Отже, коли Юкі та Ко закінчили перетворення, я доплатив господарю заїзду і провів їх до кімнати.
Трохи грошей коштує, але лишати Юкі та Ко спати в стайні я не можу.

«Розумієте, що робити?»
«Звісно!»
«Ага!»

Вдаємо, що спимо, і так само запускаємо портал.
Юкі та Ко вже робили це кілька разів, тож усе розуміють.
Потім ми лягли в ліжко й почали вдавати, що спимо, вовтузячись під ковдрою.
За кілька хвилин я підвівся з ліжка.

«Хр-р-р...»
«От же ж, Ко... Ану, прокидайся»

Юкі з докором похитала Ко, будячи її.
Зробивши так, щоб ліжко виглядало зайнятим, я скористався порталом і перенісся до Сільтвельта.
Краєвид миттю змінився на призамкове місто Сільтвельта.

Сільтвельт — країна напівлюдей, а серед напівлюдей чимало тих, хто веде нічний спосіб життя.
Тож крамниць, які, як у Мелромарку, зачиняються на ніч, тут напрочуд мало.
Звісно, є й такі, що працюють лише вдень, але їх менше, ніж у Мелромарку.
Я знайшов у Сільтвельті крамницю одягу, де було обладнання для перетворення магічної сили на нитки, і зайшов туди.

«Хочу, щоб магічну силу цих дівчат перетворили на нитки»
«Е-ем, так...»
«Прошу вас!»
«Прошу-у!»

Продавець-напівлюдина спершу здивовано глянув на мене — людину, що привела дівчат, — але, побачивши бадьорих Юкі та Ко, відповів згодою.
Коли вони перетворилися на Бофун і пані філоріял, продавець трохи здивувався, але нічого страшного.

Як і личить батьківщині цієї справи, перетворення магічної сили на нитки коштувало недорого.
Тепер лишилося зробити з них тканину.
Не те щоб я був Батьком, але варто знайти скупника й роздобути трохи грошей на дорогу.

...Якщо подумати, то в гільдії шукачів пригод у Сільтвельті можна вдавати звичайного шукача й заробити грошей, хіба ні?
Так, чом би й ні. Можна заразом і цим зайнятися.

Але цього разу найважливіше — одяг для Юкі та Ко.
Щойно отримавши нитки, я пропустив їх через верстат, що робить тканину.
Це не займе багато часу, але щоб пошити з тканини одяг, доведеться чекати до ранку...

Втім, часу в нас доволі.
Є в мене й план, який я обмірковую під час мандрівного торгу, тож можу зайнятися ним і тоді.
Отримавши тканину, ми зразу повернулися до заїзду в селі Мелромарку.

«Фу-ух... Ко хоче спати-і...»
«Можете спокійно лягати»
«А хіба ви не спатимете, Мотоясу-са...? Ф-фа-а...»
«Спатиму. Але спершу хочу пошити вам одяг хоча б до етапу тимчасового зшивання»
«А можна ми подивимось?»
«Звісно»

Поки я тихенько шив одяг для Юкі та Ко, вони обоє вже тихо сопіли в ліжку.

«М-м-м...»

Від кількох днів полювання я трохи втомився.
Шиття одягу — звична для мене справа, але, мабуть, варто зупинитися й лягти спати.
Я приміряв на сплячих Юкі та Ко тимчасово зшитий одяг.

Так. Юкі та Ко він пасує ідеально.
Цей Мотоясу визначає розмір пані філоріял з одного погляду.
Подумавши так, я ліг спати в одне ліжко з Юкі та Ко.

Тієї ночі мені снився веселий сон, у якому я знову зустрів Філоньку.
Батько теж лагідно всміхався мені.
Заради Філоньки й Батька я піду і у вогонь, і у воду, куди завгодно.
Я відчував легку невідповідність із реальністю, але то був дуже приємний сон.

Наступного дня.
Сьогодні зустрічі з Батьком не заплановано.
Але якщо добре подумати, то саме сьогодні Сакура має стати ангелом...
Чи все буде гаразд?
Ну, з Батьком на чолі, гадаю, проблем не буде.

«Мотоясу-са... пане, що робимо сьогодні?»

