«Дивно... Таке відчуття, ніби ми проти монстрів у якійсь грі про полювання... Хоч вони й двоногі»

«Було б цікаво здирати з них снігові обладунки, шар за шаром»

«Ага, є в цьому задоволення — руйнувати частини тіла»

«Панове герої... Це може прозвучати непристойно»

«Якщо лише слова — то так, може»

Поки ми так безтурботно перекидалися репліками, Панда знизав плечима, ніби кажучи «ну-ну», і зітхнув. До речі, Ко і Юкі теж мовчки спостерігали за розвитком подій.

«Вперед, ви! Розтрощіть крижану статую цього дурня!»

Старому мамонту не сподобалось, що ми, включно з Батьком, анітрохи не розгубилися, тож він віддав наказ.

«««О!»»»

Шість мамонтів рушили до місця, де Зоу опинився в сніговому смерчі. Тупали вони гучно, аж земля двигтіла. Але чи справді Зоу всередині вихору перетворився на крижану статую?

«Цариця Земного Гуркоту, джерело сили, наказує. Розгорни істину ще раз і вдар по них земляним списом!»
«Аль Драйфа — Земляний Шип!»

Щойно пролунав особливо гучний підземний гуркіт, як земля розкололася, і з-під ніг мамонтів вибухнули земляні стовпи.

«Що — г-га-а-а-а-а-а-а!?»
«Гʼя-а-а-а-а—»
«Не може бути— як так—»

Усіх шістьох стовпи влучили просто в сонячне сплетіння й підкинули вгору. А ще за мить сніговий смерч розвіявся, і з нього зʼявився Зоу, трохи припорошений снігом.

«Колись я мріяла про це, але... Коли бачиш світ, розумієш, що вміння користуватися крижаною магією — це дрібниці. Пані Рейні мала рацію»

Мамонти з гуркотом попадали на землю.

«Ґ-у-у-у-у-у...»
«Уг-г-г-у...»
«Кх-у-у-у-у...»

Схоже, через свої величезні тіла мамонти не звикли правильно групуватися під час падіння. А от Зоу... Він навіть коли дід Панди чи та бабуся жбурляли його, умів вдало приземлитися. Тож у техніці він теж їх перевершує.

«Ну ж бо, закінчувати на цьому було б нудно, правда ж? Швиденько піднімайтеся й ідіть сюди»

Зоу поманив мамонтів пальцем.

«Ти... не смій зневажати нас-с-с-с-с-с!»

Не старий мамонт, а той, що схоже був братом Зоу, кинувся на нього з молотом. ...Рухається він повільніше за Зоу. Якби влучив — було б боляче, але удари, що не потрапляють у ціль, не мають жодного сенсу.

«Хм!»

Зоу різко тупнув правою ногою в бік супротивника.

«Ох!?»

Під ногами мамонта, що замахнувся, пройшла потужна ударна хвиля, і його трохи підкинуло. А Зоу, не гаючись, увігнав йому плече просто в живіт.

«Ге—»

Мамонта відкинуло, мов ляльку. Він гепнувся об землю — і готовий, один нокаутований.

«Ой-йой, занадто суворо для панського синка? Ха-ха-ха-ха, сміхота та й годі. Ану, давайте, ідіть сюди»

Зоу дражнив решту мамонтів, які ошелешено дивилися на відкинутого товариша.

«Г-г-г-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»

О? Троє мамонтів, розмахуючи залізними кулями на ланцюгах, пішли в атаку. Та ще й гострими бивнями намагаються колоти. Як і раніше — багато простих прийомів.

«Як би це сказати... Відчуття, ніби проти важких танків. І до того ж вони ще й крижаною магією володіють. Розумію, чому їх вважають сильними»
«Так, але—»
«О-ря-а-а-а-а!»

Зоу, жбурляючи каміння, витягнуте з-під землі, в одного з мамонтів, схопив бивні іншого й щосили швиргонув ним у решту.

«Г-а-а-а-а-а-а-а!»
«Кʼя-а-а-а-а!?»
«У-г-у-у-у-у-у!?»

Троє мамонтів покотилися кулею. Але навіть коли вони спробували підвестися, Зоу лише велично всміхнувся.

«Схоже, цього замало, щоб здолати пана Ермело»

Схоже на те. Для того Зоу такі, як вони, — легка здобич. Бо Зоу — хороший Зоу.

