Щось Рен бубнить собі під носа, наче щось пригадує.

«Про кого це він?»

«Годі вже. Досить. У мого друга дитинства з'явився хтось інший. Ось і все!»

Рен намагається згорнути розмову.
Зовсім здався.

«Далі...»

«Ти ще не закінчив?!»

«Гаеріон покаже тут спаринг, який він проводив із Героєм Меча з першого світу на його прохання».

Суперник миттю перетворюється на форму малого дракона, піднімає в повітря кілька дерев'яних брусків, що валялися поруч, підганяє їх під розмір меча, злітає сам і стає в стійку проти Рена.

«О!»

Щойно побачивши цей рух, Рен рефлекторно вихоплює меча й займає позицію.

«Поїхали!»

Суперник атакує Рена, рухаючи в повітрі безліч дерев'яних брусків.
Рен, збиваючи мечем дерев'яні бруски, що летіли на нього, пішов у атаку.

«Ха-а-а-а-а-а!»

«Ой... ану-ну»

Суперник, ухилившись від горизонтального удару Рена, стрибнув уперед і, пролітаючи повз, рубонув бруском Рену в спину.

«Ха!»

Рен ухилився від атаки зі спини, пригнувшись, і кинувся на суперника.

«У-о-о-о-о-о-о!»

Схоже, він почав входити в азарт.
Рен б'ється з надзвичайно живим обличчям. Видно, що йому весело.

«Пришвидшуюсь!»

Швидкість брусків, які ширяли в повітрі, зросла, і Рен теж розпалився, але не встиг обробити всі — дерев'яний брусок, що прилетів із мертвої зони, стукнув його, і всі бруски навколо впали додолу.

«Тьху...»

Рен розчаровано зітхнув і опустив плечі, а тоді — стриб! — отямився.

«Мене не вдасться пробудити!»

Він поправив окуляри.
Жодної переконливості.

«Справді... Схоже, Рен із першого світу добряче пробудився».

«Хм-м... Це було не пробудження, а радше рух до мети. Герой Меча не дуже вміє користуватися ширяючою зброєю, але йому подобається битися з ворогом».

«Он воно що».

«...»

Рен відвертає погляд від нас.

«Якщо вже будити, то ось це — куди кращий спосіб».

Суперник, промовляючи це, піднімає овоч, що валявся біля Батька, який готував їжу.

«Наофумі, порубай цей овоч у повітрі, покладаючись на свої характеристики. Треба швидше приготувати їжу й прибратися».

Із цими словами суперник підкидає овоч Батькові.

«Що?! Ч-чого?!»

Батько, який тримав ножа, миттю, як йому й сказали, рубонув овоч у повітрі.
Спершу він приклав ножа вздовж шкірки й одним помахом зняв її — шкірка злетіла рівною стрічкою, а тоді, не зупиняючись, він продовжив рубати овоч на шматки.
Нарізані абияк шматки посипалися в каструлю.
Це метод приготування, який використовує дикий Батько, коли йому ліньки морочитися.
Навіть цей Батько так може.

«...»

«...»

«...»

Рен та Іцукі замовкли, а асистентка дивиться, роззявивши рота.

«Гаеріон-чян, а можна не звалювати це раптово на мене?»

«Ньо-о-он»

«Цей спосіб нарізки виходить дуже неохайним... і зрізи стають жахливі. Піде хіба що на соус...»

Батько зітхає з виглядом «ну от знову».
Розумію.
Волокна продуктів і все таке, правда ж?

«Чому пана Наофумі не призвали як Героя Меча?»

«Ти про що раптом?»

«Цей спосіб нарізки — ви наслідуєте щось із манґи?»

«А? Ну. Подумав, що це круто, тож вивчив, наслідуючи. У цьому світі це не так уже й складно».

«Та ні... Це не складно — це виглядає як техніка рівня майстра».

«Справді? У нас удома, скільки не хвалися, спершу дивуються, але після кількох разів усі звикають... До того ж, якщо різати так, волокна руйнуються, смак псується, і коло страв, де це можна використати, обмежене».

То, може, просто всі навколо Батька вже надто добре розуміються на цьому?

«Пряме запитання: ви можете одразу після нарізки відправляти шматки в каструлю чи миску?»

«Оце?»

Батько нарізав овоч і водночас відправив шматки в каструлю.
Оце так Батько.

«Наофумі, глянь на Героя Меча та Блек Тандера».

