Труп дракона — батька помічниці... дракон-зомбі почав рухатися.

Батько, помічниця й Кіл дивилися на це видовище з ошелешеними обличчями. Сакура-тян, Юкі-тян та інші перейшли в бойову готовність, нашорошивши пір'я й видаючи попереджувальні звуки. Одного погляду досить, щоб зрозуміти: зараз почнеться бій.

«...Коли я був тут минулого разу, я розповідав про дракона-зомбі, і все сталося саме так, як я казав»
«А... ага...»
«Віндія-тян, заспокойся!»
«Гав!»

Помічниця й монстр вирвалися вперед, не слухаючи застережень Батька.

«Мотоясу-кун!»
«Зрозумів. Цей Мотоясу спалить того дракона так, що й кісток не лишиться!»
«Не про це йдеться! Благаю, не втягни Віндію-тян і Гаеріона-тян у свої витівки!»

Ой? Батько мене відчитав.
Але ж найшвидший спосіб прикінчити того дракона-зомбі одним ударом — це використати потужну магію.

«То я пішов!»
«Тому й кажу — спершу треба зупинити Віндію-тян та інших!»

Батько побіг слідом за помічницею, Кіл рушив за ним, а Сакура-тян обігнала їх.

«Небезпечно!»
«Пусти! Мій батько! Батько шаленіє... я мушу його зупинити!»
«Гав-гав!»

Монстр із тупотом кинувся на дракона-зомбі першим і вчепився в нього зубами.

«Прицільний Спис V!»

Я вклав силу в кидок списа — вперше за довгий час.
Спис, розділившись на безліч копій, пробив основні органи дракона-зомбі й відкинув його.
Але Прицільний Спис не дає вирішального удару.
От халепа, монстр помічниці заважає.

«Я йду»

Юкі-тян побігла вперед.
Пані філоріял та інші теж кинулися вперед і вдарили по дракону-зомбі, який тягнувся до монстра.
Лише від цього відлетіло чимало шматків плоті.
Схоже, дракон-зомбі не такий уже й сильний.
Тоді швидко з цим покінчимо.

«ГЙЯААААА...»

І все ж дракон-зомбі, наче йому байдуже до отриманих ушкоджень, простягав руку до монстра.

«Припини! Батьку!»

Помічницю стримувала Сакура-тян, а Батько, наздогнавши, пригорнув її до себе — і вона все одно кричала на повен голос.

«ҐУРУ...!?»

Тут дракон-зомбі повернув голову в бік помічниці й завмер.
Хм? Щось тут не так.

«Мотоясу-кун, усі! Припиніть атаку!»
«Зрозумів!»

Ми за наказом Батька тимчасово зупинили атаки.

«Годі вже... батьку. Можливо, ти ненавидиш усе, що в тебе відібрало. Але не можна через це завдавати клопоту світові чи іншим людям... годі робити те, чого вже не виправиш! Це дитя — твоя дитина і моя сестра!»
«Гав!»

Помічниця відчайдушно звертається до дракона-зомбі.
Невже дракони зберігають свідомість навіть після смерті?
Це справді надзвичайно витривалі створіння.

Зомбі-філоріял... Чи зміг би я полюбити пані філоріял, яка стала зомбі?
Зогнила, з очима без жодного світла... з пір'ям, що повипадало... зі зламаними кістками й лапами... Чи зміг би я кохати пані філоріял, яка навіть у такому стані намагається боротися?

...І все ж я кохатиму її однаково.
Неодмінно.

«Батьку. Мене тепер захищає Герой Щита, і я багато чого вчуся. Зовнішній світ, як ти й казав, сповнений відкриттів. Ти хвилювався, що колись я вирушу в мандри... але я зараз... я щаслива. Тож, батьку, спочивай спокійно!»
«ҐУ! ҐУРУууууууууууууууууууу!»

Дракон-зомбі блискавично схопив монстра, що був поруч.

«Гав!?»
«Гаеріоне!»
«Мотоясу-кун! Усі!»

За наказом Батька ми рушили всі разом.
Дракон-зомбі розірвав плоть на грудях і вистрілив великим ядром, що червоно сяяло... просто в монстра.

«Гав!»

Монстр вибрався зі схопленої руки дракона-зомбі... і кинувся просто на те ядро.
Зі звуком «хлюп» червоне ядро поглинуло монстра — і спалахнуло сяйвом.

«Щ... що відбувається!?»

