«Чаклунство й жертвоприношення? Хоч і запізно, але це жорстокий світ»
«Звучить якось по-японськи. Якщо вірити знанням з інтернету, то це щось на кшталт цукумоґамі?»
«А-а... справді. Цукумоґамі, наскільки я знаю, більше схожі на ласиць, ніж на лисиць, тож, мабуть, вид Ріфани має подібні здібності»
«Навіть після смерті зберігати сильну самосвідомість...»

Подруга старшої сестри глянула на старшу сестру й схилила голову набік.
Старша сестра, піддавшись, теж схилила голову.

«То що ж, Наофумі-сама, що робимо далі сьогодні?»
«Власне, про це й хотів порадитися з усіма»

Батько зібрав мешканців села й пояснив, що вони вирушають на розвідку в пустелю Прадо.
Звісно, це звучало трохи небезпечно, але й цікаво, тож селяни теж висловили бажання долучитися.
Утім, через питання відбудови села влаштували спільне обговорення.

Вирішили, що представниками поїдуть старша сестра з подругою — бо в них високий рівень — і старша сестра старшої сестри.
З-поміж філоріялів вирішили, що поїдуть Юкі-тян як очільниця, а також Коу, Сакура-тян і Куро-тян.
Луна-тян, схоже, щаслива, аби лиш Кіл був поруч.

«Ви ж повернетесь, якщо щось станеться, правда, браття?»
«Ну так. Власне, поки можна повертатися порталом, плануємо ночувати в селі»
«Це ж Пустеля Заблудлих. Перш за все питання в тому, як її перетнути»
«Якщо питання в магічній енергії — покладайтеся на Ґаеріон-ню!»

Схоже, Райвал теж уже вирішив брати участь.

«Герої, я теж можу долучитися до пошуків невідомих монстрів?»

Невже й головний лікар їде? Схоже, збереться доволі велика група.
Ну, асистента Райвал своїм рішенням не взяв, тож замість нього хай головний лікар і старається.
Якщо її висока аналітична здатність дасть якусь підказку — то добре.

«Ну, якщо натрапимо на проблему, можна буде відправити детальнішу дослідницьку групу. А якщо знадобляться руки — покличемо»
«О-о! Чекатимемо, браття!»
«Саме так. Зараз рушаймо з легким серцем. Це не прокачка рівня... а пригода, де головне — проходження»

Ми всі разом кивнули.

«Тоді вирушаємо, щойно всі будуть готові!»

І ось так ми просто попрямували до пустелі Прадо.

Зрештою, діставшись пустелі Прадо, ми в’їхали каретою в Пустелю Заблудлих.
Завдяки високим рівням це не надто дошкуляло, але специфічний пустельний рельєф гальмував рух.
Удень спека, уночі холод — доволі суворе місце.

Рухатися вирішили лише вночі — так порадили Батько й селяни, що живуть поблизу пустелі.
Удень надто спекотно — ось у чому проблема.
Тож ми досліджували пустелю вночі.

«Он воно що — те, що видно як червонуватий відблиск»

Ми, примружившись на вершині дюни, роздивлялися руїни, що тьмяно червоніли вдалині.
Дістатися туди — і є мета цієї подорожі.

«Справді, обриси схожі на гори Драукія під час активізації»
«За словами королеви, є теорія, що це міраж»
«Міраж уночі?»
«Ось саме... Ну, це ж інший світ, де існує магія, тож є й легенди, що то примари, створені винаходами загиблої цивілізації»
«Тобто просити наукового пояснення — несмак?»
«Ага»
«Так чи так, у тому, щоб піти й перевірити, що це, є своя романтика»

Чесно кажучи, мені теж цікаво.
Отаке... коли це було грою, здається, там був скручений простір-час чи щось таке.
Це був івент, де треба було вбити певну кількість монстрів і доповісти NPC, щоб отримати досвід.

«Схоже, на мапі пустеля більша, ніж здається. Ціль видно, але чи дістанемось...»
«Еге ж»
«Ну, спробуємо — побачимо»

І ось так ми всі разом рушили.
Нічна пустеля, подорож із філоріялами... Як би це назвати — арабська атмосфера?
Філоріяли, яких ми бачили вдень у містах і селах, де зупинялися по інформацію, були вродливі — з особливою статурою, пристосованою бігати піском. У них був унікальний рельєф ніг.

