«Фух... ну що за діла»
«Повністю згоден. Якщо не припините, поскаржуся королю»
«Якщо після того, як побачите правду, яка ось-ось станеться, все ще зможете казати те саме — скаржтеся скільки завгодно»
«Ви це сказали. Гаразд, з цікавістю подивимося, що ж станеться»

Поки ми так розмовляли, Батько почав рівно дихати уві сні.
Світло з міста, що просочувалося крізь вікно, ледь освітлювало кімнату.

«Може, застосуємо магію, щоб бачити в темряві?»
«Де ти таку магію вивчив?»
«Певно, щось на кшталт "те, що станеться далі" — і таке інше. Краще помовчмо»

Багато невдоволення.
Завоювати довіру цих двох — ще та задача.
Завдяки магії звук не просочувався назовні, тож ми чекали, перекидаючись байдужими розмовами.

Зрештою... двері з клацанням відчинилися.
Не знаючи, що ми за нею спостерігаємо, до кімнати впевнено зайшла червона свиня.

«Гм? Це ж, здається, супутники пана Наофумі?»
«Якщо супутники, то спати в одній кімнаті — це нормально»
«Але ж чувся звук відмикання замка. Я бачив, що коли пан Наофумі лягав спати, ключ лежав на столі»
«Супутники — в окремій кімнаті...? Тоді як вона зайшла? Ні, може, запасний ключ чи щось таке»
«Так, якщо так, то все сходиться... але щось тут не так»

Червона свиня почала нишпорити по речах сплячого Батька, забрала гаманець зі столу, кольчугу й одяг, який Батько зняв.
Рен та Іцукі, затамувавши подих, втупилися в замкову шпарину.

«Може, це такий сюрприз — мовляв, таємно випере одяг?»
«Тоді навіщо забирати гроші? Це ж, як не крути, схоже на...»

Ну, виправдати це неможливо.
Хе-хе-хе... ось так.
Червона свине, покажи своє брудне, як і твоя зовнішність, серце — покажи його всім.

«Хрю-хрю, хрю-хрю-хрю...»

Пробурмотівши щось собі під ніс, червона свиня вийшла з кімнати.
Рен та Іцукі ще деякий час стояли, заклякнувши.

«Ви чули, що сказала супутниця пана Наофумі?»
«Ага, це ж звучало... як у злодійки»
«Тепер зрозуміло?»
«Ні, ну припустимо, ми побачили, як супутниця Наофумі щось краде. І що з того? Ну... мені його шкода, і я готовий сказати, хто злодій, але...»

А, так, на цьому етапі це виглядає лише як те, що Батько став жертвою крадіжки.
Реакція на кшталт "ну то йдіть заявіть у поліцію".
О? Іцукі має дуже сер серйозний вираз обличчя — схоже, його почуття справедливості вийшло з-під контролю.

«До допиту ще не час»
«Чому?! Вона ж злодійка! Це злочин! Спіймаймо її на гарячому!»
«Це неможливо. Вона — принцеса цієї країни, а завтра Нао— Наофумі звинуватять у зґвалтуванні й повезуть до замку»
«Що?!»
«За цим стоїть вона. Жертва — жінка, і ця жінка, вдаючи сльози, кричатиме, що її зґвалтували. Як це виглядатиме для тих, хто не знає правди?»

У мене аж рот скривило від цих слів.
Вона — жінка? Вона — свиня!
Рен мовчки замислився.
Хороша ознака.

«Мотоясу, це те, що ти хотів нам показати?»
«Є ще дещо. Щоб це показати, мені потрібно, щоб ви надягли ці плащі й пішли за мною»
«Зрозуміло»
«Але...»
«Іцукі, схоже, в нашій відсутності тут стаються якісь події, і Мотоясу про них знає. Це схоже на виставу, але давай додивимось до кінця. Може, хоч трохи розважимось»
«Навіть ви, Рене... ну гаразд, зрозумів»
«То що далі?»
«Коли я п'ю в таверні, вона приходить із вкраденою кольчугою й дарує її мені. Коли я відмовляюся, вона йде до Іцукі й дарує кольчугу йому»
«Ну й розкриття секретів»
«Дарувати крадене...»

Іцукі аж пересмикнуло від огиди.
Але схоже, він вірить наполовину, а наполовину сумнівається.
Десь у глибині душі він усе ще вірить у свою країну.

«Слухай, а якщо ці докази...»

Я надягнув на Рена та Іцукі плащі, посадив їх у кутку таверни, яку вказав, і замовив їм напої.
Сам я як завжди пив у таверні.
За деякий час червона свиня прийшла, вдаючи, ніби це випадковість.

Скільки це вже разів?
Здається, разів чотири.
Вже набридло до нудоти.
Але зараз — момент істини.