Дракон-зомбі, провівши це поглядом, повернув голову — навіть без очей — до помічниці й Батька... і промовив одне:

«Тепер... нарешті... Віндіє... дякую»

І з цими словами розплився, розсипаючись.
По собі лишив лише гнилу рідину та кістки.
Зі спалаху виплив монстр — із заплющеними очима й блаженним виразом.
Згодом те світло ввібралося в монстра й зникло.

«Гав!»

Коли монстр приземлився й обернувся, на його спині були крила — більші, ніж раніше... Він залопотів ними й повернувся до помічниці.

«Він... зрозумів?»
«Батьку...»

Помічниця, здавалося, затулила обличчя руками й витирала сльози.

«Я... обов'язково проживу своє життя і за тебе, батьку. Спостерігай за мною»
«Я думав, що його можна буде перемогти, але, мабуть, такий розвиток подій навіть кращий? Але спершу — Гаеріоне-тян»
«Гав?»
«Ти як?»
«Гав!»

Монстр, наче тільки цього й чекав, почав лащитися до Батька й лизати йому обличчя.

«Ого-го. Спершу треба перевірити стан Гаеріона-тян. Віндіє-тян»
«Угу!»

Батько й помічниця обмацують монстра.
Схоже, паралельно перевіряють і статус.

«Хм... він загалом став сильнішим? Може, те, що я вважав атакою, було спробою лишити Гаеріону-тян останній подарунок...?»
«Крила... стали більші»
«Гав!»

Монстр злетів, пролетів між ніг помічниці й Батька та злетів угору.

«Ого! Ти вже так літаєш?»
«Неймовірно! Скоро станеш як батько!»

Помічниця в захваті розхвалює монстра.

«М-му!»

Сакура-тян, навпаки, невдоволена.

«Батьку, годі вже»
«Га-ав»

Монстр помічниці демонстративно дражнить Сакуру-тян.
Ця поведінка заслуговує на смерть!

«Гаеріоне-тян, заспокойся. Ми зрозуміли, що ти вмієш літати, тож не дражни Сакуру-тян... Спершу треба розібратися з кістками й рідиною від батька Віндії-тян»
«Угу! Гаеріоне!»
«Гав... гяу»

Із цим звуком монстр опустив Батька й помічницю та попрямував до кісток дракона-зомбі.

«Віндіє-тян. Що робимо? Ці кістки...»
«Рідина вже ввібралася в землю... а кістки...»
«Гяу!»

Монстр помічниці по черзі стукає лапою то по кістках, то по щиту Батька.
Хм? Цей звук мені знайомий.
Здається, Гаеріон із першого світу видавав схожі звуки.
Певно, це пов'язано з тим ядром, що було раніше.

«Так. Тоді, якщо це справді краще — давай так і зробимо»

Помічниця, закінчивши розмову з монстром, звернулася до Батька з проханням.

«Кістки батька — хай ними скористається Герой Щита. Якщо це піде на користь світові»
«Ти справді не проти? Хіба ти не хотіла, щоб він спочив тут?»
«Гаеріон каже, що батькові буде щасливіше стати частиною зброї Героя Щита й спостерігати за нами, ніж самотньо спати тут»

Батько якусь мить дивився помічниці в очі, а тоді мовчки кивнув.

«Зрозуміло. Тоді я скористаюся кістками твого батька»
«Батька... прошу, подбайте про нього»
«Угу. Тож, усі, частину цих кісток я вкладу в щит, а решту вантажимо на воза»
«Зрозумів!»
«Хрю-у...»
«Елено-сан... Не вилазь із воза аж тепер»

Ледача свиня заговорила, клацаючи чимось схожим на рахівницю.
Знову гроші?
Нам уже не бракує коштів.

«Не продамо. Продавати не можна»
«Хрю-у...»
«От же ж... Елено-сан, ти справді лінуєшся в усьому, але до грошей у тебе чуття»

Батько сказав, що фінал усього зіпсовано.

«Радій, Віндіє-тян. Тобі вдалося востаннє поговорити з батьком»
«Угу. Герою Щита... ще раз — прошу, і надалі добре до мене ставитися»

Помічниця низько вклонилася Батькові.
Монстр — разом із нею.

«І з мого боку теж. Тепер Віндія-тян офіційно наша супутниця»
«Так...»

Помічниця відповіла сором'язливо.
Після того ми зібрали кістки дракона-зомбі й завершили обробку туші, що спричиняла мор.
Наостанок, на прохання Батька й помічниці, я магією випалив землю, куди ввібралася гнила плоть.
Усі мовчки дивилися на полум'я, що здіймалося вгору.
Так ми успішно викорінили мор.

Очки добрих справ загону Щита: 30 (10)