«Зробити крок?»
«Саме так. Як ти повірив мені й захистив мене, так само просто думай, що будете разом старатися, коли молодший товариш стане сильнішим».

Нічого складного немає, — продовжує Батько.
Що й казати, Батько завжди має слушну пораду.

«Не треба тягтися вище за свої можливості. Достатньо просто підлаштуватися під те місце, якого прагне співрозмовник. Навіть просто грати разом — уже змінює справу. Непомітно для себе опинишся там, куди хотів потрапити».
«Це... так працює?»
«Це лише початок? Я сам починав саме з цього».

Рен має вигляд, ніби не може з цим погодитися.

«То чому тоді навколо того хлопця стільки товаришів? Не хочу нічого казати, але в Brave Star я був сильніший за нього».
«Хм... Можливо, тому що він умів дбати про інших? Був товариським. Як і сказано в назві, у MMORPG вигідніше, коли гравців більше. Тож якщо товаришів багато — і допомоги більше. Щоправда, мій знайомий, який грав наодинці, казав, що ті, хто збирає групи, нічого не вміють без гурту».

Батько криво всміхнувся й звернувся до Рена.

«Той чоловік теж був із верхівки гільдії?»
«...Ні. Просто я відчував, що в нього більше товаришів, ніж у мене».
«Можливо, це просто сусідська трава зеленіша? До того ж усе зводиться до того, як ти постачаєш вигоду своїм товаришам. Якщо ти не з тих, хто народжений тягнути на собі всі турботи, таке не витримаєш».

Тож не цькуй його, — жартівливо вгамовує Батько Рена.
Людина, що тягне на собі турботи... До речі, Батько в першому світі теж натерпівся чимало.
Починаючи з інцидентів, що випливли з наклепу, він і в заснованому селі мав багато клопоту.
Утім, його ж любили Кіл та інші, тож це було недаремно.

«У ньому немає нічого, чому варто заздрити. Але є й такі, від кого тобі, Рене, слід остерігатися».
«Наприклад?»
«Люди, які бачать в інших лише сходинку для власного зростання. Скільки їм не допомагай із добрих спонукань — користі нуль, а для іншої сторони все закінчується погано».

У цю мить я переконався, що переді мною справді Батько.
Можливо, Рен теж пригадав когось знайомого?
Він неодноразово киває.

«Я не дуже розуміюся на онлайнових іграх, але чув, що в мережі багато дивних людей».
«Ага, там же невизначене коло осіб — і хороші, і погані».
«Саме так. Угору дивишся — краю немає, і вниз дивишся — теж краю немає».

Це я теж розумію.
Адже я грав в Emerald Online.

«Коли Мотоясу хоче, щоб ми його прокачали, там та сама проблема. Звісно, хочеться вірити, що в нас усе гаразд».
«Звісно, гаразд!»

Адже це ж Батько та інші.
Вони точно опанують велику силу.

«Загалом, не стався до мене з упередженням через того хлопця. Ми ж не для того тут, щоб вирішувати, хто з нас найкращий».
«...Зрозумів. Якщо подумати, той хлопець був безжальний до ворогів. Він не з тих, кого можна рівняти з Наофумі».
«До речі, попередній Батько казав, що Рен та Іцукі уявляють себе головними героями».

Повітря в кімнаті заледеніло.
Батько, Рен та Іцукі криво всміхаються.

«Не заперечуватиму... так. Я теж почуваюся головним героєм».
«Авжеж... кожен — головний герой власного життя».
«...»
«Кажуть, що тих, хто сильніший за тебе, або зраджують, або вони гинуть, прикриваючи тебе».
«А-а... це типовий розвиток подій в іграх. Так, така логіка дуже небезпечна. У такому разі Мотоясу доведеться або зрадити, або померти».
«Тобто Мотоясу приречений загинути через якусь несправність?.. Якщо так, то ми точно подумаємо, що ми головні герої».
«Тоді я просто маю вижити до кінця, так?»
«Яка тут логіка?! Ай, годі... Через Мотоясу атмосфера зіпсувалася!»

Рен роздратовано кидає.
Хм, не бачу в цьому нічого поганого.

«Загалом, якщо хочеш поради щодо керування гільдією — розкажу. Ми ж не в таких стосунках, щоб щось приховувати. До того ж, можливо, зрештою саме ти, Рене, здобудеш більшу повагу».
«Можливо... Якщо я подивлюся, як Наофумі керує своїми товаришами, то, може, й переконаюся. Кажуть, у майбутньому він був ще тим умільцем».
«Я старатимуся, щоб навчити тебе. Ми ж зробили крок уперед порівняно з минулим».
«Зрозумів. Але... ти часом не ставишся до мене як до дитини?»

