Ми були на шляху до Шілдвельту. По дорозі на нас постійно нападали вбивці, відправлені Церквою Трьох Героїв. Паралельно ми билися з монстрами, через що подорож була складнішою ніж очікувалося. Якось, під час цих подій, батько вийшов з воза, та почав щось буркотіти собі під ніс. — Скільки вже цих нападів ми пережили… Хоча ми й подорожуємо на північний схід, але чомусь це скоріше схоже на твір “Подорож на Захід” — Подорож на захід… Здається про цю історію розповідали Герої минулого. Еклєр кивнула, здається історія їй була знайома. — Чомусь я не здивований, що цю історію поширили Герої минулого, але мені здається що у Шілдвельті вона не дуже популярна. — Що ж… Ця історія не дуже відома. Зрештою, вона ж про боротьбу між собі подібними… — Окрім персонажа Саньдзана, усі інші були напівлюдьми та звіролюдьми. — Саме так… Але я не можу пригадати, історія ж закінчилася битвою проти звіролюдини бика, чи не так? — Ні, ні, ні. Це лише одна з подій. У фіналі вони дісталися Індії, дістали сутри, та повернулися додому. Ну фінал трохи складніший, тому його зазвичай спрощують. — Звучить доволі знайомо. Я чув від начитаної свині, що перша частина історії розповідає про Свень Вукона, поки його не запечатали. — Гм… Тоді якщо Пан Іватані є монахом якого хотіли вбити, то ми виходить, його супутники? Ну, напевно. Їх трьох теж вважали демонами. — У всякому разі у нас немає Ша Вудзіна? Тоді, як на мене, це ближче до Момотаро. — Мотоясу, у всякому разі, думаю роль Короля Мавп тобі не личить. — Але… Враховуючи манеру поведінки Пана Кітамури та його зброю, йому хіба не личитиме роль Короля Мавп? Чи я єдина так вважаю? Коли Еклєр говорить про це з таким тоном сповненим захоплення, батько починає на мене косо дивитися. — А, ну так… Мотоясу герой списа, і здатен на всяке. Можливо, він дійсно підходить. Починає ставати веселіше. — Ото було б добре, якби існувало магічне коло, що здатне вгамувати Мотоясу… — Думаю його може зупинити лише Пані Філо. Батько чомусь кивнув у знак згоди зі словами Еклєр. — До речі, в нас для цієї історії вже є Чжу Бацзе. — Так, це ж свиня. Ось вона. – сказав Мотоясу, кинувши погляд на свиню напівлюдину, що з напівзакритими очима стежила за нами. — Гаразд. Без Ша Вудзина, історія “Подорож на Захід” неможлива, тому краще порівняємо нашу ситуацію з Момотаро. — Хтось з нас вміє плавати? Гм… Якби тут була сестра, вона б чудово підійшла на цю роль. — А фазанів зіграли б Філоріяли. Проте хто зіграв би собаку? Еклер? Напівлюдина з вовчими вухами вказала на себе, намагаючись щось сказати. — Пане Іватані, чому собака –  я? — Бо ти дуже серйозна, і одна з псів держ… Кхем, забудь. — Якось усе дуже заплутано… Сподіваюся колись барди будуть оповідати історії про подорож Пана Іватані. — Щось мені це не подобається. Ось так і триває наша подорож.