«Що?»

Рен і Блек Тандер стоять поруч і дивляться на Батька блискучими очима.

«У них в очах написано: "Його серце прагне пробудитися!"»

«Тьху... Я не маю права пробуджуватися!»

Шусть! — Рен поправив свої товстелезні окуляри.

«...Навчи мене цього пізніше».

«Гаразд-гаразд...»

Зовсім не вилікувався.
Пробудження — лише питання часу.

«Якщо продовжувати цю розмову, Гаеріон мене зацькує... Відкладемо розмови на інший день. Я втомився».

«Оце точно — розворушив кущ і накликав змію».

«Іцукі, я колись витягну з Гаеріона твої сороміцькі історії».

«Цікаво було б почути щось крутіше за "Ідеальну Сховану Справедливість"».

Суперник, почувши це, питає в Іцукі, дивлячись на нього.

«Хіба "Ідеальна Справедливість — Маска Філоріяла V3" не крута?»

«Та то вже розвинена форма, і вона схожа на жарт для протидії Флеону, тож не соромно».

«Справді, проти "Ідеальної Схованої Справедливості" вона б'є слабше».

«Порівняно з "Філоріял Крос!" — так, слабша».

«Ви ще тут?»

«Мудрий Король Знання».

«Навіть король Олткрей?! Справді... цьому нема кінця. І це той самий король...»

«Покидьок, що усвідомив правду, перетворюється на замаскованого героя, який єднає інші раси».

«Це точно не закінчиться чимось хорошим. І не про мене мова».

Розмова пішла вбік.
Це про Іцукі?
Хіба в нього було щось таке ж епічне, як пробудження Рена?
Хіба що дружба з Флеон-чян.

«Хм...»

Рен, який досі був засмучений, раптом сяйнув очима й криво посміхнувся до Іцукі.

«Чого вам?»

«Іцукі... окрім усього, що пов'язане з Флеоном, ти нудний».

«Гх! Зате мене не цькують без кінця!»

«Запам'ятай: байдужість — це гірше за ненависть».

«Кхм... Думаєте, перемогли в цій суперечці — і що з того?»

«Обом годі сваритися».

Рен усміхався, святкуючи перемогу.
Ну, Іцукі з першого світу вирушив у подорож, щоб змінити світ, разом із Ліскою, але окрім цього в нього не було нічого вартого уваги.
А от у Рена історій — хоч греблю гати.
Зрештою, Іцукі просто пощастило мати Ліску.

«Флеон, втовкмач в Іцукі справедливість як слід. Знімай навушники й співай».

Рен підбадьорює Флеон-чян, користуючись нагодою.

«Не можна робити те, що людині справді неприємне! Просто моя справедливість не доходить до Іцукі-сана! Тож я відточуватиму свою справедливість далі!»

Флеон-чян палає бойовим духом в очах.
Певно, настане день, коли її спів проб'є підступні навушники Іцукі, і він прокинеться до справедливості.

«Добре було б, якби ти зміг переконати Іцукі словами».

«Я вже випустився зі справедливості».

Шусть — Іцукі теж одягнув такі самі товстелезні окуляри, як у Рена, і став у позу отаку.

«А ви знаєте? Коли випускаєшся із "середньошкільника" та "справедливості", підхоплюєш хворобу "старшокласника", який зневажає їх і любить компроміси та здорові міркування».

«Усе-таки талант — ніщо, а праця — все. Настав час жити по-сільському, приземлено».

«Ви часом не самі себе підставили? Вас обох це влаштовує?»

«Ну все... Годі відпочивати й базікати — час будувати наш тихий притулок».

«Ага... погнали».

«Погнали-і».

Це вони про що, по-сільському?
Схоже, вони вперто тримаються стилю, якого Флеон-чян і Блек Тандер зовсім не схвалюють.

«Наофумі, як їжа буде готова — гукни-но, я прийду їсти-но».

«Це в вас обох звідки така манера?»

«Це навіть кумедно».

Суперник сміявся — це запам'яталося.

«Ой-йой».

«І чим це ви займаєтесь?»

Сестра старшої сестри й панда дивилися на нас із докором.
А тоді Іцукі повернувся й тихо промовив:

«Одягнути окуляри без діоптрій і вдавати звичайну людину — це теж доволі по-середньошкільницьки, правда ж?»

Іцукі з цього світу не змінюється.

«...»

