оце справжнє кохання та гра в піжмурки.

«Судячи з учорашнього, навряд. У найгіршому разі він може застосувати магію, здатну знищити всіх, окрім нас, і шукати її серед руїн».

«...Цілком можливо».

«Про що ви?»

«Ні про що. Слухай, Мотоясу, сьогодні я качатиму рівень, тож займися чимось, але не влаштовуй зайвого галасу».

«Зрозуміло! Тоді я піду по панів філоріялів!»

Пошукаю Юкі-тян, Ко, а ще Ку-тян, Марін-тян і Мідорі!

«Ти забув, про що ми говорили вчора? Це лише якщо Філо зміниться так, як ти кажеш».

«Тоді я просто не готуватиму її до вилуплення!»

«Ой усе... Слухається він, але тлумачить усе по-своєму...»

«Він купить, але не вилупить. Це як дитина, яка каже, що лише дивитиметься, а сама тягне руку до забороненого».

«Влучно сказано. Він із тих, хто при першій нагоді щось утне, і за ним треба стежити... От тільки в мене від цього шлунок крутить».

«Пане Наофумі, бережіть себе».

«Знаю. Намагатимуся не перейматися».

«То, Батько, дайте кишенькових грошей!»

Усі мої гроші я віддав Батькові, тож у мене немає ані копійки.
Втім, якщо не вистачатиме, можу піймати розбійників або заробити в гільдії.

«Гаразд. Але щоб ти тихо сидів на ці гроші».

І ось так сьогодні Батько вирушив на полювання верхи на Філоньці.
Я отримав від Батька двадцять срібняків.

«Цього має вистачити, щоб трохи розважитися».

Справді, на казино чи колізей цього вистачить.
Але я хочу панів філоріялів.

За ці гроші не купиш жодного пана філоріяла!

Втім, не варто перейматися.
Скаржитися на гроші, які дав Батько, — зухвалість.
Тож я десь добуду решту.
Але спершу, мабуть, варто дати Батькові пораду.

«Учора ви багато полювали. Гадаю, краще піти в інше місце».

«Так. Немає сенсу збирати ті самі матеріали».

«Раджу ліс поруч із горою, де ви полювали вчора. Там, певно, зібралися монстри, яких ви не встигли добити».

«Я ж не збираюся влаштовувати геноцид».

«Можливо, там точаться сутички за території. Це знання, які я отримав від панів філоріялів».

Я за расою людина, але за способом життя прагну бути як пани філоріяли.
Тож я постійно обмінююся інформацією з панами філоріялами.

«Ага, зрозуміло. Тоді я пішов».

«Я зустріну вас, коли настане час!»

«Як ти... Ні, не кажи. Я не хочу знати».

І ось так Батько зі старшою сестрою поїхали верхи на Філоньці.
Ну що ж, а я вирушаю на пошуки яєць панів філоріялів!
Для цього мені бракує грошей.
Погляньмо, чи немає в гільдії шукачів пригод Зелтбула хорошої роботи.

Чи немає завдань, де можна швидко заробити?
Трохи підстрибуючи, я зайшов до гільдії й почав переглядати оголошення.
Проблема в тому, що, за наказом Батька, заробляти треба тихо, без зайвого галасу.

Чи можна піти в темну гільдію й узяти участь у підпільних боях?
Але там доведеться чекати, і це клопітно.
До зустрічі з Батьком ще багато часу, але якщо взяти завдання, воно пролетить миттєво!

Хм... Навіть якщо полювати на злочинців із винагородою, їхнє місцезнаходження невідоме.
Може, швидше піймати розбійників на торговому шляху?
Збір матеріалів чи винищення монстрів теж непогані варіанти.

У жвавій гільдії шукачів пригод Зелтбула, схоже, безліч завдань.
Дошка з оголошеннями регулярно оновлюється.

...Але для отримання деяких завдань потрібні репутація та довіра, і це вкрай клопітно.
Через місцеві правила Зелтбула я не зміг узяти добре оплачуване завдання.
Оскільки я приховую статус Героя, доводиться починати з нуля.

Як же це нудно.
Можна було б піти в колізей і заробити славу, але зараз немає часу.
Тож я вирішив скористатися порталом, щоб дістатися віддалених місць, убити монстрів і продати матеріали.