«Зоу, вперед-о-о-о-о-о-о-о-о!»
«...»

Батько злегка розгублено глянув на мене після мого вболівання. Мабуть, через те, що я раптом загорлав просто поруч.

«Ану, ану, ану! Доки ви будете повзати по землі? А, чи ви любите цілувати землю? Тоді я вам влаштую!»

З-під землі, мов лози, виросли ґрунтові пагони й притиснули мамонтів, що намагалися підвестися після того, як їх пожбурило, обличчям до землі.

«Гх... Це дрібниці... кх...»

Скуті мамонти намагалися розірвати пута, але марно. Зоу підійшов до одного з них, підняв ногу й легенько наступив йому на голову.

«Ось так. Тобі ж це подобається, збоченцю»
«Т-ти-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и!»

Мамонт, на якого наступили, сприйняв це як цілковиту образу й заревів. Ого... видовище ще те. Мені б теж хотілося, щоб Філонька на мене наступила. Це ж нагорода... Мене колись копнули, але то інше!

«Герою Щита, зрозумів? Оце і є те видовище, яке Ермело влаштовував у Зельтбурі»
«А-а... так. Справді, пані-володарка»

Це правда. Я теж чув про це. Мабуть, у неї це звичка чи щось таке, от і проривається. Навіть я, хоч і був свинею, якій не світили стосунки, бачив таких дивних свиней. Тож мамонт, на якого наступив Зоу, відчайдушно намагався вирватися з пут. Схоже, він хотів підчепити її хоботом за ногу — підступно так.

«Ой-ой, який же в тебе хобот неслухняний»

Зоу з усієї сили наступив на хобот мамонта.

«Г-гʼя-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!?»
«Ой годі. Який же ти галасливий!»

Щойно Зоу прибрав ногу, як знову тупнув об землю — і по скутих мамонтах, схоже, пройшов удар у ділянку живота.

«Гʼя—!?»

Від одного цього троє мамонтів з бульбашками на губах знепритомніли.

«Дрібниці. Хто там казав про "один проти тисячі"? Чи що Зельтбур — нікчемна країна? І це все, на що ви здатні?»

Промовляючи це, Зоу поманив до себе старого мамонта — головного винуватця. Так, він у чудовій формі.

«Гх...»
«Оце і є справжній бовдур. Як тобі таке? Відчувати, як тебе повністю перевершує той, кого ти досі зневажав, мов більмо на оці»
«Не нахабні-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і!»

Старий мамонт жбурнув у Зоу молота. Той спритно впіймав його хоботом, провернувся на місці й кинув назад.

«Що!?»

Гуп! Молот влучив прямо в перенісся мамонтисі, що стояла поруч зі старим... схоже, його матері.

«А-га!?»

Удар був напрочуд влучним. Мамонтиха закатила очі й мовчки завалилася набік.

«А, так. Треба ще й віддячити тобі за твою істерику»

І Зоу знову тупнув. З-під землі вирвався стовп, який раз за разом товк мамонтиху по обличчю, а підкинутий у повітря молот добив її, впавши просто на бивень і зламавши його навпіл.

«Ось і все. Цікаво, який крик вона здійме, коли отямиться»

Що ж... Жорстока сімейна війна. Якби мамонти й Зоу були людьми, це було б видовище ще те. І жодної пощади.

«Х-хі...»

Мамонт, що лишився окрім старого, злякано пискнув.

«...»

Зоу крок за кроком, важко ступаючи, наближався до переляканого мамонта. І коли вона опинилася перед ним, той від страху просто осів на землю.

«Які ж ви, Пуганти, мʼякі у бою. Оце... і є світ!»
«Г-а—»

Зоу витягла з-під землі камінь і жбурнула в мамонта, що сидів на землі. Той опинився під валуном — і готовий. До речі, він живий.

«Ну що ж, лишився...»

Зоу перевела погляд на старого мамонта.

«Дідусю, ану, спробуй зламати мені хобота»
«Г-ну-ну-ну... Ти думаєш, тобі це так минеться?!»
«Якби не думала — не робила б. До того ж мене вже вигнали з цього дому. Мені байдуже, що про мене думають чужі люди. А ще — це Зільтвельт. Тут силу показують силою»

Зоу спокійно виклала закони Зільтвельта.

