«Ми теж не відстанемо! Хорова магія „Смерч“!»

Юкі-тян своєю магією, що створює смерч, заважає вакуумній магії, яку запускає тінь Покидька.

«Усе гаразд, усі! Рен, Іцукі, і ти, Мотоясу. Заради цієї країни, заради її народу — ми мусимо негайно припинити цей стан! Вдарте… на повну!»
«Зрозуміло!»
«Я покажу вам, на що здатна сила Героя, що досягнув повного розквіту! І що для цього не потрібні якісь там нечесні прийоми з кепською ефективністю!»
«Сила, здобута ціною людських життів, як не крути, не може бути правильною. Рятувати лише тих, хто зручний… Це хибно навіть для релігії».

Батько дав дозвіл.
А мені якраз не завадило б розім'ятися — останнім часом тіло застоялося.
Я міцно стискаю списа і вкладаю всю силу в навичку!

«Ви, самозванці, що видають себе за богів! Отримайте! Бріонак!»
«Це ще не кінець! „Вічна заметіль раціональної сили!“»

Новий папа і тінь Покидька випустили свої атаки.
Що за Бріонак?!
Не наслідуйте мене!
Зараз я покажу вам справжню силу.

«Бріонак X!»
«Метеоритний меч X!»
«Гатлінг-бластер X!»

Мій спис засяяв, перетворився на прямий промінь світла й без зусиль пробив Бріонак, випущений новим папою.
Водночас до нього приєдналося світло Метеоритного меча Рена.
А ще й безперервні набої Іцукі — усе злилося в потік світла й полетіло в нового папу та тінь Покидька.

«Хм! Марно! Думаєте, ваші атаки взагалі до нас дістануть?»
«Нерозумно… Ви так і не зрозуміли, що на нас лежить божественний захист».

Немов захищаючи тінь Покидька й нового папу, із землі забило фіолетове світло, утворюючи бар'єр.
Он воно що. Схоже на великий бар'єр, подібний до Метеоритної стіни Батька.
Якісь дивні візерунки. Восьмикутна стіна, чи що?

«Це як у тому аніме… Стіна серця? Ні-ні».

Батько відповідає безтурботно.
Але… невже вони думали, що такий паперовий бар'єр зупинить наші справжні удари?
Стіна випарувалася за десять секунд.

«Щ— неможливо—»
«На нас же божественний захист—»
«Велика помилка — думати, що такою силою можна зрівнятися з Героями».
«Потужність атаки й справді чимала, еге ж? Щит Наофумі ще ніколи не приймав такого удару».
«Так. Нам теж було б дуже боляче, якби влучило».
«Дивно це якось — казати „боляче“ про таке…»

Майже в ту ж мить, коли Батько вставив своє зауваження.
Новий папа й тінь Покидька, прийнявши наші навички, відлетіли далеко назад.
Але втрималися на ногах.
Міцніші, ніж я думав.

«Гх! Ще не кінець!»

Новий папа, здається, вичавлює силу зі скопійованої зброї й намагається відштовхнути Бріонак.

«Я не програю!»

А тінь Покидька… що це вона?
Випускає магію в позі, схожій на спецприйом улюбленого персонажа тієї свині, що бавилася у файтинги.

«Непогано! Тоді додам іще трохи сили!»

Я вкладаю ще більше сили й підвищую потужність.
Не можна ж не пробити цю стіну — інакше не буде ефекту.

«Зрозумів. Іцукі, додай ще сили».
«Є!»
«Гх… Неможливо! Ми, що ввібрали божественну силу, програємо…?!»
«Н-неймовірно! Б-боже!»

Тінь Покидька й новий папа, відкинуті нашою навичкою, перетворилися на головешки й зникли.
Гідна доля для дурнів.

«Г-г-г-г-г-г-г-г-г—»

Отак я позбувся перешкод.
Але хтозна, що вони можуть утнути, поки ми стоїмо.

«Продовжую атаку! Прицільний спис X!»
«Гей! Мотоясу!»

Ігноруючи зауваження Рена, я нанизую на спис уцілілих послідовників Трьох Героїв.
Якщо вони виживуть — добром не скінчиться.

