— І так, майбутні звитяжці, виберіть героя якому служитимете, і вирушайте з ним у пригоди. — А? Це нас будуть вибирати? Ми цього не очікували. Але якщо добре подумати, краще надати вибір людям, ніж прибульцям з іншого світу, які нічого не розуміють. Нас вишикували в певному порядку. Всі добровольці рушили та стали перед кожним із нас. Рен – 5 людей. Мотоясу – 4 людей Іцукі – 3 людей Я – 1 людина Хах, небагато зібралось. Переді мною стояла дівчинка віком близько 10 років. Її погляд був дещо гострим, а сама вона створювала образ сильної духом дівчини. Її волосся темно-синього кольору було зібране у два хвости, а зодягнена вона була в плаття розшите рюшом. Можливо вона добре володіє магією, або чимось схожим. Принаймні не бачу, щоб вона була здатна розмахувати тяжким мечем. — Рада познайомитися, Пане Герою Щита. Моє ім’я Мелті. — Мелт… тобто чарівнице. Ти справді хочеш допомогти Герою Щита? – запитав король у Мелті з дещо дивним виразом обличчя. — Необхідний баланс, тому заради безпеки, я також піду разом з ними – підняла руку червоноволоса дівчина, яка спочатку вибрала Мотоясу. — Ні, не треба. Мелті схопила мою руку, наче говорячи що не відпустить. Хах, мою руку схопила дівчина, хоч і мала. В іншому світі в мене все так швидко покращується. Відтепер я буду називати цю дівчинку “Мелонькою”, і буду щосили про неї піклуватися. — Але… — Я хочу залишитися єдиною супутницею пана Героя Щита. Будь ласка, Пане Герою Щита, прошу вас. Благала мене Мелонька з виразом обличчя, наче ось-ось заплаче. — Ну, гаразд. Якщо ти так сильно просиш. — Дякую вам! — Лоліконщик… – промовив Рен. Я не такий! Мелонька сама мене це попросила. — Кхм… гаразд. І так, Герої. Ось вам кошти на витрати. Витрачайте їх обачно. Ми взяли гроші, та вийшли із замку. Мені здалося, чи Мелонька дуже пильно дивилась на короля? Та й король сильно про неї хвилювався. В цей момент, Мелонька стала переді мною, та покликала мене до себе, наче зараз розкаже дещо секретне. — Щось не так? — Пане Герою Щита, мені необхідно наодинці дещо вам розказати. — Що? — Моє справжнє ім’я – Мелті Мелромарк. Мій батько король, з яким ви нещодавно розмовляли. — Га?! — Заспокойтесь. І пам’ятайте… — Так? — Якщо ви залишитесь у цій країні, вас, Пане Героє Щита, рано чи пізно обов’язково спіймають у пастку. — Ч-чому? — В цій країні, Мелромарку, Героя Щита вважають ворогом. Тому, я рекомендую вам якомога швидше вирушити в іншу країну. Ось воно як. Не дивно, що тутешня атмосфера здавалася мені якоюсь дивною. Наприклад один солдат був холодним до мене, але для інших трьох Героїв він був привітливим. — Як добре, що саме зараз я повернулась до батька, тим паче, що моя сестра щось задумала. Тож, давайте якомога швидше вирушимо в дорогу. — Гаразд, гаразд. Але наскільки ти вмієш воювати? Тебе необхідно захищати? Щойно я дізнався, що я ворог Мелромарка, то став помічати напругу в повітрі. Сторонні погляди почали викликати у мене занепокоєння. — Я володію магією. У мене зараз 15 рівень, тобто більший ніж у героїв. — О-о… Тепер мені спокійніше. — Треба негайно покинути країну і зв’язатися з моєю мамою. — А припаси зі спорядженням? — Про це не хвилюйся. Візьмемо їх зі складів замку чи моїх збережень. Таким чином завдяки Мелоньці, мені удалося уникнути небезпек у цій країні, та відправитись в іншу країну. Попри свій малий вік, Мелонька була дуже навченою дівчиною, яка легко вела перемови. Схоже всю цю велику мудрість Мелонька перейняла у Королеви цієї країни. — Цвайт Аква Слеш! Магічна атака Мелонька швидко добила почвар. За тиждень наших пригод мій рівень зріс до 15, а Мелоньки – до 20. — Незабаром ми вже будемо в сусідньому місті. — Це все лише завдяки тобі, Мелонько. Дуже дякую. — Про що це ти? Наофумі, я просто захистила твої права, коли їх намагались вкрасти. Спочатку, Мелонька кликала мене “Пан Герой Щита”, але тепер коли ми здружилися, я попросив її кликати мене просто на ім'я. Вона почала додавати «Пан» до мого імені, але я вблагав її називати мене просто на ім’я. — Коли ми успішно втечемо, мені доведеться з тобою попрощатися, Мелонько… Це звісно сумно, але вона – принцеса. — Ну… якщо… Наофумі цього хоче… то можна попросити мою маму. Відповівши, Мелті почервоніла. Хо-хо-хо, може вона в мене закохалась? Може це надто самовпевнено, але я радий цьому. Я буду захищати її ціною свого життя. — Ох, точно. Мелонько, якщо королева дозволить нам і надалі разом подорожувати, то що б ти хотіла в якості подарунка? Цей подарунок буде символом моєї вдячності дівчинці, що разом зі мною відправилась у цю небезпечну подорож. — Ну… тоді Наофумі давай купимо монстра Філоріяла з якою ми будемо подорожувати, бо вдвох їхати скучно. — Гаразд! З більшою групою подорожувати веселіше! Результат – Мелті стала менш інфантильною та грубою, а Наофумі розбудив у собі лоліконщика.