«Я чесно змагалася з вами й перемогла. А ви хочете скористатися владою? Це просто смішно. Що про вас подумають інші аристократи?»

Справді, у Зільтвельті, де цінують кров і силу, така боягузлива поведінка викличе лише глузування. Звісно, за зачиненими дверима вони можуть робити що завгодно, але якщо це випливе назовні — кінець. У цьому плані Зільтвельт, схоже, міцніший за Мелромарк чи Фобрей.

«Ну ж бо, покажи мені ту силу, про яку ти торочив до посиніння, згадуючи минулу велику війну»
«Покажу, навіть не сумнівайся! І зламаю твої бивні! Здохни-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и!»

Старий мамонт, схопивши повернутого молота, обрушив його на Зоу. Та перехопила молот однією рукою, плавним рухом увігнала кулак у живіт старого, а коли той зігнувся — вдарила його головою об хобот і, звільнивши руку, обрушила її на бивень, що лишився.

«Жалюгідно. Як і казала — самі слова»
«А-га-а-а-а-а-а-а-а-а-а!?»

З хрускотом старий мамонт завалився, а бивень його зламався. Оце був важковаговий, видовищний бій. І враховуючи, що Зоу воювала з перевантаженням... Ці мамонти — просто гарні фасади. Звісно, якщо міряти нашими мірками, їхні рухи були важкуватими. Впоратися з ними не складно.

«Хм, і це все?»

Зоу, здолавши шістьох мамонтів, переможно вигукнула. А тоді, ніби схаменувшись, глянула на Батька... і знову стала тим спокійним Зоу, яким була останнім часом.

«Ермело, ти неймовірна!»

Ко, піднявши обидві руки, побігла до Зоу. А Батько, порушуючи тишу, зааплодував. Слідом за ним почали плескати Панда й Еклер. Юкі теж. Я приєднався. І тут із даху будинку почулися свистки.

«А, ці люди... це ж...»
«Молодець! Ермело-о-о!»

Ко стрибнула на Зоу, і та підхопила її на руки.

«Ага. Трохи перестаралася, мабуть... але як же приємно»

Тримаючи Ко на руках, Зоу підійшла до Батька. А тоді гостро глянула на мамонтів, що не брали участі в дуелі.

«Дуель на цьому закінчено, згодні? Тоді, як і домовлялися, більше не лізьте в мої справи чи справи пані Рейні»

Голос її був твердим, як сталь. Що ж... Оце справжня жінка-героїня. Ті, до кого привʼязується Ко, зазвичай мають сильну волю. І старша сестричка, і її подруга теж уміли показати характер, коли треба.

Тобто Ко... любить старших жінок!
Запамʼятаю це.
Вона — любителька старших!

«Тоді з лікуванням... Зробіть усе мінімально, коли зберетеся в дорогу. Пане Ермело, щойно будете готові з речами та людьми, яких хочете взяти — дайте знати»
«Так, пане Герою Щита... Дякую за вашу турботу, за все»
«Не переймайтеся. Цей інцидент фактично через мене стався. Хоч я й став причиною розриву з родиною... Ви впевнені, що все гаразд?»
«...Так. Я відкинула всі сумніви. Будь ласка, не переймайтеся, і надалі розраховуйте на мене»

Зоу, ніби присягаючи на вірність Зільтвельту, віддала честь і, отримавши дозвіл Батька, почала збиратися. Кебамамонт розгублено переводила погляд то на Зоу, то на мамонтів, то на Батька, але той навіть не глянув у її бік.

«Якщо хочеш бути поруч зі мною — покажи якісь подвиги чи інші досягнення. Чесно кажучи, такі, як ти, мені не до вподоби. Бувай»

Ого... Батько відрізав дуже чітко. Виглядає як справжній ловелас. Проблема лише в тому, що обʼєкт — мамонт-звіролюдина.

Але... Справді, ота кебамамонт нагадує мені Червону Свиню, аж моторошно. Від неї не тхне таким злом, як від Червоні, але відчуття, що вона думає, ніби чоловіка можна зачарувати жіночою привабливістю, було надто явним.

«Пандо»
«Чого тобі?»
«А та кебамамонт — вона гарненька? Я щось не врубався»
«Хм... Як на мене, вона трохи не в моєму смаку, але якщо міряти звіролюдськими мірками — обличчя й фігура в неї дуже непогані. Красуню — це точно»