«Хрю-хрю-хрю...»
«Так-так. Ха-ха, звісно»

Я лише час від часу вдавано підтакував.
Свині — огидні створіння, яким для розмови достатньо лише цього.
Вони — дрібні, тупі нижчі істоти, які думають лише про себе й вимагають від співрозмовника лише згоди.
Зрештою червона свиня простягнула мені вкрадену кольчугу.

«М-можна?»
«Хрю-хрю-хрю!»

Стримуючи нудоту від свинячої посмішки, я прийняв кольчугу.
Задоволена червона свиня підвелася.
Пригадую, вона ще скаржилася, що мусить повертатися через якісь обов'язки Батька.
Ніби Батько взагалі має такі обов'язки.

Зрештою червона свиня пішла.
Я теж непомітно покинув таверну.
Рен та Іцукі одразу ж наздогнали мене.

«Докази в нас. А на світанку вона прийде до мого готелю й почне будити мене»
«Неймовірно... це все правда... Що це означає?»
«Чому все відбувається саме так, як ти кажеш? Це якась постановка? Чи розіграш? Ні, скільки б я не думав, не розумію, навіщо тобі показувати нам таке»

Слідом за Іцукі те саме питання поставив і Рен.
Зацікавлені, вони обоє чекали на мою відповідь.
Нарешті настав час усе розповісти.

«Можете не вірити, але я прибув із майбутнього»

Почувши це, Рен знову глибоко замислився, а Іцукі злегка схилив голову набік.
Ось де головний момент.
Минулого разу Батько теж казав, що найважливіше — як переконати Рена та Іцукі.

Усі мої дії досі були спрямовані на те, щоб завоювати їхню довіру.
Принаймні, я зміг вивести їх на етап, коли вони готові мене вислухати.
До речі, цей план запропонував минулого разу Батько.
Хоч і з невеликими похибками, але можна сказати, що він майже повністю вдався.

«Це важко прийняти, але...»
«Якщо хочете, можу поділитися знаннями про майбутнє. Наприклад, у світі Іцукі існують надздібності»
«Що тут такого дивного...»
«Га?!»

Рен застиг із розгубленим виразом обличчя.
На цей момент лише я знав про це.
Природна реакція.

«Іцукі, підтверди. Ці надздібності — це правда?»
«Т-так...»
«Ти комусь розповідав про це після прибуття в цей світ?»
«Ні, не розповідав. Власне, про такі очевидні речі ніхто не розповідає»
«...»
«Ця реакція... невже у світі Рена надздібностей не існує?»
«Ага, не існує. Надздібності бувають хіба що у вигаданих творах»
«О-он воно що...»
«Хоча, якщо називати надздібностями щось на кшталт абсолютного слуху, то можна сказати, що вони є. Але це ж зовсім інше, правда?»
«Так, надздібності здебільшого вроджені, тож набутий абсолютний слух — це не те»

І Рен, і Іцукі змінили вираз обличчя на напружений.
Запала тиша.
Її порушив Рен.

«Іцукі, те, що каже Мотоясу, — майже напевно правда. У Японії, звідки я, надздібностей не існує. І знати про це міг... лише ти. Якби ви з Мотоясу були з одного світу, твоя реакція була б правильною, і ти б не здивувався»
«Справді...»
«Більше того, Мотоясу опанував портальні навички та магію. Якщо він справді з майбутнього, то цілком логічно, що він їх має. І ще — Мотоясу знав, де ми з тобою перебуваємо. Так, це неймовірна історія, але все сходиться. І ще — та жінка»

Рен швидко, захекано промовив це до Іцукі.
Схоже, він повірив.
Ну, вони щойно перенеслися в інший світ, тож у них був ґрунт, щоб сприйняти історію про те, що я прибув із майбутнього.

«Я можу розповісти ще багато. Невже досі не вірите?»
«Тоді чому супутниця пана Наофумі... вона ж принцеса, так? Чому вона так вчинила?»
«Їхня мета — посіяти розбрат між героями. Ця країна вороже ставиться до Героя Щита з релігійних причин... і в них є план: зробити з Наофумі злочинця й зрештою змусити нас його вбити»
«Вороже через релігію?! Тобто вони хочуть, щоб ми вбили пана Наофумі?»
«Зрозуміло. Ми... точніше, Герої Меча, Списа та Лука — релігійні божества для цієї країни. А Наофумі, якого вони вважають демоном, вони хочуть виставити злочинцем і вбити, щоб задовольнити власні бажання»
«Якщо не вірите — подивіться на символ церкви, який видно з площі. Там лише меч, спис і лук»

У певному сенсі це було як пред'явлення доказів.
Рен та Іцукі мали бачити його хоча б раз сьогодні.

«Інший світ, герої, а тепер ще змова й людина з майбутнього. Схоже, справи набувають підозрілого обороту...»

Ніби утверджуючись у своїй здогадці, Рен тихо кивнув.