— Пане Наофумі! — Гм? Що трапилось? Після відновлення стертої рабської мітки раба, я зустрів Рафталію у шатрі з монстрами. — Куди вирушимо далі? — Гадки не маю. Я подивився на Рафталію. Якщо так подумати, вона ще маленька дівчинка. Треба віддячити їх за те, що повірила в мене. — Гаразд, давай я пригощу тебе тим дитячим обідом із прапорцем, з того місця, куди ми ходили раніше? — Я не думаю, що варто тринькати гроші. Я вже добре поїла вчора в замку, тому не треба. Гм… попри зовнішності, вона вже розуміє цінність грошей. І в цьому, напевно, винен я. — Тоді куплю тобі іграшку. — Навіщо? — Можеш вважати це моїм подарунком. Рафталіє, я розумію, що ти ставиш місію понад усе, але ти ще дівчинка. Важливо щоб ти теж відповідала… свому віку. — Замість того щоб купляти іграшки, краще відкладімо гроші на гарне спорядження. — Іграшки не настільки дорогі. Я вивчав вуличні прилавки замкового міста у пошуках іграшки, яка могла б сподобатися Рафталії. Іграшки цього світу… здебільшого м’ячики з шарів та рогатки з камінцями. Ще тут є щось схоже на бамбукові вертольотики. Та-ак… о, охаджікі. Дівчатам же ж подобається щось таке? Ні, краще слід взяти якусь м’яку іграшку. А ще краще вдягнути її в милий одяг. Отак я й сам не помітив, як опинився у ательє. — Ласкаво просимо, – звернулася до мене власниці крамниці в окулярах і шарфі. — О, я хотів би вибрати милу сукню для цієї дівчинки. І м’яку іграшку, якщо можливо. — Пане Наофумі? Хіба ви не збиралися купити лише іграшку? — Ой, яка мила дівчинка. І який одяг ви їй хочете придбати? — Якщо можливо, то слід вибрати щось у японському стилі. Чи розуміє вона про “Японський стиль”? Мабуть, ні, тому я вказав кравчині на одяг у стилі готичної лоліти. Це не зовсім японський стиль, але це вбрання теж підійде. — Можна замовити це миле вбрання? — Ем… — Зрозуміла. Матеріал дуже гарний, тому їй чудово підійде. — Пане Наофумі! — Що? — Не витрачайте гроші на розкіш. — Що ти кажеш? Навіщо маленькій дівчинці стримувати свої бажання? Інколи можна й попустувати. — Ха-а… Я дуже довго з кравчинею вибирав Рафталії одяг, який би їй пасував, переодягаючи все підряд, поки не залишився задоволений покупкою. І ще зв’язав їй волосся стрічкою, щоб створити милий образ. Потім я дізнався, де продають м’які іграшки, і купив Рафталії подарунок. — Чудово! Мила сукня та іграшка чудово підкреслюють красу Рафталії! Так, що ще? Одяг мені й теперішній підійде, але я хочу гарну зброю. Ми пішли до збройної крамниці. — О? Це ж хлопчина і… дівчинка? Що трапилося?, — здивовано спитав вуйко зброяр, дивлячись на нас. — Щось сталося? — Чому дівчинка так одягнена? — А, я просто зрозумів, що не можна маленькій дівчинці постійно битися і взагалі не носити гарні сукні. Краса теж важлива, чи не так? — Ви просто даремно тратити гроші на одяг на мене. Не треба так. — Я-Ясно. Що на тебе раптом найшло, хлопче? — Я почув про минуле Рафталію… і зрозумів, що треба зробити – відповів я, дивлячись удалину. — Що? — Тобто? — Я буду твоїм батьком і виховаю з тебе справжню леді. Звісно, насамперед ми маємо пережити хвилі. Але я хочу, щоб ця бідолаха, яка втратила батьків, отримала гідне виховання як леді. Це найкраще, чим я можу віддячити Рафталії за віру в мене. Якщо нам пощастить із яйцем, яке ми сьогодні купили, то монстр із нього допоможе нам перемогти хвилі. Але навіть під час битв я берегтиму Рафталію. — Про що це ви говорите?! — Ти мусиш спочатку переконатися, що тобі нічого не загрожує, а потім добити ворога потужною зброєю! Будемо обережними… підвищуватимемо рівень тільки на кролепірах та яйцях! — Це неефективно! Ми повинні битися більше і з сильнішими монстрами, щоб підняти рівень і дозволити собі краще спорядження! — А якщо тебе поранять? Рафталіє, не соромся ховатися за мною і виживай за будь-яку ціну! — Я не хочу виживати за рахунок Пана Наофумі! — Хлопче. Ти знову втратив клепку. Тоді коли з яйця вилупився Філоріал – середній монстр, я розчарувався і в той же день я обміняв його на кролепіла для Рафталії. Хах, як же мило виглядають дівчатка поруч із маленькими звірятками! Результат: у Наофумі прокинулися батьківські почуття та бажання гіперопіки.