— Це представник раси Нуї, що недовіряє людям. Думаю цей раб ідеально підійде Пану Герою. Гм… Я схрестив руки та задумався. Недовіряє людям… Я подивився на хлопчину з раси Нуї. Він безсумнівно ненавидить як людей, так і весь світ. Який чудовий погляд. Він зараз відчуває те ж саме, що і я. — Так. Я беру цього хлопчину – вказав я пальцем на хлопця з собачими вухами з раси Нуї. — У нього є проблеми з характером. Ніяких проблем? — Я його виховаю. Хіба не для цього, на них є рабська печатка? За моєю вказівкою, підручні работорговця витягнули хлопця з клітки, та наклали на нього рабську печатку. — Ні, не робіть цього! Гх-х-х-ха! Я подивився на хлопця з раси Нуї, який все продовжував противитись. Відтепер, ти будеш відчувати ще більший біль. — Хлопче, як тебе звати? — Та хто тобі це скаже! Гха…. – закричав хлопець, коли з’явилась печать раба. — К-Кіл! Кх… Кх… Кіл, значить? Мені байдуже як його звати, але це необхідно для наказів через печать раба. Після цього я взяв Кіла разом з собою у збройний магазин, де купив йому дешевий кинджал, та показав йому кулю, яка ховалася в мене під плащем. — Ось, проткни його. Спочатку Кіл трохи остовпів, але щойно зрозумів, що відбувається, встромив кинджал у кулю. Бам! Куля миттю лопнула. Гм… Він слухняніший, ніж я думав. — Монстр… Монстр, що атакував село… Так! Я зробив це! – сказав він з незрозумілим для мене захопленням. Ймовірно у нього войовничий характер. Напевно це була вдала покупка. У винагороду, я купив йому дитячий обід у таверні, і він з радістю його з’їв. Щоправда інколи він бурчав на мене, але мені було байдуже. Якось я помітив як Кіл пильно дивився на м’ячики зроблені зі шкур куль. Хочеш його? Не довго думаючи, я купив один м’яч. — Ось – кинув я Кілу куплений м’яч. — А? — Не хочеш? — Н-Ні. Я не це мав на увазі. — Тоді просто бери. Кіл йшов за мною чи то з незадоволеним, чи просто дивним виразом обличчя. Після цього залишилися переночувати в одному готелі. — Гей, старший братику Щита. — Називай мене господарем. “Серйозно, я тобі не добрий старший брат” – подумав я, але Кіл кинув на мене незадоволений погляд. — Нехай буде по-твоєму. — Ага! Братику, послухай! – Кіл взяв м’яч, подивився на мене сяючими очима та замахав хвостом наче пес. — Кинь мені м’яч! Я його спіймаю! Він й справді пес? — Так, гаразд. Я тебе зрозумів. Як же це клопітно. Я взяв м’яч у Кіла, та кинув його через вікно. М’яч вилетів, та покотився по вулиці. — Ура! Збуджений Кіл побіг сходами готелю, переслідуючи м’яч. Після цього він повернувся весь подертий після битви з якимись хлопчиськами. Енергійний хлопець… — Ось, помийся як слід. Коли Кіл повернувся після ігор у багнюці, то я попросив власника готелю набрати гарячої води, щоб його вимити. — Ей, братику… Я не брудний! — Ні, грязний! Якщо так лягнеш спати, замастиш ліжко! Сам Кіл неохоче захотів знімати свій одяг, тому я заставив його це зробити через наказ. — Так, я тебе вимию, тож сиди спокійно… Тільки-но я побачив оголеного Кіла, як втратив дар мови. — Що не так, братику? Чорт побери, Кіл, як ти посміла мене обманювати?! Я лежав на ліжку, ледь стримуючи своє обурення. Сама Кіл у цьому не винна. Це я сам неправильно усе зрозумів. У Кіл немає ні однієї чоловічої штучки, але є дивна думка про те, що вона потім появиться. Що це за ідея така, що ця штука у хлопців виростає пізніше? — Братику… Поки я лежав, Кіл самостійно залізла в моє ліжко. — Спи на іншому ліжку. — Мм… м… У неї вже сонливість? — Хр… Вона вже заснула. Я повернувся до Кіл. Вона лежала схопившись за мій одяг, а вираз її обличчя говорив про її повну довіру до мене. Я не думав, що колись зможу комусь довіритись… Але як можна не довіритись тій, що так легко вирішила спати разом зі мною… — Нічого не вдієш… Попри недовіру до інших, вона легко до мене прив’язалася. Що ж, ми продовжимо разом готуватися до початку хвилі. Чудово, що Кіл настільки войовнича. Результат – Попри душевні травми, Наофумі з Кіл продовжують свій шлях.