Коу, який щойно весело грався з Юкі-чян і Флеон-чян, раптом завмер і тихо дивиться в небо у формі філоріяла.
Він наче бадьорий, але порівняно з Коу з минулих циклів йому бракує енергії.

«Герою Списа, тебе турбує стан Коу?»

«Мене турбує будь-який філоріял! Що сталося? Якщо ви щось зробили Коу — я цього так не полишу!»

«Гаразд-гаразд... Ну, я приблизно знаю, в чому причина, тож якось вирішимо, коли настане час».

Суперник промовив це зловісно.
Що він збирається зробити з Коу?!
Ні... Здається, я й сам приблизно здогадуюся.
Як підбадьорити Коу, який втратив бадьорість.

А ще, до речі.
Почувши про відбудову села, кроти прибігли й викликалися допомогти.
Також, як розповіли, Еклер із нареченим допомагатимуть із відбудовою сусіднього міста.
Оскільки відбудову очолюють Герої, допомога приходить не лише з Мелромарка, а й з інших країн — час від часу надсилають припаси.

Минуло трохи часу від початку відбудовчих робіт у селі.
Вирішили, що надто впиратися в роботі теж недобре, тож за пропозицією суперника всі пішли відпочивати — до Зелтбуля.

До речі, Юкі-чян часто їздить на перегони філоріялів.
У цьому світі філоріялів-виробників передають Юкі-чян та іншим, щоб вони брали участь у перегонах.
Кажуть, після того, як Хвилі скінчилися й мир було доведено, життя пожвавішало, і перегони проводять дедалі частіше.

Звісно ж, ми теж дивилися перегони, в яких брали участь Юкі-чян та інші філоріяли, яких ми виростили.
Охорону забезпечують сестра старшої сестри, відома в Зелтбулі бійчиня, та панда, тож навіть якби щось сталося, певною мірою все можна владнати.
До того ж, інші філоріяли теж поруч, тож раби з села в безпеці.

«У Зелтбулі, як і раніше, не бракує розваг».

«Еге ж. Цікаво, чи є щось, чого не можна вирішити грошима?»

«Я вже казав раніше: у цьому місті багато міні-ігор».

Отак ми всі разом гуляємо Зелтбулем.

«Дивно, як швидко все стає рідним, хоча минуло зовсім небагато часу».

«Ми ж прожили такі насичені дні».

Зараз ми зайшли в колізей Зелтбуля й дивимося бій.

«Якби не моє становище, я б і сама вийшла на арену — розім'ятися й скинути стрес».

«Е-ем...»

Батько розгублено замовк, а панда лише махнула рукою, мовляв, не зважай.

«Саса-чян, яка ж ти неспокійна. У тебе ж грошей повно. Тобі ще треба?»

«Це моє хобі. Не дам собі заськати».

«Панда жертвує зароблені гроші».

А, ну так — панда фінансово підтримує тигрів-брата й сестру.
Панда, яка не вміє бути щирою.

«Справді?»

«Ньо».

Суперник, який був із нами, кивнув.
Батько поглянув на панду з повагою.

«Ласа-сан, це ж чудово!»

«Ти... звідки... тьху...»

Панда нахмурилася, глянула на мене й замовкла.
Звідки я знаю?

«Звісно, зі знань із циклів. Це була пожертва тиграм-брату й сестрі, про яких уже піклуються Рен та Іцукі».

«Що?!»

Фоул, який досі був осторонь разом із рабами з села, скрикнув.
Цього разу він теж непримітно, але присутній.
Тигриця, схоже, цього разу лишилася вдома.
Ліска теж лишилася з нею.
Бо вона якраз пропонує нареченому розкішне королівське життя.

«Он воно що?!»

«Не переймайся. Я просто викидала гроші для власного задоволення, коли вони в мене водилися!»

«Але...»

Тигр винувато дивиться на панду.

«Якщо думаєш, що це борг — то помиляєшся. Я зробила це, бо твій батько колись мене врятував. І вам це вже не потрібно, правда ж?»

Тигрицю вже вилікували Рен та Іцукі.
Витрат майже не було.

«Якщо хочеш віддячити — стань гідним. Це все, чого я хочу».

«...Зрозумів. Обіцяю».

«Ласа-сан, це ж круто!»

«Саса-чян, ти неймовірна! Я в захваті!»

«Ану годі! Не перебивайте!»

Отакі розмови.
Приємно бачити, що Батько та інші так добре ладнають.