— Ооо…
Сповнені захвату голоси, повернули мене до тями. Обернувшись, я побачив чолов’яг у мантіях, що здивовано на нас дивилися.
— Що сталося?
У напрямку голосу, на який я обернувся, були троє чоловіків, які здавалося опинилися в тій же ситуації, що і я.
Схиливши голову, я гадав, що це може означати.
Щойно я був у бібліотеці, то чому?.. Ні, найперше, де я зараз?
Довкола були кам’яні стіни. Це цегляна будівля? У всякому разі я її не впізнаю. Але це точно не бібліотека.
Піді мною був вівтар з геометричними візерунками, наче розфарбований флуоресцентною фарбою. Чимось нагадує магічне коло з фентезійних історій.
Усі ми знаходилися на вівтарі.
Так… І чому в мене у руках щит? Він був неймовірно легким, але цупко тримався на руці. Не маючи гадки, чому той у мене в руці, я спробував його опустити на землю, та не зміг.
— Де ми зараз? – спитав хлопчина з мечем у чоловіків у мантіях, поки я намагався зрозуміти, що коїться.
— Панове Герої, просимо, врятуйте наш світ!
— Що?????? – вигукнули ми одночасно.
— Що взагалі відбувається?
Дивне прохання. Здається, такі бувають у веброманах.
— Складно пояснити, але щоб вам було ясно, то ми прикликали вас, Героїв, за допомогою стародавнього ритуалу.
— Прикликали…
Тобто… таке існує. Відчуваю, що це всього лиш чийсь злий жарт, проте краще почекати на пояснення. Навіть якщо мене обманюють, краще вдавати дурня.
Мені подобаються такі історії.
— Наш світ на межі загибелі. Панове Герої, просимо, надайте нам свою силу.
Чоловіки у мантіях безмовно схилили перед нами голови.
— Тоді… Можете спочатку усе…
— Відмовляюся.
— Згоден з тобою.
— Ми можемо повернутися у наш світ? Тоді й поговоримо.
Поки я намагався щось сказати, інші троє мене перебили на півслові.
Га? Це вони так відповіли тим, хто так несамовито схилив перед ними голови? Може, спочатку варто повністю їх вислухати, і вже потім давати відповідь?
Коли я спрямував погляд на тих трьох, вони почали дивитися у мою сторону.
І що це ви посмішки ховаєте, хлопці? Я розумію, що ви дещо збуджені. По факту ви дуже раді цій миті. Все ж таки здійснилася, напевно, ваша мрія про перенесення в інший світ… Яке ж це кліше. Але, певно, тому й варто діяти як вони.
Хлопець з мечем, схожий на учня старшої школи, направив свій клинок у сторону чоловіків у мантіях.
— Навіть якщо ми приведемо світ до миру і ви повернете нас у наш світ, це ж буде просто безкоштовна праця.
Хлопець з луком, який теж дивився на чолов’яг, не міг із ним не погодитися.
[/et_pb_text][et_pb_image src=”https://shield-team.site/wp-content/uploads/2024/08/004.avif” _builder_version=”4.27.0″ _module_preset=”default” theme_builder_area=”post_content” title_text=”004″ custom_padding=”30px||30px||false|false” hover_enabled=”0″ sticky_enabled=”0″][/et_pb_image][et_pb_text _builder_version=”4.27.0″ _module_preset=”default” text_font=”|300|||||||” text_font_size=”24px” text_orientation=”justified” hover_enabled=”0″ global_colors_info=”{}” theme_builder_area=”post_content” sticky_enabled=”0″]
— І наскільки ви будете готові до наших намірів? Залежно від вашої відповіді, ми можемо стати ворогами цього світу.
Ось воно. Вони перевіряють, яке у них становище і вимагають винагороди.
Наскільки б сильними вони не були, я вже відчуваю, що програв.
– Що ж, найперше ми хочемо, щоб ви зустрілися з Королем. З ним і можете обговорити винагороду.
Представник чолов’яг у мантіях відчинив двері і вказав дорогу.
— Нічого не вдієш.
— Еге ж.
— Неважливо з ким ляси точити.
Троє хлопців рушили до короля. І я слідом за ними, аби не відстати. Ми пройшли крізь темну кімнату і йшли кам’яним коридором.
Що це?.. Тутешнє повітря таке… Смачне. Це єдиний опис на який мені вистачило словникового запасу. Від вигляду з вікна у мене перехопило дух.
Високе небо, вид міста наче змальований із брошур краєвиду європейських міст… Проте в мене не було зайвого часу на оглядини міста, тому я продовжив рух коридором і вже незабаром опинився у тронному залі.
— О, то це і є легендарні Четверо Священних Героїв?
Владний старий, що сидів на троні, бурмотів собі під ніс, оцінюючи кожного з нас. Перше враження не найкраще. Мені просто не подобаються ті, хто наче ладен тебе з’їсти.
