— Сьогодні вирушаємо до північного села. Нікуди не поспішаємо.
Купивши продукти з біорослини у південно-західному селі, ми вирішили поїхати до північного села, де розпочався голод.
— Так, зрозуміла-а…
— Фіро, ти справді усе зрозуміла? Пан Наофумі сказав нікуди не поспішати. – стурбовано запитала Рафталія у Фіро
Це марно. Фіро нікого серйозно не слухає.
У мене погане передчуття с тих пір, коли я купив кишеньковий годинник для Фіро, думаючи що він їй підійде.
— Та-ак…
І в момент, коли Фіро взялась руками за віз…
Я помітив як у Фіро очі стали наче скляними.
І тоді хтось підняв прапор та махнув ним вниз.
— А-а…
Рафталія полетіла прямо у задню частину возу.
Як і очікувалося… Я мимоволі зітхнув.
Колеса крутячись на високій швидкості, гучно стукали, підіймаючи в небо чимало пилу.
Фіро летіла на високій швидкості, а віз сильно трясся. Цікаво, з причепами позаду… усе гаразд?
Про всяк випадок я накрив вантаж та міцно обв’язав його мотузкою.
— Гей, Фіро, можеш хоч трохи сповільнитися?
— А-а… Ми ж так не зможемо зекономити час!
— Нам цього не потрібно, тож можеш сповільнитись.
Торговий віз мчався по дорозі, разом з декількома причепами позаду. Проїхавши місто, ми опинились на скелястій дорозі.
Хоча…. це напевно слід називати гірським перевалом.
Дорога має круті повороти, тож якщо нам не пощастить, ми можемо полетіти вниз.
— Юху-у!
Фіро продовжувала гучно шуміти.
Іноді можна почути скрип коліс, коли вони опиняються на краю обриву.
Рафталія відчайдушно трималася за віз, щоб не вилетіти.
Ну а я… був на водійському місці, тому мені нічого не загрожує. Зрештою саме я тримаю віжки Фіро.
Рафталія теж могла б сидіти спереду, проте с тих пір, коли вона звідти впала, вона боїться там сидіти.
Ще можна було б посадити її на спину Фіро, однак ні.
— О-о…
Коли ми наблизились до спуску, Фіро прийняла людську форму та почала бігти.
С тих пір як Фіро дізналась що легша форма може її прискорити, вона почала активно бігати у людській формі.
Цікаво як вона навчилась дрифтувати возом?
Коли спостерігаєш як прикріплені позаду причепи починають хитатися, то починаєш втрачати почуття реальності. Тож я просто дивився на краєвид, який ніколи не побачиш у гоночній грі.
— П-пане Наофумі! Прошу, накажіть Фіро зупинитися…
— Ти забула яка тоді катастрофа трапилась через це?
Це трапилося після того, як я купив віз для Фіро, щоб пришвидшити наше переміщення між містами та селами, коли я наказав їй зупинитися міткою почвари.
Тоді Фіро різко зупинилась і віз полетів уперед.
У той момент я думав, що загину.
Завдяки моєму щиту я не постраждав, але Рафталія отримала травми. Звісно ж лікування не було безкоштовним.
Хоч завдяки цьому я заробляю гарні гроші на експрес доставці, проте…
— Хах… І як ми до цього дійшли?
— Напевно добре мати звичайного Філоріала…
Іноді я починаю задрити тим, чиї Філоріали нормально тягнуть віз.
Хоча інші Філоріали із задрістю дивляться на Фіро.
Нещодавно вона стала відома як Божественна Птиця, що бігає по Мелромарку. Ця історія відома серед дворян, які намагаються наслідувати нас.
Пам’ятаю що торговець прикрасами казав що Зельтобур, який відомий своїми азартними іграми, теж цим зацікавився.
— М-мм! Ми там можемо зрізати шлях! – з цими словами, Фіро кинулась до обриву.
— Це ж скеля! – закричала Рафталія.
Хах… це відчуття невагомості. Ще секунду назад мене прижимало, а тепер все це здається таким безглуздим…
В пам’яті ожили старі спогади. Скільки вже раз у мене життя пробігло перед очима? Я вже й забув.
Коли ми приземлились, від воза відламалося одне колесо, а Фіро продовжила бігти, покинувши гірський перевал.
Я подивився за причепи ззаду.
Так… Гадки не маю як, але з ними все гаразд.
— Ем-м… Пане Наофумі, може нам краще слід перестати займатись торгівлею?
— Який цікавий збіг. Я теж почав про це думати.
Хоч ми і маємо великі прибутки, але… Скільки ще раз я повинен відчувати страх за своє життя?
Коли ми прибули на місце призначення, Фіро дістала кишеньковий годинник, щоб перевірити час.
— Ага. Я приїхала на 20 хвилин швидше ніж в попередній раз. – радісно промовила вона, приймаючи людську форму… але нам зараз не до цього справа.
Прибулі селяни заплескали, перевіряючи час.
— Вітаю, Пане Святий. Ви побили власний рекорд!
— Ну… Так.
Записи часу переміщень від села до села, були записані на якійсь табличці.
Усе починалося з Фіро… Але схоже вся країна почала брати участь у цих перегонах.
Правил у них ніяких не має. Просто якомога швидше доїдь до місця призначення. До речі, кажуть що Фіро швидша навіть за літаючого дракона.
— Я програв…
Іцукі з товаришами з досадою дивилися на мене. Він був… на коні.
Подивився на Рена. Він сидів на грифоні.
— Наступного разу я не програю. – сказав мені Іцукі та й пішов.
— Вітаю, Пане Святий. В честь вашого нового рекорду, ми купимо товари на 20% дорожче.
Результат хороший, але я не впевнений. Віз уже розвалюється.
— Господарю… Поремонтуйте віз… А ще зробіть колеса ще швидшими. Ось тут трішки нахиліть, а мастило…
Фіро продовжувала засипати мене технічними деталями.
Ти хочеш їхати ще швидше?!
Нещодавно, з нами почала змагатись одна загадкова дівчинка з хвостиками, що обожнює Філоріалів.
Заради чого я б’юся. Чому я був прикликаний у цей світ лише для того, щоб летіти по гірських горах? Хіба ми не маємо готуватись до хвиль?!
Результат: Торгівля процвітає, я постійно зайнятий ремонтом воза, а загадкові перегони стають популярними по всьому світі.