— Рафу?! Га? Що зі мною трапилося?! Коли я проснулась, я була на ліжку Пана Наофумі. Я піднялась й оглянулась довкола, але Пана Наофумі не було у кімнаті. В цей момент я звернула увагу на те, що мій погляд був нижчий ніж зазвичай. — Рафуу... Раф-чян є поблизу? Я оглянула кімнату, але її ніде не було. Однак знаючи її, я не сумніваюсь що вона сховала себе магією. Думаючи про це, я протягнула руки й побачили маленькі пухнасті лапи перед собою. Щ-що це?! Зібравши волю у кулак, я взяла розкладне дзеркальце із шафи, щоб подивитися на свій зовнішній вигляд. А там... — Рафуууу?! Саме так, я стала Раф-чян. Спокійно. Глибокий подих. Я не знаю чому це трапилося, але спочатку треба заспокоїтися. Перш за все мені варто поговорити про це з Паном Наофумі. У Раф-чян є чимало того, що подобається Пану Наофумі. Я і сама могла почати радіти тому, що стала Раф-чян. Однак, я не хочу залишатися такою. Пан Наофумі єдиний, хто буде про це жаліти. Чи може обговорити це з іншими Героями? З цими думками я простягнула руки, щоб відкрити двері кімнати... — Рафуу! Раф-чян складно відкривати двері через низький ріст. Підстрибнувши, я покрутила дверну ручку, щоб вийти з кімнати. — О, це ж Раф-чян! — О, Раф-чян. Сьогодні такий гарний день. При виході з будинку Пана Наофумі, я зустріла Імію та Кіла. — Рафу! Рафу! Рафу! "Це терміново. Я чомусь стала Раф-чян." Я зо всіх сил пробую їм це сказати, але вони не розуміють що я пробую їм сказати. Ця ситуація доволі безгузда. Це дуже дивно, але я розумію що вони кажуть. — Що трапилося? Хочеш я тебе погладжу? — Рафу! (Ні, не гладь мене!) — Схоже вона не цього хоче. — Хмм... Не знаю. Може братик знає? Ні, я не думаю що навіть Наофумі-сама зрозуміє що каже Раф-чян. — Думаєш вона хоче нам щось сказати? — Саме так! Може ти братика шукаєш? — Рафу! Саме так! Я маю зустрітися з Паном Наофумі! Можна й з Філо. Вона жахливо пояснює, але вона розуміє слова Раф-чян! — Якщо ти шукаєш братика, то я бачив його у лабораторії Рато. Як чудово. Тільки Філо з Рато зможуть зрозуміти що каже Раф-чян. Я помахала Імії та Кіл та вирушила до лабораторії Рато. Коли я опинилась перед лабораторією, якраз вийшов Пан Наофумі. — Рафу! Рафу! Рафу! Рафу!" (Пане Наофумі! Це я! Я чомусь стала Раф-чян!) — О? Раф-чян. Вже проснулась? – з цими словами, Пан Наофумі погладив мене з виразом обличчя, якого я ніколи не бачила. Це підняло мені настрій. Але зараз не час для цього. — Рафу, Рафу! (Прошу послухайте мене) І коли я подумала, що треба привести Наофумі-саму до того хто розуміє що я кажу, як... — Рафу! — Що не так, Рафталіє? Я втратила дар мови. Якимось чином, моя людська форма наблизилась до Пана Наофумі. — Рафу... — Гм... в сусідньому місті є проблеми які потребують моєї допомоги? Гаразд. – Пан Наофумі повернувся до мене. – Я піду на деякий час. Залишаю село на тебе... — Чому ви це залишаєте це на мене, що стала Раф-чян?! Ні, зачекайте! — Рафу! Рафу! Рафу! — Рафу... – судячи з цієї фрази, та що зараз у людській формі, є саме Раф-чян! Більше того її очі так і випромінюють наглість. Вона наче говорить "Просто стій тут і дивись". — Рафуу! — Так, ходімо. "Прошу, Пане Наофумі. Не покидайте мене!" Я-Я!.. — Га?! Я прокинулась і оглянулась довкола. Ранкове сонце вже освітлювало усю кімнату. — Сон?! – подивившись на руки, я побачила саме свої руки. У сонному стані, я вирушила до їдальні, де Пан Наофумі і був у цей час. Він готував їжу, як і зазвичай. — Підійшовши, я відчула полегшення... — Рафуу. — О, Раф-чян. Доброго ранку. – Раф-чян привітала Пана Наофумі. — Гмм? Ох, ти вже проснулася, Рафталіє? Добрий ранок. Показавши пальцем на Раф-чян, я вигукнула: "Я ніколи не віддам тобі Пана Наофумі". Пан Наофумі з Раф-чян подивились на один одного і тільки нахилили голови. — Рафуу? — ...Про що це ти, Рафталія? Ще не проснулася? — Ні, нічого... Вибачте за метушню. Це був дуже насичений ранок... Більше ніколи не хочу бачити цього кошмару.