«Г-г-г-г-г-г-г—»
«Ай, годі вже…»

Бій закінчився миттєво.
Чесно кажучи, супротивники були не надто сильні.

«І це після того, як я вклав повну силу в навичку… Я думав, вони впадуть швидше».
«Вони ж були доволі міцні, хіба ні? Атака ж була з максимальним посиленням».
«Кажеш так, ніби вбив їх із першого удару…»
«Та годі вам. Це ж ті, хто висмоктував силу з такої купи людей? Просто ми надто сильні, а так вони були серйозною загрозою».
«Ну… може й так».

Поки ми так перемовлялися, почулися оплески: плям-плям-плям.
Ми звернули погляд на червоно-чорну свиню, що сиділа в Тронній залі.

Вона ще жива?
Дивно. Я ж мав підстрелити її Прицільним списом, поки був метушні.

Хм? Щось тут не те.
Я помітив, що сили, які мали тінь Покидька й новий папа, стікаються до червоно-чорної свині.
І що це означає?

Батько та інші з похмурими обличчями втупилися в червоно-чорну свиню.
Тоді королева, нахмуривши брови, звертається до неї:

«Герої вже покарали тих, хто вдавав із себе Олткрея, зокрема й папу. Можливо, вас посадили на цей трон силоміць, але насправді це моє місце… Я хотіла б уникнути зайвих сутичок, тож чи не поступитеся ви ним?»
«Хрю-хрю… хрю».

Здається, вона відповіла вкрай дратівливо.
Червоно-чорна свиня, глузуючи, щось прохрюкала у відповідь.

«Хрю-хрю-хрю, хрю-хрю».

Еклер міцно стиснула меча й люто дивиться.
Якщо королева накаже — вона миттю кинеться в бій.
Звісно, ми теж виступимо, щойно Батько дасть команду.

«Ми ж усунули ватажків, але це явище й не думає зникати… Тобто»

Батько втупився в червоно-чорну свиню.
Рен, Іцукі, суперники й пан філоріял — усі посилили пильність.
Я теж відчуваю, як по спині пробігають мурашки.

«Хрю, хрю-хрю-хрю».
«…Тобто ви хочете сказати, що саме ви — справжній мозок усього цього?»
«Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю».

Я взагалі не розумію, про що вона торохтить.
Аж руки сверблять просто стерти її з лиця землі.

«Батьку. Що вона каже?»
«А… ну так. Королева попросила поступитися троном, а вона відмовилася та ще й питає, чого це вони так пишаються, перемігши якихось дріб'язок?»

Оце так нахабство, що вже межує з божевіллям.
І це родичка королеви?.. Вона, бува, не зовсім пройнялася ідеями культу Трьох Героїв?
Але називати навіть папу дріб'язком… Вона що, через те, що її посадили на трон, уже уявила себе величною?
Ось чому свині не знають міри.

«А потім вона каже, що думка про те, ніби вона зможе повернути собі цю країну, — така смішна, що вона аж регоче. Отаке: а-ха-ха-ха».
«А у відповідь на запитання Наофумі вона каже: так, центр ритуалу — це я, усе в цій країні існує, щоб служити мені…»

Оце так пиха!
Так, вона справді трохи сильніша за звичайних, але то все в межах розумного.
Якщо битися на повну, ці навіть до Духа Черепахи не дотягують.

«Хрю, хрю-хрю».
«Щ— що?!»

Батько та інші застигли зі шокованими обличчями.
Королева, наречена й Еклер — теж.
Я спокійно спостерігаю за всім цим.
Червоно-чорна свиня звідкись дістала посох і щось урочисто проголосила.

«Мотоясу!»
«Що таке?»
«Подивися уважно на зброю, що в неї в руках!»

Я дивлюся на посох у червоно-чорної свині.
Схоже на жезл.
…І, здається, я вже десь бачив щось подібне.
Чи не в Батька?
Ні, не в нього. У Батька був посох, але той мав форму вовка.
Однак у цьому посохові є магічна куля, як і в моєму списі.
А сам посох темний і випромінює щось зловісне.

«Вона щойно сказала: так, Семизірковий посох обрав мене й наділяє мене силою».