— Переможець… Фоллл~! Того дня я переміг у Колізеї, і після слів Судді підняв руку вгору в переможній позі. Звичайному найманцю цих прошей вистачить, щоб декілька днів провести у розкоші, але для мене така сума не дуже велика. — Мало…… Бам… Я мимоволі вдарив рукою по кам’яній стіні. — Кхе, брате, що з тобою? — Га? Ні, нічого такого. Атло, вибач що заставив тебе хвилюватися. — Так, брате. Атла – моя квола молодша сестра, про яку я турбуюся з самого дитинства. Атла сліпа від народження, і має невиліковну хворобу, через яку не в стані навіть піднятися. — Шановний брате, прошу, не вимагай від себе неможливого. Без регулярного вживання ліків вона довго не проживе. Вона моя сестра, яку я бережу як зіницю ока, і яка ніколи не плаче, як би важко їй не було. І щоб купляти їй ліки, я повинен щодня сплачувати все більш зростаючі відсотки. Я би протримався певний час, якби переміг у таємному колізеї, але… роботодавець не дає мені на це дозволу. — Гаразд… я відійду ненадовго. Атло, відпочинь трохи, гаразд? — Так, брате… удачі тобі. Сповнений рішучості в серці, я сьогодні продовжив битися у колізеї. — А… Кх…. Я ледве переміг, і лише чудом не втратив свідомість від болю. Мені надали першу допомогу, але подальше лікування коштуватиме грошей. Невпевненими кроками, я повернувся до виділеної мені в’язниці, де знаходилася Атла… І втратив свідомість. — Ох… —А, брате, ти вже проснувся? Кахи… Кахи… Коли я прийшов до тями… Атла, якій було важко встати, тримала мене на колінах і допомагала мені. — Агх… Стримавши свою біль, я підвівся. — Атло, краще відпочинь, інакше твоє здоров’я погіршиться. Перш ніж я встиг закінчити, Атла спіткнулась. Я тягнуся до неї, але Атла відштовхує мене, і кладе руку мені на груди. — Атло?.. — Брате, прошу, не хвилюйся за мене і зціли своє поранене тіло… Твердо сказала мені Атла, і поклала руку мені на коліно. Зрештою, я розумію що Атла здогадується, чим я займаюся. — Гаразд, але тільки сьогодні. Я лягнув, як і сказала Атла. — Брате… Прошу, якщо мене не стане… Я заснув раніше, ніж дослухав слова Атли. — Га? Мені сьогодні залишитися? Після вчорашнього догляду Атли, її стан різко погіршився. Я вирішив вийти з в’язниці, щоб купити їй хоч декілька краплів ліків на ті гроші, що у мене були, але люди роботодавця, не дали мені цього зробити. Я підбіг до Атли, яка вже почала задихатися. — Атло. — Я в порядку. Прошу… не хвилюйся. Ти точно не в порядку! Треба піти негайно купити ліків! — Ми на місці. А ось і мій роботодавець – работорговець, разом з клієнтом. — Щ-Що треба? Я чесно виконую свою роботу! Навіщо ви тут? Що тобі від нас треба? Чомусь моє серце забилося. Це що? Щойно я побачив людину поруч з работорговцем, як по всьому тілу розлилося дивне відчуття. Не огида, не страх, а… захоплення? Клієнт з работорговцем про щось говорили, а потім зайшли до нашої клітки. — Щ-Що ти збираєшся робити?! — Так, так. Помовч трохи, малечо. — Га?! Я не дитина! Хто ти в біса такий? Що ти зі мною зробив? Клієнт повернувся до Атли. — Що ти робиш з Атлою?! Тоді клієнт дістав… зілля Іґґдрасіля, і дав мені його понюхати. Після цього, все пішло на диво гладко. Мене турбує з якою швидкістю Атла прив’язалася до клієнта. Цей хлопець – мій ворог! Розум і тіло метушаться, наче ворогуючи Тепер цей хлопець став моїм роботодавцем, і я несу Атлу до стійки реєстрації. — Ну… Те, що щойно сталося… Хто такий Пан Наофумі?, – звернулася Атла до работорговця. Точно. Хто він такий? Зілля Іґґдрасіля… як можна так легко віддати щось настільки ефективне? —Ця людина – один з чотирьох легендарних героїв, які захищають світ. Як представник роду Хакуко, ти вже здогадуєшся, який саме Герой, так? — Тобто… Він… Не те, що мені невідомі історії Хакуко. Я просто вважав що це лише казочки. Але, це значить… що він Герой Щита? — Це не має значення… — Атло? — Брате , я… хочу піти за ним. Прошу… йдемо разом. Я ніколи, ніколи, не віддам йому дорогу для мене Атлу! Але я не хочу, щоб Атла мене зненавиділа… Я, я…. — Г-Гаразд. Тоді ходімо. Несучи на спині Атлу, дихання якої дивним чином заспокоїлося, я зробив крок із в’язниці.