Хіба це не очевидно?
Рен — старшокласник, а Батько — студент.
Для студента старшокласник — майже дитина.

«А-а... вибач, я не мав на увазі нічого такого. Просто ти близький за віком до мого молодшого брата, тож я, мабуть, несвідомо так до тебе ставлюся».
«У Наофумі є молодший брат?»
«Так, брат, який кращий за старшого. Йому вже третій курс, тож, якщо точно, то ближчий до Іцукі? Ну, колись я часто ним опікувався».
«О, і який він?»
«Встиг побути хуліганом, засісти в гялге, дивно перейматися думкою оточення, просити мене готувати... Своєрідний брат, і в хорошому, і в поганому сенсі».
«Він часом не мамин синок?»
«Хтозна. Але він добре вчиться, і дівчина в нього є — це вражає».

Тут Батько зробив вигляд, ніби щось пригадав.

«До речі... мій брат займається кендо, і якось він казав, що скільки не тренуйся сам — сильнішим не станеш. Можливо, в іграх те саме».
«...Можливо. Якщо буде нагода, спробую підлаштуватися під інших... якщо це найкоротший шлях».

Так-так, гарна розмова.
Що ж... я дивлюся на Іцукі.
Коли я переводжу на нього погляд, Іцукі злегка підіймає брову.

«Тож тепер черга проблем Іцукі».
«Не переводьте стрілки на мене!»

На слова Іцукі і Рен, і Батько криво всміхаються.
І перш ніж я встигаю щось сказати, Рен промовляє:

«Ти ж брав квести, щоб бути лицарем справедливості? І, мовляв, через неповне вирішення проблем створював ще більше клопоту».
«Це гра в заступника генерала. Попередній Батько називав це релігією».
«Ну... якщо вирішуватимеш різні інциденти, то людей, які віритимуть тобі, мов послідовники, ставатиме більше? Просто результат був поганий, а сама спроба робити правильні речі — це ж не погано».
«Головна проблема в тому, що товариші починають уявляти себе привілейованим класом і поводитися зухвало».
«Здається, сам факт того, що ти Герой, дає владу? Тоді зрозуміло, чому вони так уявляють. Тобто проблема загострилася в інший бік, ніж у товаришів Рена».
«Наофумі-сан, ви, певно, й самі розумієте...»
«Так, ми теж можемо скотитися до такого, тож просто будьмо уважні. Якщо чесно... подивіться на Мотоясу».

Батько киває на мене, і Рен з Іцукі роздивляються мене.
А тоді починають кивати.

«У чому річ?»
«А-а... так, розумію».
«Саме так. Без сумніву, він послідовник майбутнього... Наофумі».

Щось Батько та інші дивляться на мене примруженими очима й кивають.
Що це означає?

«Але хіба не схоже, що він догоджає тобі? Судячи з твоїх розповідей про перший світ».
«Еге ж. Він же діє заради тієї дівчинки, Філо. Схоже, він повністю читає твій настрій».
«Без сумніву. А потім він діє заради Наофумі-сана. Замість тієї дівчинки, Філо».
«Я просто пізнав істину й захопився глибиною душі Батька!»

Адже пан філоріял — велична постать, у яку вірить безліч людей.
Усі проблеми вирішував Батько, а не я, Рен чи Іцукі.
Тож коли кажуть, що я догоджаю Філоньці, — це образа.
Хай мені повірять хоча б у цьому.

«Зрозуміло, заспокойся».
«Загалом, Наофумі-сан — Герой Щита, і в кожного свої сильні сторони. Гадаю, варто попросити вас підтримати Мотоясу, використовуючи свій досвід».
«Ти ж просто хочеш звалити Мотоясу на мене... Ну, гаразд».
«Покладаюся на тебе, Наофумі».
«Так-так. От же ж, не вірте в мене тільки в такі моменти».

Здається, зв'язок між Батьком та іншими став міцнішим.

«Ми — просто люди, яких обрала особлива зброя. Якщо думати про це так, то й діяти треба в межах здорового глузду, хіба ні?»
«Просто, але саме так».
«Еге ж. Цей світ — не гра. Сила не дає права робити що завгодно».
«Так. Не можна вбивати всіх підряд лише тому, що ти сильний».

Батько та інші кивають одне одному.
Це вже повторюється постійно.

«Мотоясу, тобі теж не можна вирішувати все лише силою».
«Зрозуміло!»

Я віддаю честь і беру слова Батька за урок.
Але ж є багато речей, які можна вирішити лише силою?
Про це я промовчу.
«Приводити до столу переговорів лише після того, як погасиш бойовий дух супротивника» — це слова майбутнього Батька.

Так завершився перший урок про способи посилення, і ми лягли спати.