Ми полюємо вночі, але, знаєте... від цих обхідних маневрів у мене трохи накопичується стрес.
Причина в тому, що я не можу показати, наскільки насправді сильні наші сили.
Мені вже кортить просто вбити Покидька, Червону Свиню та Верховного Жерця.
Можна було б підіслати вбивць, як із тим копченим, але тоді в багатьох аспектах усе відрізнятиметься від першого світу.
...І що мені робити з цим стресом?

«Влаштуємо перевал»
«Кітамуро, а що таке "перевал"?»
«Це коли спускаєшся гірською дорогою?»

Ко схилила голову набік.
Юкі теж.
За значенням Юкі має рацію.
Але я маю на увазі зовсім інший перевал.

«"Перевал" — це коли пані філоріял влаштовують перегони на гірській дорозі»
«О-о-о... Можна бігти на повну!?»
«Звісно»

Очі Ко засяяли.
Юкі, вдаючи, що це непристойно — мовляв, треба тримати гідність, — усе одно нетерпляче совалася.
Пані філоріял узагалі люблять бігати.

Це чудовий спосіб зняти стрес.
А ще рух підтримує тіло здоровим.
Що ж до мене, то стрес зникає просто від перевалу на спині пані філоріял.

«Як пощастить, можемо навіть на розбійників натрапити. Відіб'ємося й заберемо в них візок зі схованки — два зайці одним пострілом»
«А розбійники смачні?»
«Їсти їх не можна»

Батько казав, що не можна.
Особисто я вважаю, що злочинців можна хіба що на пташиний бенкет віддати.
Але я не хочу, щоб пані філоріял їли щось дивне, тож розбійників я їм не даватиму.

«Ко от... бачила, як хвостик Кіру-куна перед самим носом махає, і подумала, що він, мабуть, дуже смачний»

Ко пробурмотіла з мрійливим обличчям.
Хм... її цікавить хвіст того пса?
До речі, Філонька теж часто проводжала поглядом хвіст старшої сестри.

Якось, коли Батька не було поруч, вона спитала: «Я вже давно думаю, але хвіст у старшої сестри Рафталії такий кругленький і смачненький. Можна я відкушу?» — а старша сестра, всміхаючись і тиснучи на неї поглядом, відповіла: «Можна, але тоді я попрошу пана Наофумі приготувати крильця Філо» — і Філонька заверещала: «Ні-і!»
Наречена теж дивилася на цю сцену зі здивованим виглядом.

«Певно, якби ти так зробила, Батько б на тебе розгнівався»
«Та-ак... Шкода-а»
«Сьогодні відпочиваємо на повну!»
«Ура-а!»

Пошуки Філоньки... ні, не те щоб я її шукав, але одяг готовий, і майже все, що я мав зробити, зроблено.
Хіба що роздобути трохи того насіння, яке можна використати для мандрівного торгу.

Наступного ранку.
Завершивши перевал і зачистивши підземелля з тим насінням, я просто з дороги подався до Батька.
Батько зупинився в заїзді в селі Ріют.
Коли я йшов селом, шукаючи його, Батько гукнув мене з вікна заїзду.

«О, Мотоясу! Якраз вчасно! Заходь сюди»

Послухавшись Батька, я зайшов у заїзд і піднявся до його кімнати.

«Учора ми з Кіру й Сакурою збирали лікарські трави, полювали на монстрів у окрузі... але я боявся, що Сакура сумуватиме, тож ми ночували в коморі»

Батько говорить без жодної конкретики.

«Хрю-хрю!»

А Кіру взагалі досі розмовляє свинячою мовою, тож я його не розумію.

«І тут...»
«Вона стала ангелом!»
«Ну, по факту — так! Але... Мотоясу, та дівчинка в тебе за спиною — це ж Юкі?! Я чув про неї, але... вона така маленька»
«Маленька?»

Юкі та Ко майже такого самого зросту, як Філонька.
Ну, більшість пані філоріял, яких я знаю, в ангельській подобі саме такого зросту.
Але, судячи зі слів Батька, Сакура, схоже, була іншою?

«Сакуро! Іди сюди»
«М-м? Що таке?»

Я глянув у бік, звідки лунав голос Сакури.
І там стояла вона — дівчина років сімнадцяти з волоссям кольору сакури, з крилами за спиною... з трохи сонним обличчям ангела.