«І найголовніше — там написано, що лицарі, які прийдуть потому, заявили, що захищатимуть світ, а потім зникли, і відтоді Хвилі більше не відбуватимуться».

«Але ж вони зараз відбуваються. Якщо це не збігається — то, виходить, це повна фальшивка?»

«Вовк, саме тому її й утилізували, і лишився лише цей один примірник».

«Тобто це просто стара сміттєва книга?»

«Вов-во-ов...»

Ні, стривайте, я згадую. Що ж саме казав Арк?

*«Ті, хто стояв за цим інцидентом, отримали відплату в своєму світі. Хвилі більше не відбуватимуться в цих краях».*
*«Відповідальні намагалися викрутитися, мовляв, вони ні до чого. Невже вони думали, що я не перевірю? Просто диву даюся. Той світ згнив дощенту, на всіх рівнях. З їхнього погляду, я, певно, саме втілення різника».*

Здається, Арк також колись скаржився, що, мовляв, він обіцяв захищати цей світ, але йому за це лише дякували гидотою. Я не знаю, яку саме позицію займала та червона свиня... але моя інтуїція підказує, що в цій книзі написана правда. *«Ти, нечупара, звідки тобі знати?!»* — каже мені Батько з першого світу в моїх спогадах, але моя інтуїція не підводить.

«І все ж — це гордість моєї книгозбірні. Єдиний примірник, що пережив численні війни».

«Ого, у вас і такі книги є».

«Вовк, ця річ пережила зникнення історії».

«Я про це теж чув. Лісія-сан та інші розповідали, що під час великих конфліктів старі документи часто зникають».

«Саме так. Дивним чином, але часто виявляється, що тодішній король чи королева, їхнє оточення або ж ті, хто став Героями, поширювали нові технології, або ж проводили політику "не озиратися в минуле" і знищували документи. Бувало й таке, що країни зникали через виклик демонів».

«А, це, схоже, справа рук тих, хто стояв за Хвилями, — вони нишком усували все, що могло б бути вигідним Героям».

«Про це казали Ґаеріон-сан і Рафмі. З корінними мешканцями, від яких походить мій рід, було так само».

Тобто, зрештою, все зводиться до інтриг тих, хто влаштовував Хвилі.

«І де тут правда, а де вигадка...»

«У домі є ще багато всього. Якщо цікаво — можеш читати будь-коли. Почувайся як удома».

«У певному сенсі, це книжки дому з історією. Але я не такий уже й дослідник... Власне, що мені робити після того, як усе це закінчиться?»

Це Батько питає про життя після Хвиль.

«Вовк, будь ласка, приїжджай до замку Сільдвельт! Герой Щита — надія Сільдвельта!»

«Та годі тобі, хіба не краще спокійно пожити в моєму володінні Сеает? Тут, схоже, буде клопітно».

«Шляхетні з Сільдфрідену теж поводилися так, ніби хочуть, щоб ви приїхали».

Батька розривають на частини. Звісно, він може поїхати й у Фобрей.

«Я подумаю. То... на цьому огляд дому Вовка завершено?»

«Вов-во-ов! У мене ще багато місць, які варто побачити! Тут є й тренувальний майданчик — можна тренуватися всім разом. І, якщо хочеш, замок можна вільно перебудовувати!»

«Це теж звучить цікаво. А з грошима як, усе гаразд?»

Вовк кивнув.

«Із Сільдвельта надійшла чимала допомога. Ремонт також у планах».

«Так і думав».

«І ще... Спадщину Такта перевели в гроші, і компенсацій виплатили багато. Родичі наші на це аж слину пускають, тож доводиться витрачати, щоб вони не дістали».

Ого, яка морока, — співчуває Батько Вовку.

«Хех, я не дам їм втрутитися. Відлупцюю — і замовкнуть».

«Тобто груба сила працює? Ну, нехай це буде твоя майстерність, Вовку».

«Вовк».

Ну, звісно, через те, що він так спритно все влаштовує, про Вовка, певно, й розпускають погані чутки... мовляв, він покинув брата напризволяще й став Героєм Кігтів.

«Але якщо подумати... з огляду на атмосферу рідного краю Вовка... якщо перебудувати замок на готель, це було б доволі стильно?»

«Тобто щось на кшталт замку в жвавому регіоні».

«А-а...»

Від моїх слів Батько видав розгублений звук.

«Щось не так?»