— Я король цієї країни – Орткрей Мелромарк XXXII. Панове Герої, підніміть свої голови.
«Ми і не опускали!» – ледь стримався я, щоб цього не вигукнути. Все ж він король, і вищий за статусом.
— Гаразд, спочатку варто вам роз’яснити ситуацію. Ця країна, як і весь світ постала перед загрозою винищення.
Сюжет класичний, як і очікувалося.
— Якщо ви прикликали Героїв з іншого світу, то на те, мабуть, є причини.
— Згоден.
Розповідь Короля зводилася до наступного:
Існує пророцтво про кінець світу. Незабаром одна за одною світ ударять хтозна-скільки хвиль. І якщо не відбити хвилі катастроф, світ загине.
Нині якраз той рік, коли має здійснитися пророцтво. За пророцтвом з давнього інструмента під назвою “Пісковий Годинник Епохи Драконів” почне сипатися пісок.
Цей Пісковий Годинник Епохи Драконів передбачає хвилі за місяць до їхнього початку. Згідно з легендою, після кожної хвилі маємо місяць на підготовку до наступної.
Спочатку жителі цієї країни легковажили пророцтвом. Але коли вперше висипався весь пісок у Пісковому Годиннику Епохи Драконів – сталося лихо.
У цій країні – Мелромарку, із тріщини в просторі з’явилося достолиха жахливих монстрів.
Тоді шукачам пригод укупі з лицарями вдалося їх знищити, проте наступні хвилі повинні бути небезпечнішими.
Такими темпами катастрофу не зупинити. Тому лідери країн за легендами прикликали Героїв. Ось як нам розповіли.
До слова, причина чому ми розуміємо їхню мову, ймовірно, полягає у якомусь вмінні Легендарної зброї.
— Ми вас зрозуміли. Тобто через прикликання ми повинні задурно на вас працювати?
— Яка зручна історія.
— Погоджуюся. Це зветься егоїзмом. Якщо світ повинен загинути, то нехай і гине. Для нас це не має значення.
По тому, як ви посміхалися раніше, я зрозумів, що всередині ви насправді дуже цьому раді.
Що ж, я з вами.
— Ми не зобов’язані вам допомагати. Буде неприємно, якщо ми задаром приведемо світ до миру, і просто отримаємо у відповідь “До побачення”. Можна дізнатися, чи є спосіб повернутися додому? Як вам такий варіант?
— Гм… – глянув Король на своїх підданих.
— Звісно ж, ми планували вас щедро нагородити, Панове Герої.
Усі Герої, в тому числі і я, стиснули кулаки.
Чудово! Перший крок переговорів подолано!
— Ми також підготували вам грошову винагороду. Бажаємо, аби ви захищали наш світ, і тому створимо усі необхідні вам умови.
— Так… Ну, якщо обіцяєте, тоді жодних проблем.
Не думайте, що ви нас приручили. Ми продовжуватимемо співпрацювати, поки не станемо ворогами.
— Погоджуюся…
— Еге ж.
Навіщо завжди дивитися на усіх зверхньо? Якщо станемо ворогами цього королівства, то гірше буде лише нам.
Ну, якщо ми не подбаємо про це зараз, то потім можуть виникнути проблеми.
— Отже, Герої. Назвіть свої імена.
Тепер я зрозумів. Ця мить хіба не схожа на ту з книжки, як її там… Книга про Чотири Священні Зброї?
Меч, спис, лук та щит. між Героями є щось спільне. Може, ми потрапили у світ книги?
Поки я над тим роздумував, підійшов хлопчина з Мечем і почав представлятися:
— Мене звати Амакі Рен. Мені 16 років, вчуся у старшій школі.
Герой Меча – Амакі Рен. Його зовнішність найкраще описати словами вельми вдатна. Вродливе лице, невеликий зріст – близько 160 см. Зовнішність така, що його легко спутати з дівчиною, якщо відповідно одягнути. Волосся коротке, світло-коричневого кольору.
Має білу шкіру та розкосі очі, які надають йому відчуття крутості. Схожий на стрункого фехтувальника.
— Гаразд, моя черга. Я – Кітамура Мотоясу, мені 21 рік і я студент університету.
Герой Списа – Кітамура Мотоясу. Перше враження – легковажний хлопець. За зовнішністю нічим не гірший Рена. Ймовірно має 1-у чи 2-і дівчини. Скидається на те, що має великий досвід у соціальній взаємодії. Його зріст близько 175 сантиментрів. Хоч волосся у нього зібране у хвіст, це не здається недоречним.
Схожий на турботливого старшого брата.
— Моя черга. Мене звати – Кавасумі Іцукі. Я учень старшої школи і мені 17 років.
Герой Лука – Кавасумі Іцукі. За зовнішністю схожий на тихого хлопчика піаніста.
