— І так, майбутні звитяжці, виберіть героя якому бажаєте служити, і вирушайте з ним у пригоди.
— А? Це нас будуть вибирати?
Ми цього не очікували.
Якщо добре подумати, краще надати вибір людям, ніж нам, прибульцям з іншого світу, які нічого не розуміють.
Нас вишикували в певному порядку.
Всі добровольці вирушили та стали перед кожним із нас.
Рен – 5 людей.
Мотоясу – 4 людей
Іцукі – 3 людей
Я – 1 людина
Хах, небагато зібралось.
Переді мною стояла дівчинка віком близько 10 років. Її погляд був трішки гострим, а сама вона створювала образ сильної духом дівчини. Її волосся темно-синього кольору було зібране у два хвости, а зодягнена вона була в плаття розшите рюшом.
Можливо вона добре володіє магією, або чимось схожим. Принаймні не бачу, щоб вона була здатна розмахувати тяжким мечем.
— Рада познайомитися, Пане Герою Щита. Моє ім’я Мелті.
— Мелт… тобто чарівнице. Ти справді хочеш допомогти Герою Щита? – запитав король у Мелті з дещо дивним виразом обличчя.
— Необхідний баланс, тому заради безпеки, я також піду разом з ними – підняла руку червоноволоса дівчина, яка спочатку вибрала Мотоясу.
— Ні, не треба.
Мелті схопила мою руку, наче говорячи що не відпустить.
Хах, мою руку схопила дівчина, хоч і мала.
В іншому світі в мене все так швидко покращується. Відтепер я буду називати цю дівчинку “Мелті”[1], і буду щосили про неї піклуватися.
— Але…
— Я хочу залишитися єдиною супутницею пана Героя Щита. Будь ласка, Пане Герою Щита, прошу вас.
Благала мене Мелті з виразом обличчя, наче ось-ось заплаче.
— Ну, гаразд. Якщо ти так сильно просиш.
— Дякую вам!
— Лоліконщик… – промовив Рен.
Я не такий! Мелті сама мене це попросила.
— Кхм… гаразд. І так, Герої. Ось вам кошти на витрати. Тратьте їх обачно.
Ми взяли гроші, та вийшли із замку.
Мені здалося, чи Мелті дуже пильно дивилась на короля?
Та й король сильно про неї хвилювався.
В цей момент, Мелті стала переді мною, та покликала мене до себе, наче зараз розкаже дещо секретне.
— Щось не так?
— Пане Герою Щита, мені необхідно наодинці дещо вам розказати.
— Що?
— Моє справжнє ім’я – Мелті Мелромарк. Мій батько король, з яким ви нещодавно розмовляли.
— Га?!
— Заспокойтесь. І пам’ятайте…
— Що?
— Якщо ви залишитесь у цій країні, вас, Пане Герою Щита, рано чи пізно обов’язково спіймають у пастку.
— Ч-чому?
— В цій країні, Мелромарку, Героя Щита вважають ворогом. Тому, я рекомендую вам якомога швидше вирушити в іншу країну.
Ось воно як. Не дивно, що тутешня атмосфера здавалася мені якоюсь дивною.
Наприклад один солдат був холодним до мене, але для інших трьох Героїв він був привітливим.
— Як добре, що саме зараз я повернулась до батька, тим паче, що моя сестра щось задумала. Тож, давайте якомога швидше вирушимо в дорогу.
— Гаразд, гаразд. Але наскільки ти вмієш воювати? Тебе необхідно захищати?
Щойно я дізнався, що я ворог Мелромарка, то став помічати напругу в повітрі. Сторонні погляди почали викликати у мене занепокоєння.
— Я володію магією. У мене зараз 15 рівень, тобто більший ніж у героїв.
— О-о…
Тепер мені спокійніше.
— Треба негайно покинути країну і зв’язатися з моєю мамою.
— А припаси зі спорядженням?
— Про це не хвилюйся. Візьмемо їх зі складів замку чи моїх збережень.
Таким чином завдяки Мелті, мені удалося уникнути небезпек у цій країні, та відправитись в іншу країну.
Попри свій малий вік, Мелті була дуже навченою дівчиною, яка легко вела перемови.
Схоже всю цю велику мудрість Мелті перейняла у Королеви цієї країни.
— Другий Водяний Різак! [2]
Магічна атака Мелті швидко добила почвар.
За тиждень наших пригод мій рівень зріс до 15, а Мелті – до 20.
— Незабаром ми вже будемо в сусідньому місті.
— Це все лише завдяки тобі, Мелті. Дуже дякую.
— Про що це ти? Наофумі, я просто захистила твої права, коли їх намагались вкрасти.
Спочатку, Мелті називала мене “Пан Герой Щита”, але тепер коли ми здружилися, я попросив її кликати мене просто по імені.
Вона почала додавати «Пан» до мого імені, але я вблагав її називати мене просто на ім’я.
— Коли ми успішно втечемо, мені доведеться з тобою попрощатися, Мелті…
Це звісно сумно, але вона – принцеса.
— Ну… якщо… Наофумі цього хоче… то можна попросити мою маму.
Відповівши, Мелті почервоніла.
Хо-хо-хо, може вона в мене закохалась?
Може це надто самовпевнено, але я радий цьому. Я буду захищати її ціною свого життя.
— Ох, точно. Мелті, якщо королева дозволить нам і надалі разом подорожувати, то що б ти хотіла в якості подарунка?
Цей подарунок буде символом моєї вдячності дівчинці, що разом зі мною відправилась у цю небезпечну подорож.
— Ну… тоді Наофумі давай купимо почвару, на ім’я Філоріал з якою ми будемо подорожувати, бо вдвох їхати скучно.
— Гаразд! З більшою групою подорожувати веселіше!
Результат – Мелті стала менш інфантильною та грубою, а Наофумі розбудив у собі лоліконщика.
Примітки:
[1] – В оригіналі, Наофумі в цій історії застосовував до Мелті гонорифік “-чян”.
[2] – В оригіналі «Цвайт Аква Слеш», де “Цвайт” значить другий з німецької.