«Ні, твоя думка переконала мене, що моя ідея провалиться, Мотоясу-кун. Так, тепер я точно знаю, що готель у домі Вовка провалиться. З тим місцем не зрівнятися. Як подумаю — воно й справді схоже на туристичну пам'ятку, але саме такого штибу».

Бо там завжди людно. До того ж, якщо ми надто часто гратимемося там у подобі фей, майбутнє цього світу стане схожим на попередній, і ми втратимо простір для маневру.

«Якщо подумати, то й справді схоже».

«Але ж там немає фей-першопрохідців, то яка проблема? Навіть якщо зробити з дому Вовка готель, можна відкрити, скажімо, меморіальний музей Героя Кігтів — і люди прийдуть. У різних країнах таке є!»

«Он воно що... Такі будівлі існують».

Так, вони існують. Будівлі на кшталт архівів, залишених Героями минулого. У країні, де запечатано Фенікса, теж є будівля, де записано, як перемогти Фенікса, і там зберігаються різні матеріали — у певному сенсі, це теж меморіальний музей Героя. До речі, у Фобреї та Сільдфрідені відкрили меморіальний музей Такта, але його швидко розтрощили. Мерзенна річ. Він же керував такою будівлею. Я всередини не заходив, але, за словами Іцукі та Батька, які її оглядали, там були виставлені вогнепальна зброя, автівки, матеріали про літаки тощо.

«Цікаво, чи й нам колись зроблять меморіальні музеї?»

«Звісно! Я відкрию меморіальний музей Батька та Філоньки!»

У першому світі їх було повно по всіх країнах. Я навіть пригадую, що такий існував і в Зельтбурі. Звісно, там, здається, писали й про збитки, завдані витівками Рафмі.

«Що ти таке кажеш, Мотоясу-кун? Що, по-твоєму, я виставлятиму в своєму музеї?»

«Можливо, відкривати його й не варто, але зібрати матеріали — непогана ідея».

«Справді. Можна підготувати документи на основі свідчень Героя Списа. Якщо відкрити в різних країнах — можна й грошей заробити».

«Вовк».

Вовк теж дістав окуляри й якісь рахівниці — і ну клацати кісточками.

«Стоп, агов! Чого ви всі так захопилися? Невже ми, які нічого особливого не зробили, зможемо привабити стільки відвідувачів?»

«Хвилі триватимуть іще деякий час, до того ж ми займатимемося підтриманням миру в різних країнах».

«І ще — затримання тих, хто бешкетує по всіх усюдах. Герой Лука потроху стає відомим. Ми не можемо відставати».

«Якщо використати звіти та відео з циркової діяльності, яку зібрала Елена, для публікацій і виставок, то, можливо, люди з різних країн напівлюдей і звіролюдей приїжджатимуть у Сеает як туристи. А туристичні прибутки пришвидшать відбудову».

І ось так раби почали активно обговорювати створення матеріалів для Батька та меморіального музею.

«І звісно, Юкі-тян! Якщо ти прославишся в перегонах філоріялів, то й для тебе відкриють окремий музей!»

«Ох, це трохи спокусливо».

Я пам'ятаю зі своїх циклів, що в Юкі-тян справді був власний музей. Вона ж у Зельтбурі досягла таких висот. Ах, до речі, в Юкі-тян, у її альтернативній формі — Білого Лебедя, було безліч фанатів. Розповідали, що коли я був відсутній, до неї на тренувальний майданчик прийшли фанати, і вона, у подобі філоріяла, чемно їх прийняла й добре попрацювала з ними. Вона думала, що до неї прийшов я, а то виявилися фанати — тож вона чемно їх обслужила, а коли вони пішли, то грізно тиснула на виробника філоріялів. Кажуть, Білий Лебідь Юкі-тян така ж норовиста, як Чорний Грім. Але на мені цього анітрохи не позначалося. Ну, хіба що на перегонах філоріялів, де вершник сідає на спину, мене просили брати участь. Але через регламент я був заважкий, тож у деяких перегонах брати участі не міг.

«У вас усіх уже з'явилася комерційна жилка».

«Дивлячись на Іватані-сама, потроху переймаєш».

«Але все ж, що там із моїм меморіальним музеєм?»

«У першому світі, коли настав мир, навіть був проєкт — спорудити велетенську статую Батька, яку було б видно звідусіль».

Щоправда, він чомусь так і не здійснився.