«Ню-у»
«Наофумі-тян, Наофумі-тян! У місті, де ми були, продавали отакий одяг, тож я купила собі й Ґаеріон-тян!»

Райвал і старша сестра старшої сестри вбралися в якесь етнічне вбрання з оголеним животом.
Арабська атмосфера передана... хоча старшій сестрі старшої сестри це майже не йде.
Здається, це називається танець живота?
Ті шати з летючих тканин — дуже вражають.

«У-ху-у-ню! Ну як я, Наофумі?»

Від такої відвертої поведінки я аж роздратувався, але тут уперед вийшла Сакура-тян і заступила дорогу.
Сакура-тян, тримайся!

«Чого тобі? Сакуро, не заважай-ню»
«Н-ню!»
«Ню-у»

Поки вони зблизька свердлили одна одну очима, старша сестра з подругою дивилися на них із здивованими обличчями.

«До речі, я й Рафталію-тян перевдягла! Ну як?»

Старша сестра теж убралася в щось схоже на вбрання Райвал.
Подруга — у подобі ласиці, і чомусь у неї на голові тюрбан.
Виглядає дуже колоритно.

«Що сказати... ну, тобі личить»
«Хе-хе, дякую»
«...так»

Подруга старшої сестри радіє з похвали, а сама старша сестра ніяковіє.
Ну, одяг і справді відвертий.

«Ану-ну, Сакуро-тян, давай і тобі вдягнемо — я купила на всіх!»
«Хм... Сакурі, мабуть, личитиме. Могла б танцювати з мечами в обох руках»
«Наофумі, ти хочеш, щоб Сакура вдягла?»
«Якщо це тішить око — то так»
«Тоді я піду вдягнуся — не програю ж я Ґаеріон. Ріфано, Рафталіє, допоможіть!»
«Добре. А можна погладити Ґаеріон-сан?»
«Н-не можна-ню!»
«А-а, Ріфана хоче, щоб Коу її гладив!»
«Оце так! А ти гладь собі філоріяла й не лізь-ню!»

Ха-ха-ха! Райвале, хай тебе підкорить подруга старшої сестри!
Я нізащо не віддам цноту Батька!
Тож хай краще подруга старшої сестри тебе зіпсує!

«Подруго старшої сестри! Швидше спокушайте оцього Райвала!»
«Що за накази? І взагалі... перевдягатися під пустелю — це добре, але трохи схоже на розваги...»
«Еге ж! Ми не на прогулянку прийшли!»
«А от Куро не розважається-ню! Ми прийшли стати Піщаними Володарями!»
«Ні, це теж не те. І не плутай ієрогліфи»

Рен і Куро-тян розігрують комедію.
Чи варто тут сміятися?
Якщо зроблю щось необережне — Батько знову сваритиме, тож просто пропущу повз вуха.

«Хоча... Рене, Куро-тян, ви точно впораєтесь? Зараз ніч і холодно, але вдень... ви ж повертаєтесь порталом, тож усе гаразд?»

Куро-тян і Рен обоє полюбляють темні кольори.
А в пустелі темний одяг поглинає тепло — буде спекотно.

«Н-не проблема! Так, Куро?»
«Коли серце спокійне, навіть вогонь прохолодний. Для Куро спека — ніщо!»

Куро-тян прийняла заздалегідь відрепетирувану з Реном позу й демонструє нам.
Знає таке складне слово, як «спокій серця».
Це теж Рен навчив?

«Ну, якщо вам так нормально — не заважатиму»

Отак ми йшли пустелею, ведучи безтурботні розмови.
Через незвичність ноги постійно грузнули в піску — морока ще та.

«М-м... ідеш, ідеш — а воно все одно. Філоріялам я поставив спеціальне спорядження для піску, але просуваємось повільно»

Батько віддавав вказівки, звіряючись із мапою.
Я роздивляюся спорядження для пустелі, яке вдягли на Юкі-тян та інших.
Хм-хм, із цим пересуватися піском — легко.
Але...

«Відчуття таке, ніби ми то наближаємось, то віддаляємось. Дивно»