Як би його описати… Дещо нестабільний, але в той же час створює враження силача, хоч і не надто помітний.
Зростом найнижчий серед усіх – близько 155 сантиметрів. У нього кучеряве волосся. Схожий на спокійного молодшого брата.
Усі є японцями. Я б здивувався, якби це було не так.
Ой, зараз я.
— Нарешті моя черга. Я – Іватані Наофумі, мені 20 років і я студент університету.
Король глянув на мене, вишукуючи недоліки, від чого моє тіло вкрилося сиротами.
— Гм. Рен, Мотоясу та Іцукі?
— Ваша величносте, ви забули про мене.
— Так, перепрошую, Пане Наофумі.
Боже, який забудькуватий старий. Так… Хоч я тут і зайвий, але принаймні не забувайте про моє існування.
А тепер, Герої, прошу вас відкрити свій статус, і оцінити характеристики.
— Га?
Який ще статус?
— Ем, і як його відкрити? – стурбовано спитав у Короля Іцукі.
— Гей, хлопці, ви справді нічого не помітили, коли опинилися у цьому світі? – здивовано спитав Рен, дізнавшись, що ми про це й гадки не маємо.
Звідки нам знати! Ото й пика всезнайки.
— Ви не помітили іконки на краю зору?
— Га?
Тепер, коли це сказали. Я дещо зауважив на периферії зору. Тьмяну дивну іконку, яка привертала увагу.
— Спробуй зосередитись на ній.
З легким дзеньком у полі мого зору з’явилася велика панель наче у комп’ютерному браузері.
Іватані Наофумі
Професія: Герой Щита Рв. 1
Спорядження: Малий Щит (Легендарна зброя)
Одяг з потойбічного світу
Навички: відсутні
Магія: відсутня
На панелі є ще купа всього, але я це пропущу. Тобто це і є статус? Що це означає?! Надто це вже схоже на гру.
— 1 рівень… Це трохи турбує.
— Еге ж, гадки не маю як з таким битися.
— Та що ж це?
— Панове Герої, невже у вашому світі такого нема? У нашому ж кожен вміє користуватися магією статусу.
— Серйозно?
Трохи дивно бачити числові характеристики власного тіла.
— Тоді, як нам правильно діяти? Такі характеристики нічого доброго не обіцяють.
— Гм… Я бажаю, аби ви, Панове Герої, вирушили у подорож, щоб вдосконалити власну зброю та стати сильнішими.
— Вдосконалити? Хіба зброя не є сильною відпочатку?
—Ні. Прикликані Герої самі розвивають та поліпшують свою зброю.
— Тоді чому б не використати іншу зброю, поки наша не стане корисною? – висловив думку Мотоясу, крутячи у руках спис.
Теж правильно. Тим паче в мене щит, який навіть не є зброєю, тому вона мені точно знадобиться.
— З цим можемо пізніше розібратися. У всякому разі, як нас і просять, ми повинні зосередитися на самовдосконаленні.
Як це дивовижно, коли тебе прикликають Героєм у інший світ.
Це так схоже на манґу, тож якщо ви отаку, то повинні скористатися цим шансом. Словом, я так схвильований, що це відчуття мене не покидає. Інші, певно, відчувають те саме.
— Ми вчотирьох сформуємо групу?
— Панове Герої, прошу зачекати.
— Га?
Перш ніж ми встигли підготуватися до пригод, нас зупинив міністр.
— Шановні герої повинні зібрати супутників і вирушити в різні подорожі.
— Чому це?
— Перепрошую, у легендах згадується, що легендарна зброя відштовхує собі подібну, і тому якщо Герої не діятимуть поодинці, вони не зможуть зростати.
— Я не зовсім втямив. Тобто, якщо ми діятимемо разом, то не станемо сильнішими.
Гм? Схоже, у розділі «Допомога» є інструкція з використання Легендарної зброї. Здається її усі помітили і тепер проглядають.
Увага! Коли декілька власників Легендарної зброї поруч відбувається реакція. Намагайтеся за нагоди діяти окремо!
— Схоже на правду.
Що це за ігрові пояснення? Ми наче потрапили у світ гри.
Таких реалістичних ігор не буває, ну і люди тут живі, тому це звісно реальність, але, враховуючи систему, враження виникає саме таке.
Інструкція з використання зброї дуже велика, але зараз нема часу на її прочитання.
— Нам треба найняти супутників?
— Я їх вам підберу. Зараз уже пізня година. Панове Герої, краще віддихніть сьогодні, завтра почнеться ваша подорож. До того часу я зберу для вас хороших супутників.
— Вельми вдячний.
— Сенк ю.
Ми висловили свою вдячність кожен по-своєму, і в той день відпочили в кімнаті для гостей, яку нам підготували з ласки короля.