Наступного ранку.

«Гаряче…»

Я прокинувся, почувши, як Батько стогне крізь сон.
Підвівшись, я побачив, що Юкі та Коу сплять, притулившись до мене.
А де ж Сакура?
Коли я глянув у бік Батька, то побачив, що Сакура лежить на спині у подобі філоріял-королеви й обіймає Батька.

— Батьку, доброго ранку.

Коли я підвівся, Юкі та Коу прокинулись і кліпають очима.

— Доброго ранку, пане Мотоясу.
— Доброго ранку, Кітамуро.

Юкі та інші привітали мене зранку.
Гарний ранок.

— Цікаво, до котрої години вони вчора засиділись.

Вийшовши з ліжка, я дивлюсь на Батька й Сакуру.
Батько крізь сон бурмоче «гаряче, гаряче».

— Хроп… хроп…
— Ох… гаряче…

Згодом Батько прокинувся й, схоже, зрозумів ситуацію.

— С-Сакуро, ти ж мала слухатися наказу Мотоясу…

Підлога рипить, але, сподіваюся, все буде гаразд.

— Ну-у…
— Сакуро! Вже час прокидатись.
— М-м…

Щойно Юкі це сказала, Сакура повільно розплющила очі й, позіхаючи, обійняла Батька ззаду та притулилась щокою.

— Доброго ранку, Наофумі.
— Доброго ранку. Але в такому вигляді ти завдаєш клопоту іншим, тож повернись у подобу янгола.
— У-у… добре…

Сакура, як і наказав Батько, повернулась у подобу янгола.
Слухатися Батька… Це також частина мого виховання як філоріяла.

— Наофумі, так добре?
— Так. Саме так.
— А можна ще раз разом поспати?
— Трохи гаряче… І, до речі, підлога в кімнаті може провалитись, тож тільки коли ночуватимемо просто неба.
— Зрозуміло! Чекаю з нетерпінням!
— Ха-ха-ха, Сакура дуже прив'язалась до Батька.
— Так. Мотоясу сказав захищати Наофумі, тож Сакура старатиметься!

Яка ж віддана душа. Цей Мотоясу аж розчулився до сліз.
Якщо Сакура охороняє Батька — можна не хвилюватись.
Батько вийшов із кімнати й постукав у двері сусідньої.

— Пані Еклер, як самопочуття?

Із цими словами він зайшов усередину.
Я пішов слідом, і щойно зайшов, як Еклер, що спала тихим сном, прокинулась.

— М-м… А, пане Іватані.
— Як ти? Можеш підвестись?
— Проблем… не бачу.

Потім він переводить погляд на посланця зі Сільтвельта та свиню.
Вони теж, схоже, прокинулись і помітили нас.
Але їхні погляди спрямовані не на мене й Батька, а на Юкі та інших.

— Це діти…?
— Це янголи.
— Мотоясу погано пояснює, тож помовч трохи.
— Зрозумів.

Я, за вказівкою Батька, відступив на крок.
Далі — проста робота: мовчати, наче камінь.
Батько поклав руку на плече Сакури й відповідає.

— Ем, ці діти — філоріяли, яких виростив Мотоясу. Якби вони перетворились у цій кімнаті, було б лихо, тож покажу пізніше, але прошу повірити.
— Що!?

Голоси Еклер та інших зірвались від подиву.
Що ж, я їх розумію.
Коли Філонька вперше перетворилась, я теж розгублено витріщився.
А потім — удар, від якого, здавалось, час зупинився… Тепер, озираючись назад, це була доленосна зустріч.
Варто лише згадати — і гострий біль пронизує нижню частину тіла.

— Не заперечую, що важко повірити… але доказ можу показати просто зараз.
— Д-добре.
— Тоді, всі, будь ласка, ще раз відрекомендуйтесь.

За словом Батька Юкі та інші виходять уперед і вклоняються.

— Я — Юкі.
— Коу.
— Сакура.
— Вони ще й розмовляють людською мовою… Суцільні дива…

Еклер говорить неподобства.
Невже вона вважає, що Батько здатен брехати?
ХА-ХА-ХА! Батько не бреше.
Не бреше — але й не всю правду каже.

— Т-тоді почнімо зранкові приготування.

Посланець зі Сільтвельта, вдаючи спокій, хитаючись, рушив з місця.

Після того ми всі разом поснідали.
У таверні, що прилягала до заїжджого двору, замовили безліч страв і з'їли все разом.
Юкі та інші їдять завзято.

— Добре їдять.
— М-м… Порівняно зі стравами, які готує пан Наофумі, трохи поступається. Чи не так, Коу?
— Згодна.
— У Наофумі смачніше!
— Приємно чути, але…
— Витрати на їжу будуть чималі…

Гора замовлених страв зникла за мить.
Ох… Апетит філоріялів аж гріє душу.
Еклер розгублено пробурмотіла.

— У такому разі, можливо, доведеться просити Мотоясу та інших добувати провізію? Якщо вдасться продати матеріали, було б добре.
— Це можливо. Можна продати матеріали, які лежать у возі, скупнику в місті.
— Справді? Тоді продамо перед виїздом і поповнимо дорожні гроші? Я вмію торгуватись.

