Подорожуючи до Сільтвельта, ми вирішили переночувати просто неба.
Була ідея скористатись порталом і повернутися до міста, але через ризики бути знайденими Церквою Трьох Героїв, ми вирішили залишитися у полі.
— Гм-м…
Батько довго роздумував перед продуктами, що ми принесли.
— Що б сьогодні приготувати? Думаю усім вже набридло просте смажене м’ясо.
— Пане Іватані, хіба тут є про що хвилюватися? Табір це місце де вистачає і звичайного хліба з в’яленим м’ясом.
Сказала Еклєр, намагаючись заспокоїти батька, а посланці Сільтвельта кивали у знак згоди.
— Дякую вам, але це єдине, чим я можу віддячити вам за те що захищали мене.
О-о… Як і очікувалося від батька. Він дуже добрий, і віддячує добром на добро. Треба брати з нього приклад!
— Є якісь побажання?
— Було б чудово сьогодні поїсти вермішель! – промовив я перше що спало на думку, бо Еклєр з іншими соромилися казати.
— Гаразд. Тоді приготуємо це.
— Вермішель? У нас хіба є для неї інгредієнти? Це ж те, що ми бачили у місті, так?
— Та усе гаразд. У нас є овоч схожий на картоплю, яку знайшла Сакура з іншими. – Батько показав пальцем на овоч схожий на картоплю.
Пізніше він нарізав овочі та скинув їх варити у каструлю.
— Коли воно звариться, треба додати сік липкої рослини та перемішати. Коли воно стане густим необхідно розкотити, зробити вилкою текстуру та порізати на невеликі шматочки. А тоді, знову зварити…
У перервах між приготуванням вермішелі, батько робив соус на сковорідці.
— Гм… Я також досить добре володію кулінарним мистецтвом, навіть Рен з Іцукі казали що куховарю я непогано. Може тому я і здогадуюся, що саме зараз готує батько.
— Це ж ньокі, так?
— Вірно, але оскільки інгредієнти та метод приготування відрізняються, це скоріш псевдо ньокі. Ось… Готово. Їжте, якщо хочете.
— Ого-о! Смакота-а!
Сакура побачила їжу зроблену батьком, і відразу ж почала їсти. Слідом за нею, приєдналась і Еклєр з іншими.
— Смачно. Спочатку я подумала, що це вермішель, але це дуже схоже на макарони, які у минулому поширили Герої.
— Гм… Я старався більше відтворити зовнішній вигляд. Знайома з кулінарією людина сказала б, що це скоріш з розряду “картопляних мочі”.
— Зробити подібне з таких інгредієнтів… Ви справді Герой Щита.
І посланці з Сільтвельта, разом з Еклєр, почали молитися на батька.
— Зупиніться! Ви точно не перегинаєте палицю? Давайте їжте, поки не охололо!
Коли батько на них дивився, то мав дуже стурбований вигляд.