Пригадую, Батько казав, що заробив чимало торгівлею.
Ті чудові раби з села теж займались торгівлею, і він навчав їх, як продавати дорожче.

— Тоді покладаємось на пана Іватані.
— Так. А, я сам усе вирішив, але Мотоясу, що робитимеш сьогодні? Гадаю, переслідувачі вже скоро з'являться.
— Сьогодні хотів би лишитись тут і підняти рівень Батька. Якщо підняти до 40 і добре підсилитись, жодні вбивці не страшні.
— Зрозуміло. Тоді, щойно роздобудемо гроші, підемо качати рівень.
— Ох…

Обличчя Еклер та інших зблідли.

— Пані Еклер, ви в порядку? Якщо що, можемо піти лише я, Сакура та інші.
— Т-так не можна. Ми ж супроводжуємо пана Іватані, щоб охороняти його.
— Так, але…

Батько хвилюється за Еклер.
Може, її заколисує?

— До всього звикаєш.
— Т-так… мабуть. Якщо не звикну, то в подорожі страждатиму від заколисування постійно.

Посланець зі Сільтвельта переводить погляд то на мене, то на свиню.

— Хрю!
— Цього разу я супроводжую, тож ви, пане Герою Списа…

Я теж спочатку страждав від заколисування.
Але це були щасливі часи з філоріялами.
Тіло само звикло, і заколисувати перестало.
Ох, як же я сумую за тим, щоб знову відчути заколисування у возі, який тягнуть філоріяли.

— Мотоясу, які плани на сьогодні?
— Хочу замовити в місті ткацтво, щоб перетворити на тканину нитки з магії Юкі та інших. А у вільний час — пошукати матеріали для підсилення щита Батька.
— …До виїзду встигнемо домовитись?
— Гадаю, на тканину багато часу не піде…
— Тоді можна зняти мірки з Юкі та інших і пошити одяг.

За наявності вільного часу можна пошити одяг для Юкі та інших.
А якщо так, то чи зможу я придбати матеріали для підсилення зброї Батька?

— Тоді сьогодні Мотоясу шитиме одяг для Сакури та інших? Можна також замовити в крамниці одягу… чи ательє?
— Що ви таке кажете? Звісно ж, одяг шитиму я.

Шити одяг для філоріялів — справа мого життя.
Без цього я не зможу виявити свою любов.
Щоб найдосконаліша раса — філоріяли — носила одяг, у який я вклав усю свою душу…
Це найвища насолода.

— О-он як. Тоді сьогодні Мотоясу шитиме одяг.
— Зрозумів.

Так визначилась моя робота на сьогодні.
Перетворити нитки, які напряли Юкі та інші, на тканину й пошити одяг.
Перед виїздом зніму мірки з Юкі та інших.
До речі, оскільки нитки створені з магії, виявилось, що пошитий одяг певною мірою підлаштовується під розмір.

— Ще трохи!
— Г-гх… зрозумів. Більше не можу підняти!
— Продано!

Батько в крамниці скупника вів торг за підвищення ціни.
Ця територія вже не під юрисдикцією Мелромарка, тут також ведуть торгівлю зі Сільтвельтом.
Посланець зі Сільтвельта теж долучився до оцінки ринкової ціни… і розгорілася спекотна битва за ціну викупу.
Очі Батька якось дивно блищать.

— Пан Іватані — дивовижний. Підняв ціну вдвічі від ринкової.
— Відчуваю, що міг би ще трохи підняти, якби наполягав, але шкода часу. Натомість домовився, що вони продадуть мені матеріали, потрібні для підсилення, тож… фактично вигода не така вже й велика.
— Отже, Герой має вміти все.
— Ні, просто мені це подобається. Я б і не знав ринкових цін, якби мені не підказали.
— Наофумі — молодець!

Еклер вихваляє Батька.
Так-так, звісно.
Батько — людина з чудовим чуттям на гроші.

Справді, у тому селі рабів він уладнав усі питання з харчами та роботою для філоріялів, яких я приводив.
Тоді я думав сам покривати витрати на їжу матеріалами та провізією, здобутими з переможених монстрів, але зрозумів, що якщо покластися на Батька — всі проблеми вирішуються самі.

— Гадаю, знайдуться охочі придбати те, що продав Герой Щита, тож той скупник зробив непогану угоду.
— Схоже на те. Він і сам не виглядав надто незадоволеним, тож я й підняв ціну. Вийшла приємна угода, де виграли обидві сторони.
— В іншому світі без уміння торгувати не вижити. Це незнайомий мені світ.
— Та не зовсім так. Я… ем, ти не знаєш ігор. Просто мені подобалося займатися таким.
— Хм… Судячи з усього, що я бачив, пан Іватані вміє підтримувати людей.
— Хіба… що? Я, до речі, чимало й привласнюю. Постійно покладаюсь на Мотоясу та Сакуру, і мені прикро, що можу лише таке.
— Скромність іноді звучить як глузування, пане Іватані. У будь-якому разі, здається, я почав розуміти, що таке Герой Щита.

Еклер чомусь задоволено киває.
Зі спогадів про майбутнє, Еклер, здається, охоче наслідувала Батька.
Гарне ставлення.

— Саме так! Батько також чудово вмів оббирати розбійників до нитки!